20 лютого 2017 року президент США Дональд Трамп призначив Герберта МакМастера своїм радником з питань безпеки замість Майкла Флінна, який пішов у відставку з цього поста після того, як вибухнув скандал навколо його обговорення санкцій проти Росії з послом РФ Сергієм Кисляком.

Флінн також ввів в оману з цього питання віце-президента Майка Пенса, якому заявив, що ніколи не обговорював з Кисляком проблему обмежувальних заходів проти Москви. Сам Трамп сказав про генерала МакМастера, призначаючи його на посаду радника з національної безпеки, що він є "людиною видатного таланту і величезного досвіду".

Виступаючи після зустрічі з Трампом, МакМастер обмежився заявою про те, що "зробить усе для захисту і просування інтересів американського народу". На нашу думку, ця заява найкраще визначає його публічне кредо. Втім, як відзначають американські ЗМІ, у зв'язку з призначенням генерала МакМастера настрій серед військових і професіоналів у сфері безпеки близький до ейфорії.

Власне у команду Дональда Трампа він приходить як висококваліфікований фахівець "з боку": генерал не брав участі в передвиборчій кампанії нинішнього президента і до сих пір не був відомий контактами з Трампом і його оточенням. Вірогідно, що Трампу до вподоби прямолінійність МакМастреа, яка не є характерною рисою для політиків. Зазвичай вона використовується як політтехнологічний прийом у період виборчого процесу. Про прямолінійність і відкритість до критики свідчать і слова МакМастера в інтерв'ю Columbus Ledger-Enquirer. В ньому він стверджував, що завжди заохочував підлеглих доносити до нього обґрунтовану критику. Зокрема він переконував, що хоча можливо "..дехто вважає, що в армії усе вкрай субординовано, сам дух не сприяє критиці і люди не хочуть чесних оцінок. На моє переконання, все якраз навпаки...".

Однак, МакМастер був не першим вибором Дональда Трампа на посаду радника. Спершу президент США запропонував цю посаду відставному віце-адміралу Роберту Ховарду, який, за даними CNN, відхилив цю пропозицію через принципову незгоду із новими підходами до ведення справ у Білому Домі. Судячи зі згоди МакМастера, він схоже, поділяє підходи Трампа до державного управління.

Who is Mr. Gen HR McMaster?

Відомо, що Герберт Реймонд МакМастер – є кадровим офіцером армії США, генерал-лейтенантом, який раніше обіймав посаду директора Об'єднаної міжвідомчої оперативно-тактичної групи Shafafiyat в міжнародній місії ISAF (Міжнародні сили сприяння безпеці) в Кабулі, Афганістан.

Сам МакМастер народився 24 липня 1962 року в Філадельфії. У 1980 році закінчив військову академію Веллі-Фордж, а через чотири роки – академію у Вест-Пойнті, вищий навчальний заклад сухопутних військ США. Служив у групі американських військ у Німеччині, брав участь в операції "Буря в пустелі" в Іраку, за що був нагороджений Срібною зіркою. Пізніше служив на Близькому Сході і в 2000-х знову брав участь в операціях в Іраку, а також в Афганістані.

Безумовно у 54-річного Герберта Макмастера – репутація одночасно бойового генерала і військового інтелектуала. Будучи випускником Військової академії у Вест-Пойнті, він здобув свій авторитет серед військовиків ще в 90-і роки. Спочатку – як учасник Першої війни в Затоці, під час якої в ранзі капітана він командував танковим підрозділом 2-го кавалерійського полку ( "кавалерією" в армії США за традицією називаються механізовані частини). В ході великого танкового бою на південному сході Іраку 26 лютого 1991 року 9 американських танків під командуванням МакМастера зазнали нападу 80 танків іракської республіканської гвардії і завдали противнику розгромної поразки. За цей бій МакМастер був удостоєний Срібної зірки – однієї з найвищих бойових нагород США.

Герберт МакМастер, який захистив дисертацію по військовій історії, в 1997 році опублікував книгу, яка наробила чимало шуму, "Порушення службового обов'язку", в якій вельми критично проаналізував діяльність і помилки вищого військового керівництва США під час війни у В'єтнамі.

Цікаво, що погляди МакМастера на військову субординацію дійсно не збігаються зі стереотипними уявленнями про "служивих генералів", які керуються не мізками, а лише командами вищого керівництва, не дивлячись на їх вірогідну помилковість. Він виступав з критикою деяких рішень американського командування, пов'язаних з війною в Іраку – в якій, до речі, знову проявив себе: війська під його командуванням у 2005 році очистили від бойовиків стратегічно важливе місто Таль-Афар і його околиці. Тоді, готуючи солдатів до операції, МакМастер приділяв увагу не тільки їх бойовій та фізичній підготовці: його підлеглі вивчали іракську історію і культуру, зокрема, взаємини між сунітами та шиїтами, що могло допомогти при вирішенні бойових завдань.

Останнім часом генерал МакМастер відповідав за питання підготовки, розвитку та координації в командуванні сухопутних сил США. З 2014 року очолював Центр інтеграційних можливостей сухопутних військ США. Саме те агентство, яке в нещодавно займалося розробкою стратегічних доктрин для американської армії та інтеграцією усіх її бойових можливостей у єдину силу. Не дарма після початку російської агресії проти України саме МакМастеру було довірено шукати методи адаптації американської армії до нововиявлених можливостей ЗС Росії.

