Перший президент України Леонід Кравчук в інтерв’ю Politeka про недосягнуті цілі Майдану, нові виборчі закони і категорії війни.

Леоніде Макаровичу, цими днями ми вшановуємо пам’ять Небесної Сотні. Звичайно, три роки – це не той термін, коли можна робити глобальні висновки, але, тим не менш, контури окреслити можна. Ваша думка: найвищу ціну – життя – хлопці заплатили не дарма?

Цю ціну було заплачено не дарма, але все пішло не так, як хотілося б, бо фундаментальні речі, про які йшлося на Майдані, на сьогодні не виконано. Ба більше, деякі з цих речей навіть і не почали виконувати взагалі.

Наведіть, як мінімум, один конкретний приклад.

Наприклад, покарання тих, хто стріляв у людей. Минуло три роки, але ми не знаємо замовників і виконавців тих злочинів. До цього часу жодна людина не понесла відповідальності за цю страшну і трагічну для України історію.

На Майдані постійно йшлося про те, що ми ухвалимо нову Конституцію, якісні закони, потрібні країні, що Україна насправді стане парламентсько-президентською державою, а Верховна Рада виконуватиме виключно волю народу. Але, як ми бачимо, це все, м’яко кажучи, не виконується. На жаль, політичні сили не можуть домовитися між собою, єдність відсутня зовсім. Зрештою, ми не даємо відповіді на виклики, які стоять сьогодні перед нашою країною.

Позначте кілька ключових, на ваш погляд, викликів?

Перший виклик – прагматизм у політиці. Другий виклик – захист національних інтересів. Зараз у світі спостерігається тенденція не до об’єднання у глобальні організації, а тенденція до захисту саме національних інтересів. Дивіться, Великобританія вийшла зі складу Євросоюзу. Франція, Італія, Іспанія, а також Німеччина також порушують це питання. Тобто триває процес захисту головного – національного, свого, того, що потрібно власному народові...

А наскільки, на вашу думку, чинна влада зараз відчуває пульс і серцебиття свого народу?

Той, хто здіймає революцію, той бере владу, правильно? А в нас сталося зовсім по-іншому: революцію зробили одні, а владу взяли інші. Влада, яка прийшла на завойовані іншими людьми платформи, не може до кінця виконати місію, яку ставили перед собою справжні революціонери.


1993 рік. Три президенти – Білл Клінтон, Борис Єльцин і Леонід Кравчук / Фото Бульвар

Скажіть, якими були б ваші дії, якщо б сьогодні ви були чинним президентом? Звичайно, перш за все, маю на увазі ситуацію на Донбасі.

Я не знаю, що б я робив, якби я був президентом у нинішній ситуації, але точно скажу: я б такого не допустив. У моє президентське перебування проблеми були не менш складні, але ми їх вирішували за допомогою зустрічей і перемовин. Іноді ці перемовини були дуже складними, але іншого шляху просто не було. А ось коли помилку вже допущено, вирішити проблему вже дуже і дуже непросто. Тому найголовніше – не допустити помилки, уникнути її будь-якими можливими і неможливими методами.

Але ми, цитуючи вас же, маємо те, що маємо...

Я не випадково раніше сказав про світові тенденції, коли ключовим пріоритетом стає національний інтерес. Нам необхідно переформатувати деякі основи нашої політики. Якщо ми і далі ходитимемо із простягнутою рукою світом і житимемо від траншу до траншу, нічого не зміниться.

Нам необхідно займатися питаннями національної безпеки, реформ, на належному рівні боротися з корупцією. Тому зараз головне завдання, щоб парламент, нарешті, став парламентом і негайно вніс зміни в положення про основи зовнішньої і внутрішньої політики України. Це його обов’язок! Так, президент може висувати свої пропозиції, але останнє слово має сказати Верховна Рада. У нас до сьогодні в основах внутрішньої і зовнішньої політики остаточно навіть ворога не визначено!

А який ворог, якщо ми війну називаємо АТО?

