SOE або ж Управління Спеціальних Операцій – секретне відомство, створене Вінстоном Черчиллем для підриву діяльності нацистів у країнах Європи. За весь час Другої світової війни британці в рамках цього органу відправили на війну понад 46 жінок, які виконували функції агентів.

До теми Найгламурніша шпигунка Другої світової: як Крістін Скарбек потрапила у спецслужби

На це були свої причини:

  • жінкам більше довіряли;
  • на них падало менше підозр;
  • та й загалом склалося так, що жінки вільніше могли пересуватися між кордонами окупованих і вільних країн, а відповідно – передавати більше інформації.

Однак пройти війну вдалося лише 26 зі всіх відряджених на фронти Другої світової.

Майбутня шпигунка народилася в американському місті Балтимор у квітні 1906 року. З родиною їй пощастило. Вона росла в заможній сім'ї, де батько був відомим банкіром. Тож грошей не бракувало. Це дозволило Вірджинії розвиватися у різних напрямках.

холл
Вірджинія Холл / Фото dailyadvent

Змалечку вона вивчала іноземні мови, що в майбутньому згодилося їй у роботі. Загалом вона вільно володіла 5 – 6 мовами. Мама виховувала її так, щоб у майбутньому видати за багатого чоловіка, з родиною якого потім можна було б укласти угоду і об'єднати бізнеси.

Однак молодій Вірджинії це не подобалося. Її приваблювали більше розваги для хлопців. Батько, наприклад, вчив її розбирати туші впольованих тварин. Та й загалом завжди брав із собою на полювання. Як ви вже здогадалися – стріляла Вірджинія вправно. І хоч це великий плюс, але він зіграв з дівчиною дуже злий жарт у дорослому житті.

Попри те, що вона мала досить складний і мінливий характер, одна мрія залишалася із нею незмінно – Вірджинія Холл марила стати дипломатом. Насамперед щоб подорожувати і пізнавати культури інших країн.

Яке одруження на багатому чоловікові з Балтимору? Ви просто вдумайтеся, вона якось втрапила в інцидент, коли прийшла до школи із браслетом із живої змії. Ось такі були в неї розваги. Вона прагнула бути кар'єристкою, жити своїм, вільним життям,
– зазначила письменниця Соня Пернелл.

У 1920-х роках Штати накрила Велика Депресія. Родина збанкрутувала і щоб остаточно не розбити мрії про дипломатичне майбутнє, дівчина відправилася у подорож Європою, щоб таки почати працювати у консульстві.

Частково їй це вдалося. Однак робота, м'яко кажучи, була не такою, як дівчина очікувала. Вона мріяла пробитися у найвищі ешелони дипломатії, щоб змінювати світ та історію, а їй на той момент "світила" лише паперова робота і аналіз документації. Зовсім не та робота, як для людини, що на відмінному рівні знає кілька іноземних мов.

Вона вирішила, що покине США і подасться шукати роботу в американському посольстві у Варшаві. Там на посаді клерка їй платили 2 тисячі доларів на рік. Після інфляції це приблизно 30 тисяч доларів,
– розповів дослідник Саймон Віслер.

Надій на отримання роботи мрії в дівчини не залишилось. Її кидало по Європі у пошуках себе в дипломатичній площині. Вірджинія побувала у Варшаві, Венеції, турецькому Ізмірі. Однак в ті часи жінці пробитися на роботу дипломатом, та ще й на високому рівні, було завданням не з простих. Із більше як 1,5 тисячі американських посадовців, лише 6 жінок мали такий солідний статус.

Варто прочитати Першими побачать атаки Росії: суворі тактики боротьби та виживання "арктичних воїнів"

Робити винятки для Вірджинії ніхто не збирався. І хоч вона відмінно поводилась на співбесідах, рекомендувала себе із якнайкращого боку, їй завжди пропонували посаду клерка.

Остаточно хрест на дипломатичній кар'єрі дівчини поставив нещасний випадок, що трапився за 2 роки до початку Другої світової війни – у 1937 році. Разом із друзями Вірджинія поїхала на полювання і прострілила собі ногу.

Провівши у лікарні близько 3- тижнів виявилося, що прогресує гангрена, тож ногу нижче коліна довелося ампутувати. Замість кінцівки їй вставили 3-кілограмовий дерев'яний протез, який Вірджинія назвала "Катберт".

холл
Вірджинії довелося до кінця життя ходити з протезом / Фото bicycleutopia

Для неї це був кінець мрій, але вона й не здогадувалася, що саме із цього моменту і почнеться її нове життя – шпигунське. Нога стала її візитною карткою, через яку та і отримала прізвисько "Кульгава леді".

