"Мовна дилема" України: причина у спрощенні смислів

Перше спрощення і цілу низку помилок припускають найзатятіші україномовні учасники "дискусії". Їх помилка полягає в тому, що вони бачать лише дві сторони дискусії – україномовних та російськомовних.

У той час, як російська мова Росії і російська мова переважної більшості українських громадян – це два різних феномени, два різних учасники. Як наслідок допускається помилка – стверджується тотожність фактору російської мови Кремля (Росії) і російськомовних українців.

Фактор російської мови у подачі РФ дійсно є інструментом політики, тобто концептуально, за задумом, явищем ворожим і підриваючим. Але з російською мовою наших співвітчизників все не так трагічно. Справа в смислах. Зрештою, на якомусь етапі, коли ми переможемо Росію і доб'ємось докорінної трансформації російського режиму, то і значення фактору російської мови у виконанні Кремля стане менш важливим (культурна конкуренція залишиться, але це вже не буде екзистенційною загрозою). Наразі смисли, що транслюються російською мовою з Росії, є ворожими. Але правда в тому, що ті самі або інші ворожі та підривні смисли можуть транслюватися і українською мовою.

Україномовна публіка, яка (по собі бачу) ще не пережила шок правління Януковича, коли здавалось, що "український проект" закривається, помилково сприйняла перемогу Революції Гідності як підставу гойднути маятник в діаметрально протилежному напрямку та ще й спробувати закріпити його в тому положенні.

Помилка російськомовних українців полягає в тому, що більшість з них вважають, що їх російськомовність не є проблемою взагалі, а іноді ще й потребує спеціального статусу чи захисту (в тому числі правового). Це далеко неповний погляд на речі – важати, що сформована мовна ситуація в Україні є природною і не становить загрози з точки зору формування ідентичності та єдності українського народу.

У відмові від часткового неповного розуміння ситуації, толерантності і бажанні розуміти емоції та раціо іншої сторони у внутрішній політиці, а також проведенні енергійної культурної та гуманітарної політики, спрямованої на мінімізацію наслідків кремлівських інформаційних та гуманітарних впливів, з одночасним формуванням для Росії російськомовного концепту вільної держави як елементів зовнішньої політики і лежить відповідь на "мовну дилему" України.

Правдою є також і те, що усунувши цю дилему, ми вирішимо далеко не єдину, а, можливо, і не найгострішу проблему нашого розвитку.

Читайте також: "Мне удобнее по-русски", або Що робити, аби рідна мова "не заіржавіла"