Ті, хто для нас уособлюють владу, часто намагаються з останніх сил втримати стару систему тому, що виросли в ній і орієнтуються, як риба у воді. Важко погодитися на зміни, якщо не знаєш свого майбутнього. Коли доводиться пристосовуватись до нових викликів, коли вже не вийде кивати "на Київ", де в казначействі зависли гроші, чи на область, яка не переслала субвенції. Коли є "стрілочник", до якого простому селянину дотягнутися не реально – то простіше пояснити відсутність дороги, занедбану школу чи смітник у найближчому яру.
Читайте також: Гра в монополію, або Нинішня еліта ще більші злочинці, ніж попередники
Сьогодні в країні якраз й існує два паралельні Всесвіти. Один – це 128 районів, де й досі не створили жодної ОТГ. Там все по старому. І 753 ОТГ, які перейшли на прямі стосунки із держбюджетом. Тут вже помітна шалена конкуренція між громадами за інвестора, за проекти розвитку. Варто лише звернути увагу на битву ідей з фінансування цього року місцевих програм із Державного фонду регіонального розвитку. 1,8 млрд грн уряд розділив між 288 проектами. Це означає, що в регіонах, які з Києва не видно, з'являться нові школи, садочки, лікарні і стадіони, нові дороги, мости, відновлені історичні пам'ятки, центри з надання адмінпослуг. І за кожним із проектів, на які бюджет дав грошей чи який реалізовують з місцевих податків та зборів – стоять люди, котрі децентралізацію роблять осяжною і своїми руками переводять її теоретичну частину у цілком практичну. Де ж вони взялися, ці "нові люди"?
Реформа хоч і готувалася 10 років, однак підготовлених кадрів для її реалізації на старті не було. Фактично, лідери перших 159 громад, які пішли на об'єднання, просто повірили власній інтуіції та тверезо оцінили реальність. Гірше ніж є точно не стане. Виявилось, виграти вибори – це дрібниця. Керівники ОТГ та їхні команди опинилися перед силою силенною нових викликів. Як спільною метою об'єднати людей з різних населених пунктів? Як розібратися в їхніх інтересах і першочергових потребах та не розсварити між собою? Як взагалі вести справи, ділити бюджет, шукати кадри, встановлювати прямі звязки з такою далекою столицею? Відповіді на ці питання не давали спати багатьом. Їздили за досвідом до Польщі, Чехії. Сідали за підручники з менеджменту та управління. Часто вчорашні рядові опинилися у ролі генералів, на яких дивилися тисячі. Одні з вірою, мовляв – у тебе все вийде, а ще більше із неприхованою зловтіхою – мовляв, побачимо як ти загнешся.
Всі розуміли, що реформі потрібні кадри, інші, позбавлені совкового мислення. Щоб люди жили проектами і розвитком, а не як утриманці.
Ми сидимо з Мариною Бриль, керівником школи місцевого самоврядування DESPRO, у фойє бізнес-центру за кавою. А поруч, за стіною, суміш голосів, інтонацій, суперечка, вигуки. Здається, там гаряче з'ясовують стосунки. Повз двері, оглядаючись, пробігає персонал.
"Передача повноважень на місця означає, що хтось має взяти на себе відповідальність за виконання цих повноважен, – продовжує Марина Бриль, – бо інакше замість покращення життя після об'єднання можна отримати хаос. Тому у 2014 році ми і створили школу. Тільки через нову систему управління громади стають спроможними і комфортними для життя. Потрібно лише дати стимул, навчити ставати привабливими для інвесторів".
Двері зали, де проходило навчання, рвучко відкрилися, і звідти гуртом висипали на перерву розпашілі "студенти".
"Ось вона, наша еліта, – з гордістю в голосі кивнула Марина Бриль. – Ми відібрали їх в окрему групу і готуємо до тренерської роботи в своїх регіонах. А в школу беремо після ретельного відбору групами з кількох громад".
А чому групами?
