Спецоперація "Необхідна лють": як США не залишило шансів СРСР у Гренаді

Зазвичай протистояння 2 найвеличніших на той час країн – США та СРСР, відбувалися на відстані. Починати нову війну ніхто не хотів, тому ідеологічні протистояння зазвичай відбувалися використовуючи треті країни і нагадувати радше шахову партію.

Цікаво Еліта збройних сил Індії: як бійці Para проходять надлюдські випробування

США та СРСР розгорнули боротьбу за Гренаду

Десь вдавалося вигравати Вашингтону, а десь перемогу здобувала Москва. Вони йшли нога в ногу. Кожен боровся за вплив і контроль. У 1980-х полем для протистоянь обрали Гренаду, острівну країну в карибському морі. Для Кремля ця країна стала черговим плацдармом для поширення своїх ідей та зближення комунізму із кордонами США.

Для Білого дому – втрата шансу на стратегічно важливу територію задля просування власних інтересів. Чого хотіли самі гренадці – ніхто особливо не питав. Ні в кого з них не було шансу висловити власну думку.

У країні процвітала політика червоних, де за інакомислення кидали за ґрати. Ситуацію вирішив виправити 40-й президент США Рональд Рейган. Почалася масштабна спецоперація під кодовою назвою Urgent Fury – "Необхідна лють".

Рекомендуємо Заради французів: як діє GIGN – найжорсткіший у світі підрозділ у боротьбі з тероризмом

Гренада – цей маленький-маленький острівець, не якась там крапка на карті в Карибському басейні та Центральній Америці. Гренаду можна назвати питанням національної безпеки США.

Передісторія спецоперації Urgent Fury

У 1974 році Гренада отримала незалежність від Британії. Нові порядки, новий політичний курс та й загалом країна планувала жити інакше. Тоді лідером був Ерік Гейрі. І хоч він намагався дотримуватися соціал-демократичного курсу, в країні домінували популістські та праві погляди.

Такий розклад подій влаштовував далеко не всіх. Вже у 1979 році, за 5 років після незалежності, у Гренаді відбувся переворот. Контроль перейняли ліваки з руху "Джуел". Головним у них був Моріс Бішоп. Його політика вже кардинально відрізнялася від попередника.

Симпатія до комунізму одразу ж підштовхнула за укладання угод із Кубою та СРСР. Насамперед у військовій галузі. В Гренаді з'явилося озброєння, почали розбудовуватися бази та організовуватися військові навчання. "Червоні" грошей на Гренаду не жаліли – все ж таки розширення територій.

Читайте також Королівська морська піхота: як декілька людей змогли знешкодити флотилію нацистів

Однією з головних причин, чому США взагалі звернули увагу на Гренаду, стало будівництво аеропорту, який згідно із документами, мав би бути цивільним. Однак, розвідка припустила, що в теорії летовище зможе приймати і вантажні військові літаки, які прибуватимуть із Москви.

Спочатку, ситуацію з Бішопом вирішили врегулювати жорстко. Штати оголосили бойкот. А згодом відбулася і зустріч. Бішоп приїхав до США, поговорив із представниками президента і діалог склався настільки добрим і невимушеним, що лідер Гренади пообіцяв взяти курс на зближення із капіталізмом, а комуністів відправити подалі. 

Владу Гренади захопили заколотники

Гренаду, попри обіцянки її лідера, у США вважали загрозою для країни та Карибського басейну. Мовляв, комунізм та радянсько-кубинська мілітаризація рано чи пізно призведе до появи сталої загрози з боку Гренади. Побоювання США підкріпилися після того, як владу в країні перехопили заколотники. 

Владу Гренади захопили, поки Бішоп вів переговорили з США / Фото з архіву Вікіпедії 

Намагання Бішопа змінити зовнішньополітичний кус країни дорого йому коштували. Поки він вів переговори зі США, обіцяв зближення і давав людям все більше й більше волі, у рядах руху Джуел назрівав розкол.

Частина людей, які були з Бішопом розуміли, що США – це добре. Але були й інші, які просто ненавиділи західний світ. Зокрема, політики, вчителі, військові чини. Серед найактивніших: Бернард Корд і Хадсон Остін.

Обоє згуртували довкола себе послідовників і вирішили влаштувати переворот. Знову. Це був вже другий з часів незалежності країни. Без крові не обійшлося. Прихильники "червоної" політики захопили і ключові об'єкти, урядові будівлі, а самого Бішопа, як і його найближчих соратників – розстріляли.

