Абетка програміста: як пришвидшити процеси і не прогадати з розробкою

Найбільш поширеними з них є об'єктно-орієнтоване (імперативне програмування) та функціональне (декларативне програмування). Отже, давайте розглянемо детальніше основні поняття ООП та ФП і їхні ключові відмінності.

Цікаво Контрнаступ ЗСУ раптово перевиховав сіячів "русского міра"

Які основні поняття об'єктно-орієнтованого програмування

Об'єктно-орієнтоване програмування (ООП) – це парадигма програмування, в якій основними поняттями є об'єкти і класи. Парадигма вперше виникла в 1960-х роках, але широко використовувалася лише в 1990-х роках. З появою комп'ютерів і комп'ютерних мереж почалося створення програмного забезпечення, яке потребувало великої кількості методів структурування програм.

У центрі ООП перебуває поняття об'єкта. Об'єкт – це сутність, екземпляр класу, якому можна надсилати повідомлення та який може відповідати на них, використовуючи свої дані. Дані об'єкта приховані від решти програми. Приховування даних називається інкапсуляцією.

Наявності інкапсуляції достатньо для об'єктивності мови програмування, але ще не означає її об'єктної орієнтованості, тому для цього необхідна наявність успадкування.

Але навіть наявність інкапсуляції та успадкування не робить мову програмування повністю об'єктно-орієнтованою з погляду ООП. Основні переваги ООП з'являються лише тоді, коли в мові програмування реалізований поліморфізм, тобто можливість об'єктів з однаковою специфікацією мати різну реалізацію.

Слід зазначити, що часто стверджують, що абстракція є ще однією важливою рисою ООП, яку слід висвітлити. Офіційно поняття не входило до обов'язкових ознак ООП, але не варто його списувати.

Абстракція – це спосіб виокремлення сукупності суттєвих ознак об'єкта, виключаючи з розгляду несуттєві. Відповідно, абстракція – це сукупність усіх таких характеристик.

Інкапсуляція – це властивість системи, яка дозволяє об'єднати дані та методи, які з ними працюють, у класі та приховати деталі реалізації від користувача.

Успадкування – властивість системи, яка дозволяє описати новий клас на основі того, який існує, з частково або повністю запозиченим функціоналом. Клас, від якого ви успадковуєте, називається базовим, батьківським, або суперкласом. Новий клас – це дитина, спадкоємець, або похідний клас.

Поліморфізм – це здатність системи використовувати об’єкти з однаковим інтерфейсом, незалежно від їх типу чи основної структури.

Клас визначається на основі типу доступу і може мати одне з таких значень:

• Public (використовується для будь-якої точки програми за межами цього класу).

• Private (лише для інших членів цього класу).

• Protected (у членах цього класу та його похідних).

• Internal (застосовується до типів в одній колекції).

Варте уваги Як росія прагне зробити демографічний "мейкап" окупованим територіям України

Які основні поняття функціонального програмування

Функціональне програмування (ФП) – це парадигма програмування, де програми будуються шляхом застосування та компонування функцій. Імперативне програмування наголошує на змінах стану та виконанні серії інструкцій, а функціональне програмування наголошує на застосуванні функцій.

Фундаментальна передумова функціонального програмування полягає в тому, щоб інкапсулювати практично все у функції, створювати велику кількість функцій, які можна багаторазово використовувати, а потім викликати їх послідовно.

Ось кілька найпоширеніших мов функціонального програмування: Haskell, Clojure, Scala, Erlang, F#, Lisp.

Серед ключових елементів ФП варто виділити такі:

• Функція як об'єкт першого класу (функцію можна побудувати в часі виконання, передавати як параметр, повертати і навіть отримати певне значення).

• Функція вищого порядку (може приймати функції як параметри та повертати функції як значення).

• Чиста функція (приймає і повертає те ж саме значення, що і вхідне значення без будь-яких змін даних).

• Анонімна функція (функція без назви, зазвичай використовується протягом короткого періоду).

• Рекурсія (дозволяє писати стислі алгоритми на основі вхідних даних до функцій).

• Стійка структура даних (структура даних зберігає свою попередню версію під час модифікації).

• Нестроге обчислення (оцінка функції, коли вона викликається).

Актуальне Ракетна імпотенція проти потужного контрнаступу ЗСУ: як росія знову зганьбилася на увесь світ

Ключові відмінності функціонального та об'єктно-орієнтованого програмування

Основна відмінність між функціональним програмуванням та імперативним програмуванням полягає в тому, що функціональне програмування розглядає обчислення як математичні функції та уникає модифікації змінних стану та даних, тоді як у об'єктно-орієнтованому програмуванні використовуються оператори, які змінюють стан програм.

В обох парадигмах програмування кінцевою метою є створення програм, які можна розробити швидко та з невеликою кількістю помилок. Але для тих самих цілей ці дві парадигми зберігають і обробляють дані різними способами. В об'єктно-орієнтованому програмуванні дані зберігаються в атрибутах об'єктів і змінюються шляхом виклику функцій для цих об'єктів. Функціональне програмування – це спосіб змінювати дані, створюючи їх нові копії та змінюючи їх.

Коли ми аналізуємо два типи програмування, ми пам'ятаємо, що вони належать або до декларативної моделі (ФП), де код служить описом того, що ви прагнете зробити, або до імперативної моделі (OOП), яка використовує кілька команд, відповідальних за певну дію.

Обидва стилі вирішують певні проблеми з різних позицій. Декларативний стиль привертає увагу до проблемного аспекту, тоді як імперативний спонукає до з'ясування механізму та продуктивності системи. Іншими словами, декларативне програмування є результатом, а імперативне програмування є покроковим посібником для досягнення цього результату.