Тбілісі за 3 дні: як Грузія загравала з Росією і чому може отримати повномасштабну війну

Зрозуміло, що Москва при всіх її поразках на українських фронтах все ще намагається не втрачати рештки свого впливу. Тим паче, на країни, де населення чи влада так чи інакше перебувають під її контролем. 24 Канал проаналізував, як Росія може задуматися над військовими планами щодо Грузії.

Дивіться також У Грузії протестували проти закону, написаного під диктовку Кремля: хронологія

Згадаймо, як на початку протестів усі російські пропагандисти та псевдоліберали відразу ж почали критикувати акції непокори у Тбілісі, використовуючи мантру про те, що в разі необхідності Росія може вкотре вдатися до застосування військової сили проти Грузії.

Стара пісня на новий лад

Погрози з боку кремлівських діячів щодо Грузії є нічим іншим, як черговою спробою змусити всіх активістів здатися та погодитися як на повзучу окупацію країни Росією, так і на подальше "закручування гайок" підконтрольною Москві владою. Крім того, це спроба вкотре використати проти грузинів той самий інструмент, який майже безвідмовно працював з 2008 року.

Зрозуміло, що Кремль наразі здатен погрожувати всьому світу, але от чи зможе він і насправді ризикнути та відкрити для себе справжній другий фронт? Мабуть у Кремлі гадають, що це можливо лише з маленькими країнами, які, на думку Путіна, точно не отримають підтримки від Заходу. На жаль, Грузія під ці критерії потрапляє.

• Бо, по-перше, цивілізовані держави мають обмежені можливості для надання військової допомоги ще одній країні.
• А по-друге, Москва провела серйозну роботу, аби стосунки між Тбілісі та його партнерами стали достатньо складними.

Втім, аби адекватно оцінити можливості росіян, треба проаналізувати хід всієї їх агресії проти Грузії.

Росія виграла війну проти Грузії

За деякими даними, варіанти військового вторгнення у Грузію розроблялися Кремлем ще на початку 90-х. Оскільки Росія так чи інакше не могла змиритися з розпадом СРСР та аж ніяк не сприймала країни СНД як незалежні. Прискорила процеси розв'язання чергового гібридного конфлікту революція 2003 року, коли народ змусив піти у відставку Едуарда Шеварднадзе, а до влади прийшли Міхеїл Саакашвілі з його проєвропейською командою.

Трояндова революція пришвидшила російське вторгнення у Грузію / Фото "Фокус"

Зрозуміло, що Путін та його банда вже тоді дуже боялися будь-яких революцій та розвитку демократії у сусідніх країнах, адже успіх колишніх членів СРСР міг би показати росіянам, що скидання царя-диктатора та зміна влади призводять до покращення життя.

То ж коли Грузія почала швидкими кроками наближатися до приєднання до НАТО і Євросоюзу, в хід пішли гібридні методи.

Так, коли у квітні 2008 року Джордж Буш пропонував країнам Альянсу надати Україні та Грузії план дій щодо членства, це рішення заблокували лідери Франції та Німеччини. Мовляв, якщо НАТО зближатиметься із державами з російської орбіти, Кремль дуже образиться. Ці заяви були фактично зеленим світлом для подальшої агресії, намагання Москви змінити владу та остаточної зупинки Сакартвело від руху на Захід.

Що було далі, всім відомо: підтримувані Росією сепаратисти почали кричати про "грузинських нацистів", а псевдопрезидент Медведєв наказав військовим "рятувати мирне населення". За 8 днів бойових дій окупанти знищили багато населених пунктів, вчинили геноцид та чимало інших воєнних злочинів, після чого конфлікт заморозили.