Саме так. Ми війну називаємо АТО, плутаючись у категоріях. А категорії – це ж не просто слова, вони відбивають процеси. Скажіть, будь ласка, яке ще АТО?! Це навіть не смішно. Ми не можемо навести лад у питанні торгівлі з регіонами, непідконтрольними Україні. Ми говоримо, що хтось у цьому винен. Хто, скажіть на милість, винен, окрім нас самих? Адже ми ж заблокували залізницю. Правильне це рішення чи ні – питання. Але очевидно, що з людьми необхідно провести дискусію і прийняти компромісне рішення. Ну, не може стихійно кожна людина або група людей робити те, що їм здається істинно правильним. Це абсурд! Це не держава!

Ми також не можемо навести лад із проблемою бурштину. Що, питається, нам Росія тут заважає? Озброєні люди, як це було в Житомирській області, приїжджають на місця стихійного видобутку бурштину і стріляють. Багато депутатів кажуть, мовляв, нема належних законів. Та які тут потрібні закони?! Цих людей треба покласти на землю і обеззброїти, ось і всі закони.

Розумієте, люди вже втомилися від цього хаосу. Необхідно припинити обманювати народ і сказати йому правду. Правду про те, що в нас поки немає можливості отримати безвіз, що в нас є сотні кілометрів непідконтрольних кордонів тощо. Тобто потрібно говорити правду, а не брехати сім мішків гречаної вовни.

Якщо я можу сказати, що ми багато зробили для зміцнення армії, це буде правдою. Однак я не можу сказати, що ми досягли успіхів у реалізації реформ або в так званому "мінському процесі". Ми заздалегідь сказали, що альтернативи нема, і все ця епопея перемовин триватиме до кінця віку.


Леонід Кравчук

Ви сказали про альтернативу. Сьогодні активно обговорюється тема відставки прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Як вважаєте, зважаючи на всі виклики, які стоять перед Україною, чи є в кадровій обоймі влади професіонал, який може стати альтернативою чинному голові Кабміну?

Я вже говорив і повторю ще раз: у нас досі відсутня політична воля єдиного народу, який хоче зберегти країну. Ми лише чубимося між собою, а під час історичної відповідальності, думаємо не про державу і народ.

З приводу ініціатив щодо відставки прем’єр-міністра. Я ці ініціативи не можу сьогодні підтримати, бо щомісяця можна знайти куп причин для того, щоб змінити прем’єра. У нас за 25 років незалежності, якщо не помиляюся, було близько 20 прем’єр-міністрів. Максимальний термін перебування в цьому кріслі – півтора року. Це нормально?! Тому, наголошую, нам необхідно зібратися і знайти спільну мову. А якщо людина свідомо не хоче діяти в інтересах народу і держави, тоді треба порушувати питання про заміну цієї людини.

А в нас зараз що? Одній або двом фракціям захотілося і нумо швидко: прем’єра міняй, президента відсторонюй тощо. Я боюся, що в такому запалі ми можемо втратити державу. Не можна міняти все і всіх дуже швидко, не розібравшись у причинах і суті. Та про що мова, якщо у Верховну Раду обирали не за принципом волі народу, а за принципом інтересів окремих персон. Тоді, питається, що ви хочете від такого парламенту?! Те, що вибрали, те й маємо.

Але перевибори за наявними правилами навряд чи є панацеєю.

Абсолютно правильно. Якщо проводити вибори за нинішнім законом, у кращому разі виберуть те саме, у гіршому – ще "прекрасніше". Тому необхідно створити нову базу для нових виборів. Потрібно ухвалити закон, який стане перешкодою для приходу в парламент випадкових або куплених людей.

Тобто ви виступаєте за дострокові парламентські вибори?

Я підтримую ідею дострокових виборів на базі нового закону та інших нормативних документів, які забезпечать прихід у парламент нової еліти.

Але ж новий закон затвердять люди, які сьогодні сидять у парламенті. Чи реально знайти вихід із цього замкнутого кола?

Для цього треба, щоб і парламентарі, і президент, зібралися і визнали: "Хлопці та дівчата, подивіться, в якому ми стані! Якщо ми не діятимемо в інтересах України, нас в історії проклянуть!" Повторюю: на базі нормальних, продуманих, схвалених народом законів вибори потрібні. Але не за гречку і гривні, а за совістю.

Читайте також: Кравчук прокоментував окремий статус Донбасу у Конституції