Вона якогось дня пішла на полювання, намагалася через щось перелізти і випадково натиснула гачок. Їй прострілило ліву ногу,
– зауважила племінниця шпигунки Лорна Кетлінг.

Вірджинія Холл вирішила почати новий шлях у військовій сфері. І саме звідти планувала відкрити собі двері у дипломатію. Все почалося у 1940 році, коли дівчина поїхала у Францію. Там працювала водійкою карети швидкої допомоги – була волонтером.

Робота була не надто складною. Разом із лікарями та іншими волонтерами вони їздили містами і рятували життя. Однак цікавого в такій діяльності було мало. Вірджинія нічого не тямила в медицині. Її завдання в цій сфері було другорядним:

  • принести;
  • доставити;
  • допомогти;
  • поприбирати.

Однак це вже не так нудно, як її попередня робота в офісі консульств. Хай там що, а Холл завжди прагнула до пригод. І у травні 1940 року гітлерівські війська окупували Францію. Тоді ж кульгава леді і зрозуміла – робота медика не для неї. Їй потрібно щось набагато масштабніше і серйозніше.

Одні люди стають агентами. Інші ними народжуються. Якщо поглянути на кар'єру Вірджинії Холл, то можна з упевненістю сказати, що для роботи шпигункою вона мала природний дар,
– запевнив письменник Марк Сіман.

Тоді ж Вірджинія утекла до Іспанії, щоб уникнути зустрічі із Гестапо. Уже там на неї чекало досить незвичне знайомство із офіцером британської розвідки, який допоміг їй налагодити контакти із британськими спецслужбами.

Довго не думаючи, Вірджинія Холл вирішила перекваліфікуватися у шпигунку. Пройшла швидкий курс підготовки. Це було її найдоленоснішим рішенням, адже шпигунство, як виявилося, далося їй дуже легко.

Рудоволоса 30-річна жінка з однією ногою нічим не привертала б до себе уваги. Отже – змогла б принести багато користі. Насамперед у зборі інформації. Однак за цією "ширмою" ховалася жінка із унікальними рисами характеру, знанням іноземних мов і вмінням переконати будь-кого.

Зверніть увагу Росія "грає м'язами" навіть в Арктиці: потужна військова присутність у крижаному регіоні

В принципі, про це її куратори дізналися вже тоді, коли побачили результат роботи дівчини. Словом, її підготували і відправили назад до Франції. Результативність кульгавої леді згодом була настільки високою, що в майбутньому вона стала єдиною жінкою-агентом, яка протрималася на своїй посаді у Франції до самого кінця війни.

Її навчили жити під прикриттям, таємно передавати зашифровані повідомлення. Показали, як працює радіопередавач. Крім того, навчили створювати і організовувати агентурні мережі і виживати у суспільстві, де постійно треба зі всіма про все домовлятися,
– сказала директорка музею ЦРУ Тоні Хайлі.

У Франції вона працювала під прикриттям журналістки видання New York Post. Це потрібно було на випадок, якщо німці помітять її за друкувальною машинкою, чи коли вона робитиме якісь записи у блокноті.

Однак за весь час її роботи, прикриття працівниці ЗМІ їй жодного разу так і не знадобилося. Вона майстерно справлялася і уміла маскуватися так, що про її існування як шпигунки взагалі мало хто знав.

Першим ділом вона організувала агентурну мережу спротиву нацистській окупації. За різними підрахунками туди входили до сотні осіб. Це просто велетенська кількість людей, які збирали інформацію, передавали її кульгавій леді, а вона відправляла це все у Лондон.

Серед її агентів було немало працівниць борделів. Вони працювали вночі. Коли нацистські клієнти засинали, ті фотографували документи і записи, а потім – теж передавали їх Вірджинії Холл.

Крім того, у її рядах були також і працівники залізничних колій, які зливали дані про переміщення німецьких колон з технікою. І це вже не кажучи про те, як дівчині вдалося створити секретну армію підпільників, які влаштовували набіги на гітлерівські сили, підривали дороги і штурмували в'язниці, щоб звільнити союзних полонених.

Читайте також Команда підводного знесення UDT: найцікавіше про дайверів, які розміновували корабельні міни

"Той факт, що вона могла працювати під прикриттям, рекрутувати бійців руху опору... Вона збирала багатьох людей, в більшості чоловіки самі до неї приходили і їй вдавалося ними керувати. Це неймовірно. В час війни, коли жінка командує і організовує рух опору. Та й неважливо взагалі, коли це сталося. Це неймовірно. Їй потрібно віддати належне", – підсумувала директорка музею шпигунства Джоанна Мендес.

Про те, як Вірджинія Холл переховувалась, аби її не вбили, – дивіться у програмі.