Історія перша. Нам гроші не треба!
Історія друга. SOS! Потрібен подарунок для колеги! Терміново! Вихід – всезнайко Інтернет. Час пошуків – і ось воно, є! Ідея, ціна, якість – все підходить. Телефоную негайно! Привітним голосом на тому кінці дроту мені кажуть, що подарунок можу забрати сама, якщо ні – то доставка 50 гривень. Добре, бо самій ніяк.
"Можна завтра?" - "Можна!" - "А коли?" - "Коли зручно. З самого ранку, ввечері" - "З самого ранку!" - "О дев’ятій!" - "Супер!"
Сама не вірю своїй удачі. Іменинники у нас на роботі приходять з десятої-одинадцятої. Сашка нема, а презент – є!
…Коли годинник повідомляє, що вже 9:30, стає не по собі. Набираю привітну дівчину.
"Я зараз уточню, де кур’єр" - "Будьте ласкаві"
Через десять хвилин пілікає СМС: "Кур’єр буде в районі 12:00".
Як 12:00? Набираю знову:
"Ми ж домовлялися на дев’яту" - "Ну, розумієте, у нього виявилися ще замовлення" - "Як іще? Ви ж самі запропонували час" - "Вийшла накладка"
Кладу трубку, вмикаю мозок. Сашко, звичайно, не помре, якщо ми спочатку з’їмо торт, а потім вручимо подарунок. Але ж… ТАК не можна! Набираю знову:
"Вибачте, але якщо кур’єра не буде до 12, я змушена буду відмовитися від замовлення" - "Як знаєте"
Через хвилину СМС: "Кур’єр буде о 12:00"
О 12:05 я стрибаю в таксі, їду в торговий центр, де раніше бачила подібний до обраного в Інтернеті подарунок. Коли влітала в ТЦ, вловила дзвінок: "Это курьер с доставочкой, спуститесь, пожалуйста". Годинник у моєму мозку випалює: "Запізнився! У мене вже 12:16. Я попереджав". Кур’єр лається і кладе трубку.
Він втратив 50 гривень, магазин – 400. Їх я залишила на прилавку конкурентів і в таксі. Хай навіть трохи більше. Типу сама постраждала, але й інших провчила.
Повертаюся в офіс. Мені залишили мій шматок торта. Іменинник нічого не зрозумів, але подарунком залишився задоволеним!
Далі буде