У ОТГ є комітети зі стратегічного планування. От ці комітети, разом з лідером громади, і стають слухачами. Такий формат дозволяє керівнику ОМС отримати нові знання і підвищити фаховий рівень та згуртованість своєї команди. У них має бути спільне бачення, загартування. Додому їдуть з домашніми завданнями: наприклад, актуалізувати стратегію розвитку своєї території, щоб до неї були включені заходи з підвищення рівня згуртованості в ОТГ, або удосконалити показники вимірювання результатів реалізації . На другій сесіі наші експерти та тренери пропускають розробки через сито, допомагаючись ідеалу. Потім це все втілюється в громадах. І вже маємо багато підтверджень, що наші слухачі перемагають на конкурсах кращих практик, і ось по лінії ДФРР отримують фінансування. У школі вчать мислити системно, масштабно. Ці люди займають різні посади в громадах. Але кожен з них, пройшовши школу, готовий керівник. Він знає і вміє все, що потрібно для розвитку місцевого самоврядування. Ну і ми ж не кидаємо слухачів на призволяще. Навчання продовжується онлайн, є потужна електронна бібліотека, експерти можуть надати консультацію. А ця група у нас особлива. Це кращі із кращих. У них місія – бути тренерами у своїх громадах і в своїх регіонах. Вчитимуть інших керівників за нашими методиками. Так потихеньку і формуємо нову управлінську еліту на місцях.
Читайте також: Регіони просять вогню: чи готові об'єднуватися міста і села України?
Нова еліта поспіхом пекла губи об гарячий чай і каву. Перерва коротка. А час вони цінувати навчилися, як ресурс, котрий не відновлюється.
Отак бігцем, бігцем, ще стільки встигнути треба. Мені за жеребкуванням випало бути міським головою, і там такі складнючі переговори, аж голова розболілася.
Ольга Ставицька, заступник голови Широківської ОТГ, відкидається на диванчику і тре скроні.
А до школи піти як наважились?
Наважились? Та у нас знаєте яка конкуренція, щоб піти вчитися. Ми ж до науки голодні. Такий жорсткий відбір пройшли щоб сюди потрапити.
Невже чогось не знаєте чи не вмієте?
Тепер знаємо і вміємо, а кілька років тому були перелякані, але з великим бажанням щось змінити. Отак і пішли на об'єднання, і тепер вчимося постійно де тільки можна. У нас 28 населених пунктів у громаді, роботи – вище даху. І все, чого навчилися – все на практиці застосовуємо – від комунікацій із людьми і органами влади, до міжмуніципального співробітництва. Все по папочкам порозкладали, все під руками. Школа DESPRO дала досвід у концентрованому вигляді.
Сенс ламати дрова, якщо є в кого навчитися і чому навчитися. Ми он у Мерефі, Харківської області – були всього лишень цяткою на карті поруч з великим містом. А тепер наші практики переймають інші громади, до нас їдуть за досвідом, консультуються – каже Сергі Єршов – юрист Мереф”янської ОТГ. Нам тепер нічого не страшно, такий вишкіл життям пройшли.
А конкуренція між вами є?
Ну хіба тут, на навчанні. А в житті – ми стали друзями. Всі, хто з нами в групі – то вже не просто однодумці. Часто спілкуємось, дзвонимо, обговорюємо ідеі, тестуємо їх один на одному. Це допомагає триматися в тонусі.
"Розумієте, не всім наші успіхи до вподоби. Ми ж у районів забираємо повноваження. Начальство скрегоче зубами. Але знаходити спільну мову все одно потрібно – додає Ольга Ставицька, – знову ж таки, набуті в школі знання з комунікацій використати є де. Люди, які проходять навчання – це інша категорія управлінців. Ми з громадою на відстані витягнутої руки. І не заховаєшся за табличкою – "обід". Бо зустрінуть на вулиці чи в магазині – і спитають чи й насварять".
А якщо після укрупнення районів, яке все одно буде, Вам запропонують посаду на рівні префектури – впораєтесь?
Впораюсь.
У голосі Ольги Ставицької ноток хвилювання чи сумніву не було.
У нас є ще час і можливість краще підготуватися та більше навчитися.
Двері класу знову зачинилися.
Читайте також: "Треба тікати" vs "треба змінювати": Україна еволюціонує знизу