Про героїчні і трагічні події, які відбувалися рівно три роки тому

Терористам було важко отримувати підкріплення, а зменшення кількості підприємств, які можна було грабувати, значно знизили їхні можливості. Новини тих днів надихали. Але військова ситуація була значно складнішою.

Наші підрозділи, які блокували кордон щодня обстрілювалися з території російської федерації, яка з усіх сил намагалася повернути кордон під контроль терористів. Українська армія у ті дні була в рази меншою ніж зараз і удар у відповідь по російській території одразу б став своєрідним запрошенням для багатотисячного російського угрупування. З цього б почалася велика війна, з десятками тисяч жертв. До якої ми просто не були готові.

Стало зрозуміло, що надалі утримувати кордон ми уже не спроможні. І треба було витягувати звідти підрозділи 24, 79 та 72 бригад. Це і стало основною ціллю легендарного Рейду 95, 25, 51 та 30 бригад. 19 липня частини цих підрозділів сіли на техніку, щоб врятувати тисячі українських солдат і стати частиною військової історії світу.

Читайте також: Як українська армія відтісняла терористів до кордону

Як я уже казав, одною з найбільших проблем нашого війська тоді була нестача кадрів. Воювати у двох областях з російсько-терористичними військами без збільшення свого угрупування було складно. Частина підрозділів понесла значні втрати і потребувала виходу з зони бойових дій для відновлення. Це не залишило керівництву держави іншого вибору, ніж оголосити третю хвилю часткової мобілізації. 22 липня Верховна Рада підтримала цей указ президента 232 голосами. Так – це було лише 232 голоси з 318 присутніх у сесійній залі. Якби мобілізацію на 7 депутатів менше – то її було б зірвано. Нажаль, у той час діяв склад парламенту, обраний ще у 2012 році і половину голосів у ньому мали партія регіонів та комуністи.

Третя хвиля мобілізації була особливою. Це були люди, які уже чітко розуміли куди вони йдуть. Це була перша мобілізація під час маштабних бойових дій, коли заговорила важка артилерія та авіація. і саме на їхню долю випадуть найстрашніші події кривавої зими 2014. Вони поповнять склад існуючих підрозділів, замінивши собою убитих та поранених влітку 2014 і сформують частину нових, таких як 90 та 122 батальйони, які стануть одними з останніх захисників донецького аеропорту.

У цей час наша армія продовжувала звільняти міста. 27 липня міністр оборони України Валерій Гелетей заявить, що вже звільнено понад 60 міст та сіл в Донецькій і Луганській областях.

21 липня буде звільнено Торецьк, Рубіжне та Соледар. У районі Луганська сили АТО візьмуть під контроль стратегічно важливий населений пункт Георгіївка. Блокуючи дороги з Алчевська, Ровеньків та Краснодону.

Читайте також: Чому три роки тому терористам вдалося покинути Слов'янськ неушкодженими

Український прапор з’явиться також в Ювілейному, що на Луганщині і тамтешні бойовики втратять пряме сполучення з Перевальськом та Донецьком.

22 липня буде звільнено нинішню обласний центр Луганщини – Сіверодонецьк, а також Рубіжне і почнеться звільнення Лисичанська. Звільнення цих міст буде не тільки військовою та гуманітарною перемогою – це також стане перемогою економічною. Тому що у Сіверодонецьку та Лисичанську знаходяться найбільші підприємства Луганщини, і повернення їх під контроль позбавить терористів потенційних джерел поповнення бюджету своїх фейкових республік.

У 23 та 24 липня у Донецькій області буде звільнено населені пункти Карлівка, Нетайлово, Первомайське та Верхньокам’янське.

Ці дні стануть часом найбільших перемог визвольного наступу нашої армії. Але, нажаль, їм не судилося отримати продовження. Уже зовсім скоро через кордон з якого ми підемо на територію Донецької та Луганської областей у повному складі почнуть заходити регулярні російські підрозділи, щоб розстріляти наших хлопців під Іловайськом.

Читайте також: Три роки після катастрофи Boeing 777: як російські ЗМІ продовжують брехати світові

Але ті події покажуть, що за умови прориву передових позицій і рішучого наступу на усіх ділянках фронту, ми можемо і уміємо перемагати. І рано чи пізно ми зробимо це знову. Якщо наберемося терпіння та покажемо що ми здатні витримати війну з часом та прибрати особисті амбіції задля спільної перемоги. Це і стане останнім та найскладнішим іспитом для нас як нації. Історія уже поставила нам це питання. І вона чекає нашої відповіді