Читайте більше Кульгава леді: Віржинії Холл з дерев'яним протезом вдалося стати найнебезпечнішою шпигункою

У Гренаді оголосили про новий революційний уряд, який тепер вважався єдиним, легітимним і спрямованим на зближення із соціалістичними країнами. У Штатах відреагували миттєво. Та перш за все, намагалися переконати власних громадян у тому, що комунізм – зло.

Це була підготовка американців до того, що Штати вступають у новий конфлікт. Звичайно ж, з метою захисту національних інтересів. Із цією фразою Білому дому вдавалося влізти вже не в одну війну. 

Де би не був комунізм – він завжди сіє лише страждання та нестабільність. Ми не залишимо наших друзів із Карибського басейну наодинці із цією проблемою,
– заявив 40-й президент США Рональд Рейган.

"Ми допоможемо їм вибратися у вільний світ і повернути собі цінності, якими живуть західні країни. Ми допоможемо їм повернутися до нас, американців, і з радістю приймемо їх", – додав він.

Гренада жила за правилами комунізму

Під керівництвом нових Джуел, Гренада жила у найкращих традиціях комунізму: терор, убивства і репресії. Існувала таємна поліція, яку називали "Бандою Мангустів". Бойовики відповідали за ізоляцію, а нерідко й ліквідацію невигідних режиму людей.

Гренада перетворилася на стандартну комуністичну країну. Однак небезпека її полягала у тому, що в будь-який момент ця ідеологія могла перекинутися і на сусідні країни. Так, Кремль отримав би більше впливу в регіоні, ніж Штати, які теж боролися за домінацію в Карибському морі.

Варте уваги Багаторічна боротьба за льодовик: чому одразу 3 країни претендують на Сіачен

Першими протистояти гренадським радикалам вирішили в Організації Східнокарибських країн. Мовляв, скинемо тамтешній уряд, призначимо свою людину і знову візьмемо курс на США. І хоч шанси на перемогу були, адже армія Гренади була далеко не в розквіті сил, ризикувати все одно не стали.

У разі програшу, комунізм отримав би шанс поширитися далі. Тому попросили допомоги в Барбадосу, Ямайки і головне – США. Якщо перші 2 країни зголосилися допомогти на альтруїстичних засадах, скажімо так, то Штати придумали причину вторгнення.

На момент зміни і захоплення влади у Гренаді залишилося більше ніж 600 студентів. Вашингтон побоювався, щоб через ненависть до США не повторився іранський сценарій 1979 року. Тоді американці, яких взяли в полон провели в ньому 444 дні.

Рейган почав операцію "Необхідна лють"

Джимі Картер, тодішній глава Овального кабінету, через невдалі спроби визволення не зміг балотуватися на другий термін. Адже в очах американців виглядав слабким президентом. Після Картера новим лідером став Рональд Рейган, вже навчений на помилках свого попередника дав добро на початок операції "Необхідна лють".

По радіо швидко оголосили, що вводиться комендантська година. Часу було обмаль. У людей закінчувалася вода, їжа. Не було навіть води, щоб сходити до вбиральні.

Ми тоді зрозуміли, що щось відбувається. Ми хотіли покинути те місце,
– пригадала очевидиця подій Крістіна Джіліуто.

За планування спецоперації взялися ледь не всі підрозділи спеціального призначення країни. Був лише 1 нюанс. Розвідка у цьому конфлікті показала себе не з найкращого боку. Через те, що діяти треба було максимально швидко, вони не встигли зібрати всіх необхідних даних, які допомогли би військовим у подальших плануваннях своїх нападів.

Наприклад, у військових не було карт місцевості. Доводилося орієнтуватися по туристичних путівниках і мапах. А ще, американські спецслужби просили допомоги в туристів, які описували місцевість. 

Звичайно, що детального опису схилів, доріг і заглибин не було, але солдати мали приблизне уявлення що їм робити і в якому напрямку рухатися. Однак гренадці теж не дрімали. Вони підготувалися до нападу американців.

Зверніть увагу! Куба вислала і своїх військових на допомогу, а от в СРСР вислати підрозділи відмовилися.

В епоху Холодної Війни, Кремль вирішив не загострювати і без того напружені відносини. Тому фактично гренадці та кубинці протистояли багатотисячному війську одразу кількох країн на чолі зі США.