Після 8-денної війни Грузію змушували виконувати забаганки Росії, шантажуючи повторенням / Фото "Радіо Свобода"

Грузія втратила частину Абхазії та Південної Осетії, отримала на "нових кордонах" російських буцімто миротворців, та повноцінно потрапила під вплив гібридної агресії. У низці ЗМІ почали нещадно критикувати діючу владу, а прокремлівську опозицію нахвалювали як людей, що "домовляться з Путіним" та "ніколи більше не допустять війну".

Численні ворожі інформаційно-психологічні спецоперації, націлені на те, щоб влада втратила довіру серед народу, а також постійне бряцання зброєю на лінії зіткнення із повзучою окупацією призвели до того, що на виборах у 2012 році перемогла партія "Грузинська Мрія – Демократична Грузія" проросійського олігарха Іванішвілі.

Росія фактично добилася свого: створила черговий гнійник на території чужої країни, залишила в пам'яті грузинів назабутній страх війни, не отримала за це санкцій, а також привела до влади підконтрольну собі особу. З урахуванням того, що Кремлю взагалі не було потрібно окупувати всю Грузію, вже зараз можна констатувати, що ту війну Росія виграла, бо отримала абсолютно все, що хотіла.

Населення Сакартвело, усвідомлюючи, що повноцінно протидіяти Москві їх збройні сили не зможуть, а країни Заходу аж ніяк не братимуть безпосередньої участі у конфлікті, багато років не створювало ніяких проблем проросійській владі. А та поступово діяла, не йдучи врозріз із бажаннями Кремля, спекулюючи на тому, що в разі чого Грузія знову порине у хаос війни.

Завдяки цьому Путін зробив так, що офіційний Тбілісі не відмовляв іранським літакам із військовими вантажами у перетині грузинського повітряного простору, приймав сотні тисяч втікачів від мобілізації та своїми діями провокував Захід відмовитися від підтримки цієї країни. Саме так Грузія не отримала статус кандидата у члени ЄС, а провладна партія навіть наважилася прийняти відверто кремлівський закон про іноагентів. Втім, цього разу люди вже не витримали знущань та вийшли на протести.

Чи зможе Росія вдатися до силових дій у Грузії

Варто зазначити, що представники "Грузинської мрії", які мають більшість у парламенті, навряд чи усвідомлювали, що після такої великої кількості проросійських кроків населення все ж таки вдасться до бунтів. Тим не менше, після кількох днів акцій та достатньо жорстоких сутичок, вони були вимушені відпустити затриманих і відмовитися від скандального закону. Однак, влада так допекла людям, що в повітрі запахло революцією. А відповідно й новими погрозами Кремля, який не хоче отримати черговий ляпас на геополітичній арені.

Грузинські активісти вимагають відставки уряду / Фото з грузинських соцмереж

Втім, чи має Росія сили на другий фронт? Теоретично – так. Москва може спробувати погратися у війну силами сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії, а також відправити у Грузію рештки свого поки що недобитого в Україні війська.

До теми Антипутінська пожежа має розгортатися, – Давидюк про протести в Грузії

Звісно, з якимось просуванням колонами бронетехніки в окупантів виникнуть проблеми, бо всі танки, БТРи та БМП, на думку Путіна, мають їхати на Донбас, однак запускати ракети зі своєї стратегічної авіації та здійснювати бомбардування підконтрольних Тбілісі територій росіяни, на жаль, цілком здатні.

Однак набагато більш вірогідною виглядає суміш вторгнення обмеженого контингенту російських сил із залученням авіації та спробами активізації диверсійних груп. Бо за всі роки "дружби" в Грузію приїхало безліч кремлівських терористів, а після оголошення бункерним фюрерорм мобілізації, в країну взагалі хлинув величезний потік росіян. Зрозуміло, що майже всі вони заражені вірусом рашизму, а під виглядом втікачів до країни прибуло ще й багато підготовлених диверсантів.

Тож Грузія через пошук миру в очах Путіна та вибір проросійських політиків цілком може стати першою після вторгнення Москви в Україну державою, яка саме у військовому сенсі постраждає від масового прийому "не таких русских".