Власний церковний розкол – заслуга Патріарха Кирила

Важко сказати, які саме міркування підштовхнули Варфоломія до такого рішення – побоювання внутрішньої опозиції у власній церкві через рішення по ПЦУ або ж примиренський жест у бік Москви – мовляв, я на російське православ'я не зазіхаю паралельних структур не маю.

Важливо: Російський монастир на Афоні розгнівав Варфоломія через ставлення до ПЦУ, – ЗМІ

Архиєпископія православних російських церков у Західній Європі – колишній екзархат руських церков у складі Константинопольського патріархату – включає 65 парафій, 11 діючих церков, два монастиря і сім скитів у Франції, Німеччині, Великобританії, Італії, Іспанії, Нідерландах, Бельгії, Данії, Швеції і Норвегії.

Москва чи Константинополь?

Сама по собі архієпископія-установа досить дивна навіть за церковними мірками. Вона з'явилася насамперед через розбіжності її засновника, митрополита Євлогія, з кліром Російської Православної церкви за кордоном, а потім – і з керівництвом РПЦ. А оскільки діватися особливо було нікуди – 30-ті роки все ж таки довелося звернутися до Константинополя.

При цьому сам Євлогій намагався то примиритися з Російською Православною Церквою закордоном (РПЦЗ), то повернутися в Московський патріархат – і повернувся. Але паства його вже не підтримала, залишилася під Константинополем.

Константинополь, у свою чергу, намагався то передати Російські парафії РПЦ, то оформити її автономію. Так і прийшли до нинішнього статусу архієпископії з правами екзархату. Саме цей статус патріарх Варфоломій і ліквідував. І з його рішенням паства архієпископії і її глава, архієпископ Іоанн (Реннето) не погодилися. І заявили, що готуватимуть "повернення" в РПЦ.

Недобір голосів при прийнятті "історичного" рішення

Здавалося б, в РПЦ, де так люто виступають проти всяких розколів і самовільних дій священиків, не повинні були б погоджуватися з такою логікою розвитку подій.

Але в Москві вирішили діяти, як зазвичай, тобто всупереч власним твердженням. Сформували комісію, стали готувати об'єднання. За цей час патріарх встиг відставити архієпископа Іоанна від керівництва російськими парафіями, але той все одно скликав конференцію, покликану схвалити приєднання до РПЦ.

І тут Російську церкву чекав ще один конфуз – на зборах, яке не мало ніякого церковного статусу з точки зору Константинополя, для прийняття необхідного "історичного" рішення не вистачило голосів.

До теми: У ПЦУ назвали методи, які використовує Росія у боротьбі проти церкви

Незграбність церковної дипломатії

РПЦ це, втім, не зупинило. Архієпископ Іоанн бистренько пояснив, що коли мова йде про такі важливі речі, на церковний статут і французькі закони можна гордо наплювати з російської дзвіниці. І – красиво плюнув, оголосивши про власний перехід до Кирила і покликавши за собою всіх бажаючих.

Поза всяким сумнівом, такі бажаючі будуть.

Однак буде чимало і тих, хто за Іоанном не піде – інакше не сталося б історії з провалом голосування. Патріарх Кирило і пропагандисти РПЦ говорять про "історичну подію" об'єднання з російськими парафіями Західної Європи, проте насправді відбувається розкол в одній з російських православних юрисдикцій. І розкол цей спровокований саме діями РПЦ, яка просто вирішила скористатися ситуацією і під дзвін дзвонів поцупити те, що погано лежить – а вийшло якось не дуже красиво, без дзвону.

Так у патріарха Кирила з'явився свій церковний розкол. Якщо розкол православ'я в Україні – "заслуга" його попередника Алексія II, а сам Кирило робив і робить все можливе, щоб цей розкол поглиблювати, то розкол руської архієпископії Європи – особиста заслуга чинного патріарха і свідчення того, що російська церковна дипломатія за ступенем незграбності може цілком конкурувати з дипломатією державної.

Автор: Віталій Портников

Читайте також: Neu Zürcher Zeitung: Відокремлення православної церкви в Україні має послідовників на Балканах