США пішли у наступ

США почали висадку о 5:30 ранку 25 жовтня 1983 року. Головних завдань було 2. Перше – висадитися в околицях місцевого аеропорту. Перекрити його, щоб обмежити доступ противника до ресурсів, а вже звідти вирушити на звільнення американських студентів, які були неподалік заблоковані в одній із шкіл.

Завдання друге вже лягло на плечі бійців підрозділу Дельта. Хлопці мали висадитися біля однієї із в'язниць і звільнити політичних заручників. Пенітенціарка була добре укріплена. Та ще й до всього – зі всіх боків оточена густими джунглями.

Американці розпочали наступ 25 жовтня 1983 року / Фото Defense Media Network

До входу вела всього одна дорога, яку заблокували гренадські військові. Операцію зі звільнення політичних в'язнів можна назвати частково успішною. Адже із самого початку її планувалося провести раптово. На жаль, не вийшло.

Гренадці знали про напади, підготувалися заздалегідь. Коли перший гвинтокрил наблизився до точки висадки командос, його почали обстрілювати. Шансів безпечно висадити людей – нуль. Тому бійці обрали інший метод.

Поки вертольоти кружляли над тюрмою, відволікаючи увагу сил суперника, команди прорвалися через головний вхід і звільнили заручників. Але не без крові. Втратили кілька гелікоптерів.

У битві за Гренаду американці взяли кількістю. Використали по максиму, щоб просто розчавити гренадців потужностями. Спустили на воду більше ніж 10 кораблів: крейсери, фрегати, есмінці і навіть авіаносці. За потреби такі апарати могли з води обстріляти всю берегову лінію Гренади і навіть більше.

Варто почитати Росія "грає м'язами" навіть в Арктиці: потужна військова присутність у крижаному регіоні

У повітря здійняли більше як пів сотні літаків і кілька десятків бойових гелікоптерів. За кількістю бронетехніки американці переважали гренадців у кілька десятків разів. Адже з озброєння Сент-Джорджес лише старі радянські БТРи та зенітна артилерія, якої було явно недостатньо, щоб перебити всю техніку американців.

Та й по кількості людей США теж взяли верх. Під час десантування на аеропорт вони висадили 1 200 десантників. І це лише ті, хто брав аеропорт. Щоб розуміти масштаби – вся кількість військових Гренади не перевищували півтори тисячі осіб.

Загалом на Гренаду випустили більше ніж 7 тисяч військовослужбовців із різних підрозділів. Всі працювали як єдиний злагоджений механізм. Шансів на відсіч у комуністів не було.

Рейган заявляв, що швидке зростання військових потужностей Гренади загрожує не лише США, а й сусіднім країнам Карибського басейну. Більшість із них зовсім не мали зброї, щоб протистояти у випадку загрози.

Для нас Гренада важлива тим, що надає нас (США – 24 канал) комерційні шляхи та можливості для військових маневрів,
– пояснив 40-й президент США.

Як працювала диверсія США

Велику роль у цьому протистоянні зіграли і диверсійні підрозділи, який Штати випустили для підривної діяльності. Головне завдання у них було всього одне – залишити Гренаду без комунікації. Частково їм це вдалося.

Вони знешкодили всі передавачі, крім одного, який був у посольстві Куби. Туди командос добратися не змогли. Ну а коли підрозділи гренадців залишилися практично без комунікації і не могли попереджати один одного про напади чи переміщення ворожих сил, в гру вступили ударні гелікоптери.

Військові США задіяли гелікоптери / Фото Defense Media Network

Наприклад, в районі аеропорту оборону тримали кубинці. Вони намагалися тримати гелікоптери на мушці і їм навіть вдалося збити кілька. Але відповідь прилетіла моментально. Спочатку місця дислокації кубинців обстріляли з вертольотів, а потім це все утрамбувала артилерія.

Так тривало аж поки гренадців та кубинців не вдалося утихомирити остаточно. Коли вогневі постріли затихли, а відповідати вогнем в бік американців вже ніхто не хотів – авіанальоти припинилися.

Остання фаза спецоперації

Останньою фазою операції "Необхідна лють" стало звільнення американських студентів. Це те, на що Рейган зробив головну ставку і постійно наголошував на цьому на всіх телеканалах та радіоефірах. Їх вдалося вивести неушкодженими.

