Ми звикли жити з тим, що Чорнобильська трагедія була колись. Ніби десь далеко-далеко, ніби не поруч. І розслабились…

Рішення ЦВК призупинити вибори в об'єднані територіальні громади (ОТГ) цього року лише підігріло інтерес до теми децентралізації. Дивно не поцікавитись реформою, навколо якої стільки галасу. Після розблокування процесу психологічний Рубікон перейдено.

У реформи децентралізації є свої батьки-засновники. Вони її придумали і продовжують наповнювати змістом. Рух вперед – справа завжди невдячна. Тим більше, коли змінюєш країну, ламаючи вбетоновану у свідомість суспільства радянську систему управління.

Як можуть розвиватися події, пов'язані з наданням Українській Церкві Томосу про автокефалію, і чому це важливо.

Першими йшли навіжені або особливо сміливі. Другими пішли розумні, які побачили що першим дали гроші. І залишилися ті, яких не зрушиш. Вони кажуть: ааа, все одно всіх насильно об'єднають. Тому зрозуміло, що так вічно не триватиме. Не може держава жити з двома різними системами управління...

В проект "Україна" сьогодні вірять хіба невиправні оптимісти. Бо коли подивишся новини на центральних телеканалах – то не можеш позбутися нав'язливої думки : "Треба тікати". Тікати від популізму, невігластва, постійної руїни, вічного зведення рахунків і підкилимної боротьби політиків за своє сите майбутнє.

Жити по-новому вийшло тільки у тих, хто на крові збудував собі соціальні ліфти і стрімко злетів у захмарні висоти влади.

В Украине назревает новый политический кризис. Действующая коалиция трещит по швам. Те, кто из нее вышел, от приглашения вернуться назад, озвученного в понедельник БПП, отказываются. Катализатором углубления кризиса может стать и тема Донбасса и экономической блокады. Так что все это вместе способно породить новое парламентское противостояние и досрочные парламентские выборы.

Наша власть тоже мечтает получить народ, жрущий "Боярышник" и смотрящий по ящику тупые сериалы.