Чому рішення про блокування російських сайтів є суперечливим

23 мая 2017, 16:00

За останні два дні всі реакції на раптову заборону російських сайтів уже вилізли. І видно, що вони просто полярно протилежні.

Одні кажуть – це цензура, самодурство і Україна приєдналась до не надто "прикольної тусовки" країн, які цензурують Інтернет. Там Росія, Китай і ще з десяток умовних "Північних Корей". І оцей шлях заборони не подобається, це шлях авторитаризму. Ця група ставить питання про право на подібні кроки. І вони праві.

Інші кажуть – це захист в інформаційній війні з Росією, це найкращий спосіб позбавити російське ФСБ шаленої кількості даних. Кінець-кінцем, соцмережа "ВКонтакте" – це найперший спосіб розповсюдження "руського" світу. Ну, за наявності московського патріархату та телеканалу "Інтер" я б подискутував щодо першості. Але питання про злив даних та моніторинг третини країни завдяки графам одного лише "ВКонтакте" – це правильні питання. І ця група теж права.

Є ще невелика, але експертна група, яка ставить обґрунтовані питання щодо правових підстав такого рішення. Зокрема, щодо санкцій проти російського "Яндексу". Адже формально "Яндекс" – це українська компанія, яка належить голландцям. Ні, ну ми всі розуміємо, що в реальності це 100 % москалі, але це буде потрібно ще в суді довести.

Ну, і в Україні немає жодної законної норми, яка б дозволяла змусити провайдерів закривати доступ до окремих сайтів. Санкції проти "Однокласників"? Чудово, тоді потрібно змусити не працювати "Однокласники". Але як? Ані домен, ані сервери знаходяться не в Україні. Тому забороняють "Однокласники", а всі реальні вимоги та накази й погрози йдуть до українських провайдерів, які взагалі можуть ними знехтувати.

Провайдери, у свою чергу, задають ще безліч питань і окрім цього просто і конкретно кажуть, що технічно реалізувати комплексну заборону доступу до ресурсу неможливо. Хто захоче – той потрапить. Але можна спробувати, от тільки потрібен рік часу і валіза грошей.

Ну і ще є 10 мільйонів користувачів, які страждають за "шаровою" музикою, але вони задають лише одне питання: "А як зайти?", а воно нецікаве.

Так ось про що насправді було б непогано поговорити. На четвертий день заборони жодне питання не отримало відповіді від державних органів, які мали б дати коментарі. Про пояснення "ну, тому що "Яндекс.пробки" показує завантаженість київських доріг, а це стратегічна інформація" я навіть говорити не буду, настільки воно жалюгідне. І мова зараз про найпростіше – пояснення навіщо це було робити взагалі. Про відповіді на професійні питання, юридичні чи адміністративні, мова не йде.

Зауважте, я навіть не згадую якесь суспільне обговорення введення таких заборон до їх запровадження. Це було б правильно, але навіть не уявляю, як би це обговорювалось.

Та мене просто жахають слова Олександра Турчинова, сказані наступного дня після видання указу Петра Порошенка. Це дуже прості протокольні слова "доручаємо Кабінету міністрів та Службі безпеки України якнайшвидше відпрацювати механізм реалізацій цього указу". Тобто президент приймає якесь рішення, яке складно, а подекуди неможливо виконати технічно, має виконуватись величезною кількістю служб та компаній, тому організаційно і адміністративно складне, юридично сумнівне та небезпечне, зачіпає так чи інакше половину країни і розколює думки навпіл.

Таку неготовність ще з величезною натяжкою можна було б зрозуміти, якби ці санкції вводились законом. Ніколи не знаєш, приймуть закон чи ні. Але мова йде про указ президента. Це людина, яка прийняла рішення в ідеалі, спираючись на проведені дослідження, аналіз реалістичності та решту стратегічної та тактичної роботи.

І з відсутності відповідей на безліч питань складається глибоке враження, що президент – політик, а не державний діяч. І вваливши санкції у вівторок, в понеділок ще такого навіть на думці не мав. Ситуативне рішення. Миттєва примха. Раптова ідея.

Я хочу вірити що ні, але тоді чому ніхто не готовий. Чому, приймаючи суперечливе рішення, РНБО виходить не з документом на 3 томи, в якому детально прописана небезпека від присутності російських соцмереж в Україні, механізми реалізації цієї заборони, можливі ризики в наступних подіях та ролі кожної структури, не лише державної. Упродовж тижня РНБО не ладне відповісти бодай на конкретні запитання. І ніхто не ладен. І навіть пояснення, чому це правильно, народжують у суспільній дискусії постфактум.

Це все виглядає як "барін прокинувся і повелів". І ось це набагато гірша "москальщина", ніж сама заборона. Такий підхід не пояснити військовою необхідністю. Це пояснення мало б сенс на другий день після анексії Криму. Але минули роки. За ці роки все було нормально? І як вже років не вистачило на підготовку, то указ не міг почекати ще кілька місяців, щоб підготуватись і виглядати пристойно?

Мінімізація російського впливу у будь-якій сфері – це крок у правильному напрямку. Але бачите, якщо ви йдете по небезпечній гористій місцині, то, крокуючи наосліп, ви звернете собі шию. Навіть якщо напрямок правильний.