Попри те, що мені особисто це нагадує оте знамените жебракування Іпполіта Матвєєвіча Вороб'янінова: "Гебен зі мір бітте... ну, це я знаю", хотів ось що сказати: мова, будь-яка – це як меч.
Якщо його не виймати з піхов – він заіржавіє. Якщо навіть найліпший фехтувальних не тренується – він просто перестає бути спочатку найліпшим, а потім – взагалі фехтувальником.
Тому ті, хто вважають, що вони ото розуміють українську й годі по тому – серйозно помиляються. Мову треба використовувати, чи то, як нині молоді кажуть – юзати. Дід ото англійську і в школі вчив, і у двох вишах, а практики мовної не мав, тож нині англійська заіржавіла. А німецьку, навпаки – постійно використовую, тож вона у мене продовжує бути добрячою зброєю. Так само і з українською.
Мало знати й розуміти – обов'язково треба користуватися й тренуватися.
З цієї нагоди хотів би похвалити Романа Доніка та Борислава Березу – бачу в них українські дописи останнім часом все частіш та частіш. Це втішає.
Читайте також: "Как хачю, так і гаварю", або Як відроджувати рідну мову