В чем суть "антиолигархического" закона

Я двома руками за обмеження впливу олігархів. Ми не перші, хто з ними бореться. Американці прийняли закон Шермана ще наприкінці 19 століття. І він був спрямований на усунення їхнього монопольного впливу. Таке рішення, звичайно, ніяк не могли прийматися без американської судової системи.

Читайте також Раді доведеться переголосувати закон про олігархів через суперечливі правки

Але прийнятий закон не запроваджує нічого з цивілізованого арсеналу обмеження впливу олігархів: ані покращення судової системи, боротьби з корупцією, ефективної роботи регуляторних органів (що передбачає чесні і прозорі конкурси до них, а також аудит їхньої діяльності), ані корпоративне управління і ще багато чого.

Зверніть увагу, що саме цього хочуть від нас ЄС та НАТО. Подобається нам чи ні, але там сформувався чіткий консенсус, щоб без визначальних досягнень у цих сферах, ми вперед у нашій європейській та євроатлантичній інтеграції не просунемося.

Для зовнішньої політики і для наших європейських прагнень цей закон не працює. Для внутрішньої – можливо: у сенсі контролю над ЗМІ або "договорняків" з олігархами. І ця зворотна сторона закону скоро стане досить очевидною: як всередині, так і для наших західних партнерів.

Тобто сенс цього закону – поставити суттєву частину внутрішньої політики, так би мовити, на "ручник". І це теж віддалятиме нас від ЄС та НАТО, які хочуть в Україні системних змін.

А "ручник" ще ніколи ефективно не спрацював. За виключенням одного дуже відомого прикладу: це путінська Росія. Там російський режим зробив олігархів своєю частиною. Всі вони ходять під команду, а про ЗМІ і говорити нема чого.

Очевидно, що в Україні така модель не можлива і, сподіваюсь, для сьогоднішньої влади не бажана. А з нашими західними партнерами тепер з'явилася ще одна непроста тема для обговорення. Хоча вони, скоріше за все, нічого і не скажуть: просто посміхатимуться.