В свою чергу, саме за цей професійний підхід у 2014 році журнал "Time" вніс його до списку ста найвпливовіших людей сучасності та присвоїв титул "архітектора майбутньої армії США", яке свідчить про його непересічність в американському військовому та політичному істеблішменті. За описами видання "Time" генерал МакМастер, "можливо, є провідним військовим мислителем 21-го століття".

МакМастер та його погляди на "ІД", Росію та безпекову політику США

Про "ІД"

  • Використання виразу "радикальний ісламський тероризм" не допоможе Вашингтону в спілкуванні з союзниками з метою розгромити терористичні угруповання. Дана фраза є некоректною, оскільки такі терористичні організації, як "Ісламська держава", є перекручення ісламу, і таким чином, не є ісламською.

Про Росію

  • Метою російської гібридної стратегії, на думку Герберта МакМастера, є спроба "підірвати систему безпеки в Європі, що склалася після холодної війни, економічний і політичний порядок в ЄС і замінити його чимось, що більше відповідає російським інтересам".
  • Росія є для США не другом, а ворогом.

Про безпекову політику США. Російський фактор.

  • РФ посилилася на тлі стратегічного згортання військової присутності США у деяких регіонах світу. Тоді він прямо заявив, використовуючи приклади України та анексії Криму, що філософія стримування Кремля, яка сповідується США і НАТО, "провалилася". За його словами "…зараз ми усвідомили загрозу з боку Росії, яка до останнього часу вела обмежені війни з чітко визначеною метою: анексувала Крим, вторглася в Україну (і все це – з нульовими для себе втратами), консолідувала придбані території і при цьому нашу реакцію на це подає як агресивну..." (травень 2016, з виступу в американському центрі CSIS).
  • Підхід до військового стримування агресора, повинен спиратися на ідею "заподіяння йому значного збитку" не тільки на етапі контрудару, але в ході захисту ліній оборони, щоб противник "усвідомив, що не зможе досягти мети з прийнятними для нього втратами".
  • Виступає на захист світового порядку, який встановився після Другої світової війни, заявивши про необхідність збереження миру і безпеки (25 лютого 2017 року, з виступу на засіданні Ради національної безпеки США).

Замість висновку

Для початку варто зауважити, що відразу після свого призначення генерал МакМастер має вирішити для себе принципове питання: чи готовий він стати повноцінним членом командри Дональда Трампа, чи вести самостійну гру. Вочевидь, найвірогіднішим є перший варіант. Втім для цього МакМастеру на новій посаді доцільно вивчити свого шефа і спробувати донести до нього свій досвід і експертні оцінки, але "в зрозумілій формі" для настільки "незвичайного президента", яким є Дональд Трамп. Тут МакМастер може допомогти тісна співпраця з двома іншими генералами в адміністрації Трампа – міністром оборони Джеймсом Меттісом і міністром внутрішньої безпеки Джоном Келлі. "МакМастеру слід швидко стати авторитетним членом адміністрації, – вважає колумніст "Форбс"".

Задача-мінімум для МакМастера, як видається на перший погляд, не вказувати президенту, що той повинен робити, але пропонувати, як його радник, найкращі варіанти дій. Фактично МакМастер може виступати на захист тих позитивних якостей, якими відрізняються військові, – почуття обов'язку, честі, здатності до командної роботи – і які він сам уособлює.

Що ж стосується призначення Макмастера та впливу його на "українське питання". То впевнено можна стверджувати, що призначення МакМастера на місце Флінна є однозначною перевагою для України. Своїми поглядами, підходами, ідеями та словами новий радник кардинальним чином відрізняється від попереднього, а його ставлення до Росії взагалі є діаметрально протилежним. Через відсутність політичного минулого МакМастер також не зв'язаний жодними зобов'язаннями і зміг уникнути "брудних" контактів із Кремлем. Його ж ставлення до Росії визначається відмінним розумінням цинізму гібридної війни в Україні, яку генерал ретельно вивчав кілька років. Навіть "друг і лобіст України в США" сенатор МакКейн після призначення МакМастера писав, що "неможливо уявити собі кращу, більш підготовлену команду із питань національної безпеки, ніж чинна". Чи дійсно так воно буде, покаже час.

Найактуальніше питанняя зараз: чи буде результативність у впливі "силової команди" на свого "короля" Дональда Трампа. Цілком можливо, що призначення МакМастера важливе для Трампа з позиції не лише зміцнення свого військового блоку, оточення себе комптетними і чесними військовими професіоналами, але й для створення контентного контрасту. Останній дозволить президенту Трампу продовжити іміджеву лінію про обережну критику Росії з Путіним, водночас дозволяючи зі своєї сторони узагальнені симпатії до РФ, щоб шукати компроміси у різних сферах дипломатичної, політичної та економічної взаємодії. А тим часом критичні судження, проекти таких осіб, як генерал МакМастер, можуть використовуватись, як засоби превентивного тиску на Росію, коли це буде потрібно американському держдепу, тобто призеденту США, яким зараз є Дональд Трамп.

Отже "велика гра" Дональда Трампа лише починається.

Читайте також: Нового генпрокурора США вже штовхають до відставки: у всьому винна Росія