Спротиву під час евакуації американці теж не помітили. Адже за день до звільнення вони повністю перекрили всі дороги і підходи до місця евакуації. В'язали всіх, хто намагався перейти блок-пости. Загалом, вся операція тривала 2 дні.

Армійці США звільнили студентів / Фото Defense Media Network

І хоч це була гра в одні ворота, легкою перемогою цю битву назвати важко. З боку США до 20 мертвих, близько 10 вертольотів втрачено. У Гренади, за мірками масштабності протистояння, теж втрат не дуже багато: близько 50 загинули.

А от щодо техніки – бійці США захопили всю, не залишивши навіть шансу на збереження якоїсь зброї. Зазвичай у битвах перемагають не той, у кого більша армія, а той хто хитріший. Але США – це не той випадок.

Як США вдалось здобути перемогу

Ця країна об'єднує в собі одразу 2 якості. Вона хоч і посилає на ворога всю свою лють і міць, але робить так, що втрати мінімальні. Адже із 7-тисячного війська загинули менше ніж 20 людей. 

Велику роль у цій битві відіграв і досвід американських військових. Більшість із них вже мали за плечима відрядження у В'єтнам. Тому всі діяли злагоджено. Тактики бою були заздалегідь обдумані і вже давно відпрацьовані на в'єтнамських фронтах.

Американські військові мали необхідний досвід / Фото Defense Media Network

Реакція світу на спецоперацію США

Після завершення операції "Необхідна лють", реакція світу звичайно ж не змусила на себе довго чекати. Сполучені Штати звинуватили у втручанні у внутрішні справи Гренади. Невдоволення висловили Куба, СРСР і ряд соціалістичних країн.

Що цікаво, відбивши Гренаду в комуністів і цим самим запобігши поширенню "червоної" ідеології. критику щодо Вашингтону висловлювали і європейські країни: Франція, Швеція, навіть Британія. Хоча Маргарет Тетчер пізніше запевняла, що вважає дії Рейгана цілком виправданими.

Важливо Від 90-х до сьогодні: успішні компанії, створені у незалежній Україні

З одного боку критиків США зрозуміти можна. Вони бачили не протидію комунізму, а укріплення американських позицій у Карибському морі. Що врешті-решт підкріпило позиції Білого дому на міжнародній арені.

Обурення країн, критика ООН і намагання змусити США вивести своїх військових із Гренади результату не принесли. В Овальному кабінеті вирішили, що підуть з країни лише у тому випадку, коли остаточно переконаються, що за кермом Гренади стане надійний лідер, якого не потягне у бік комунізму.

Як жила Гренада після визволення

Тим паче, що самі ж гренадці підтримували ідею присутності військового контингенту США у себе в країні. Подальша доля Гренади склалася так, як її розпланували американці. Після визволення-окупації країни вони залишили там своїх військових. по всяк випадок, щоб унеможливити шанси на військовий переворот. Але залучати їх не було потреби.

Гренада вже у 1985 році змогла похизуватися демократичними виборами, де до влади прийшов абсолютно новий політик, який не підтримував жодну зі сторін. Хоча пізніше його таки перехилить у бік США.

Нове керівництво Гренади виглядало надійним в очах політиків з Білого дому, тому Штати вирішили дати країну спокій. Роком пізніше – у 1986 році, гренадці судили Бернарда Корда, Хадсона Остіна і їхніх найближчих соратників, які брали участь у перевороті та убивстві Моріса Бішопа. Їх кинули за ґрати.

Американці провели успішну операцію "Необхідна лють" / Фото Defense Media Network

А 25 жовтня, день коли почалася операція "Необхідна лють", у Гренаді до сьогодні вважають святом і відзначають його як День подяки. Битва за Гренаду стала черговою демонстрацією Штатами свого верховенства.

Насамперед перед Москвою, яка так не хотіла брати участі у протистоянні, що навіть відмовилася допомагати гренадцям. Хоча, цього ми вже не дізнаємося. Це ж гра спецслужб, де в кожного свої плани і бачення картини бою.

Читайте також Вперше в історії України: оприлюднили онлайн понад 135 тисяч імен "неблагонадійних" в СРСР

Можливо, поки американські агенти ламали голову над тим, як перемогти у Гренаді, совєти готували якийсь хитрий план, щоб в черговий раз насолити Вашингтону. Та як би там не було, Гренаду вдалося відбити і зупинити поширення червоної зарази.