Війна зруйнувала європейські ринки нафти й газу для Росії
У той час, як Росія знайшла альтернативні ринки для своєї сирої нафти, здебільшого в Індії, перехід на продаж продуктів нафтопереробки та, можливо, навіть більше, природного газу займе роки та коштуватиме величезних витрат. Це якщо взагалі можливо створити ринки, коли світ відмовляється від викопного палива.
Цікаво Лазівок більше не буде: наскільки болісно вдарять по Білорусі підготовлені санкції ЄС
Коли 24 лютого московські війська вторглися в Україну, покупці російських енергоносіїв злякалися. Ринок, який поглинав майже 2,5 мільйона барелів нафти на день, ще 1 мільйон барелів нафтопродуктів і 155 мільярдів кубічних метрів природного газу на рік, майже зник.
Потоки сирої нафти з Росії до деяких частин Європи почали скорочуватися незабаром після того, як війська Путіна перетнули кордон. До 5 грудня, коли набула чинності заборона Європейського Союзу на морський імпорт російської сирої нафти, вони вже скоротилися, а Болгарія, яка отримала тимчасовий виняток, була єдиним ринком, що залишився. Потік продуктів нафтоперероблення йде такою ж траєкторією напередодні аналогічних санкцій, які набувають чинності 5 лютого.
Постачання російської нафти до Європи / Bloomberg
Ринок збуту газу
Росія також втратила європейський ринок природного газу. Величезна мережа газових родовищ і трубопроводів, розроблена вартістю сотень мільярдів доларів з моменту, коли перший газ перетнув кордон Австрії в 1968 році, була викинута на смітник.
У 2017 році було підраховано, що 100 мільярдів доларів вже було інвестовано в розробку газових запасів на російському півострові Ямал, більшість з яких були пов’язані з Європою через трубопроводи, включно з тими, що пролягають дном Балтійського моря, що з’єднує Росію з Німеччиною. Очікувалося, що до 2025 року ця цифра подвоїться. Значна частина цих інвестицій тепер виглядає зайвою.
Хоча Росія, можливо, зможе врятувати певні енергетичні відносини з Європою після закінчення війни, що вона неминуче вийде, малоймовірно, що країни ЄС коли-небудь дозволять собі або потребуватимуть бути настільки залежними від російського газу, якими вони були лише рік тому.
Уряди та споживачі в Європі нарешті серйозно ставляться до стримування попиту та енергоефективності, тоді як рекордні ціни на газ та електроенергію стимулюють інвестиції у відновлювані джерела енергії та перші серйозні спроби змінити спосіб формування роздрібних цін на електроенергію, беручи до уваги зменшення частки викопного палива у виробництві електроенергії.
Російським нафтовим компаніям вдалося перенаправити постачання сирої нафти, якої уникали традиційні європейські покупці, значною мірою завдяки любові індійських нафтопереробників до дешевої сировини. Але це відволікання обійшлося величезною ціною для Росії та її нафтової промисловості. Щоб проникнути на індійський ринок, були потрібні великі знижки, які, здається, досягали 35 доларів за барель, що еквівалентно зниженню ціни на 40%.
До кінця минулого року російські барелі становили близько чверті імпорту сирої нафти в Індію, витісняючи вантажі від традиційних близькосхідних постачальників субконтиненту — Саудівської Аравії, Іраку, Об’єднаних Арабських Еміратів і Кувейту.
Проте перенаправлення потоків сирої нафти на спраглий ринок із великим нафтопереробним сектором, здатним переробляти сиру нафту з відносно високим вмістом сірки, яку експортує Росія, — це одне; А перенаправлення нафтопродуктів на індійський ринок – це зовсім інше.
Знайдуться країни, які захочуть розкупити дешеве російське дизельне паливо, одночасно експортуючи власне паливо місцевого виробництва назад до Європи, але вони вимагатимуть достатньо великих знижок, щоб зробити торгівлю прибутковою — ще одна вартість, яку доведеться нести Кремлю та його нафтовим компаніям.
Доставити газ не так просто, як нафту
Нафта, чи то сира чи нафтопродукти, має велику перевагу перед природним газом: її можна легко та дешево транспортувати морем.
Більшу частину останніх 55 років Росія шукала своїх покупців газу на захід. Величезні трубопроводи довжиною в тисячі кілометрів з’єднували газові родовища, спочатку в Сибіру, а нещодавно на півострові Ямал, із покупцями в Європі.
За останнє десятиліття Росія почала шукати нові ринки для свого газу на схід, і тепер газопровід «Сила Сибіру» транспортує паливо до Китаю. Але цей газ надходить із нових родовищ, більш ніж в 1300 милях на схід і в 600 милях на південь від родовищ Ямалу, які раніше постачали газ в Європу, але зараз використовуються недостатньо.
Російський державний газовий гігант ПАТ «Газпром» оцінив офіційну вартість «Сили Сибіру» та родовищ супутнього газу в 55 мільярдів доларів. Незалежна оцінка показала майже вдвічі більшу цифру — інвестиція, як стверджується, ніколи не принесе прибутку.
Існуватимуть обмеження щодо того, скільки ще російського газу купуватиме Пекін. Хоча його енергетичні потреби величезні, він буде остерігатися повторення помилок, яких зробили деякі європейські країни, ставши занадто залежними від Москви. Тому Росії доведеться шукати деінде, щоб замінити втрачені європейські ринки.
Агресорка хотіла б забезпечувати Індію, швидко зростаючу націю з величезними та зростаючими потребами в енергії. Але транспортувати природний газ до Індії буде ще складніше, ніж доставити його до Китаю. Маршрут мав би або перетинати деякі з найвищих гір у світі, або проходити через Афганістан і Пакистан. Будь-який маршрут перетинатиме кілька інших країн, що зробить будівництво та експлуатацію дорожчими, ніж сполучення між двома державами зі спільними кордонами.
Війна Путіна в Україні коштувала Росії європейського енергетичного ринку. Замінити буде непросто. Якого б зближення Москва та Європа не досягли врешті-решт, росіяни будуть підраховувати ціну війни протягом кількох наступних поколінь.