"Інтерсіті", то стишуючись, то знову набираючи швидкість, гоцає на стрілках і брязкотить полицями. І від того, здається, Юрій Ганущак починає говорити ще гучніше. Колишній рухівець і парламентар – один із батьків-засновників та аполегетів децентралізації. 10 років готував цю реформу, тепер літає регіонами, на пальцях показуючи, що країна може бути успішною.
- Процес забуксував, його потрібно підштовхнути. А для цього є пряник у вигляді землі, котру передають об'єднаним громадам. Хоча це кардинально і не вирішує питання, адже йдеться лише про неоприходувані сільгоспземлі. Та повинен бути і законодавчий батіг, щоб подолати саботаж на рівні районів. Там побачили, що процес набув незворотнього характеру. Вже понад 700 громад утворено, у них живе більше 6 мільйонів українців, 25 відсотків території країни об'єднано. Далі потрібно робити укрупнення районів – з 5 один. І тут у чиновників середньої ланки шок. Це ж загроза їхньому майбутньому. Тому на словах вони "за", але спротив пішов величезний.
Читайте також: "Треба тікати" vs "треба змінювати": Україна еволюціонує знизу
- А хіба Уряд і Президент не зацікавлені в успішному завершенні процесу? Адже райадміністрації – то їхня компетенція?
- Зацікавлені, та треба, як каже Лукашенко (президент Білорусі) "петрахівать", шерстить... А закону як робити укрупнення – немає. Тому наше завдання зараз публічно натиснути там, де ще люди вагаються. Я б волів всю реформу до 2020 року закінчити, і прогнозую, що це останній рік добровільного об'єднання. Далі "як хочеться" не буде, буде "як треба". Ті громади, які ще сядуть в останній вагон цього потяга, матимуть шанс стати конкурентними і спроможними. Іншим доведеться сутужніше. Будуть об'єднані згідно із перспективними планами, затвердженими областями.
Юрій Ганущак
Ми ідемо до Краснокутська Харківської області. Там ще жодної ОТГ не створили. Швейцарсько-український проект DESPRO ініціював публічні дебати з головами сільрад та місцевою інтелігенцією. Аргументам "чому ні" апелюватимуть експерти і керівники успішних громад з Полтавської, Запорізької, Херсонської областей. Вони з першої хвилі об'єднавців, встигли набити гуль, але змогли стати на ноги і повернути людям віру в гідне життя. Мікроавтобус охкав і тарахкотів, виповзаючи з однієї ями і влітав у іншу. Повз пропливали остови ферм в чагарниках. Іван Дудар, голова Кочубеївської ОТГ з Херсонської області, з усіх сил намагався не випасти із сидіння і скрушно хитав головою.
- У нас, звісно, не хайвеї, але давно я такими дорогами не їздив.
Його телефон постіно теленькав. Іван Іванович коротко відповідав, давав вказівки.
- У нас ремонт закінчується, новий ЦНАП відкриватимемо на початку березня. Треба і сигналізацію поставити і обладнання. Паспорти видаватимемо закордоні. Роботи зараз багато.
- А чому погодились поїхати на цю зустріч?
- Та стільки можна тягнути з реформою? Мені, як сільському голові, також було страшно йти у незвідане. Але тепер ми господарі свого життя. Перейшли на прямі фінансові взаємини з держбюджетом. На цей рік виділили 800 тисяч своїх грошей на ремонт доріг, чекаємо надходження субвенції з Києва. Тому кілометрів із десять шляхів ще відремонуємо. Самі. Проведемо тендер і проконтролюємо якість. Бо райавтодор навіть асфальтоукладника не має. Ото звикли в ямку вкинути гудрону, притупати його лопатою, а коштує такий ремонт у два-три рази дорожче. Освітлення вуличне зробили навіть у віддалених селах, швидку власну маємо. Вона за 15 хвилин доїжджає на виклик. У місті такої оперативності немає. Тому мені є чим поділитися з колегами. Треба лише не боятися і брати відповідальність.
Іван Дудар, голова Кочубеївської ОТГ
- Ви також спротив відчували, коли хотіли об'єднатися?
- Ще й який. Це пряма загроза районному начальству. Для чого потрібна ця надбудова? Вони собі позалишали одну-дві сільради, треба ж чимось керувати. Ми в громаді вже навіть 50 соціальних послуг надаємо. Людям не треба їхати до району в соцбез. Вдалося потрапити у пілотний проект міністерства соцполітики і тепер приймаємо за принципом єдиного вікна звернення від громадян. Електронкою передаємо документи одразу в район і трясемо їх. Маєте за 10 днів відповісти: чи дали людині соцвиплату, на яку суму, чи відмовили. Не треба вже чекати місяць – два як було раніше. Тому на нас і зуб мають. Закінчувати з цим безладом треба.
- Ну ви прямо як Юрій Ганущак, різкі у своїх висновках
- Так я ж бачу що воно на місцях і як робиться! От приходять люди з громади до області і кажуть: ми хочемо об'єднатися. Там кивають: добре, ми за. Йдуть у район, а там: та ви почекайте, для чого воно вам треба. Ми ось трохи грошенят з бюджету підкинемо. Саботаж якийсь, чесно! Держава ж, люди тільки виграють від передачі повноважень на місця. Ми впораємось.
- А контроль?
- Найкращий контроль – це громада. Людей не обдуриш. Пообіцяв – зроби. Не зробив – вони спитають. Ну і "доброжелатєлєй" від геноцидників вистачає. Нас хто тільки не первіряв. На початку року – поліція із рішенням суду, якого навіть у реєстрі немає, приїхала і вилучила всі документи ОТГ. Але й досі там нічого не знайшли, бо була б якась зачіпка – то я би тут уже не їхав.
У центрі Краснокутська саме ярмаркували.
"Зааааспіііваймооооо піснюююю веселеньку.... динц, динц, динц", – лунало з динаміків.
- Цукор виграє номер 62... про сусіііідку молодеееенькууу.
- Де номер 62? Немає?
- Єєєєє, йддууу! Жіночка бігла крізь натовп, махаючи папірцем над головою.
- Про сусііідку заспііііваймо, серцееее наше звеселяяяяймооооо" Динц, динц дииинц!
- Де ви ходите? Нате ваш цукор!
- І не розходьтеся, – закликала румянощока тітонька в картатій хусці, – бо далі у нас розіграш супер призу. Породістий кролик і пєтушок.
Поки обирали щасливця такого скарбу, спробував завязати розмову з базарувальниками. Просто цікаво стало, що про децентралізацію думають. Дядьки у проріджених міллю норкових шапках відреагували на питання спокійно. Але дивилися як на блаженного.
- Шо? Та воно мені нада? Не знаю і знати не хочу!
- А ви?
- А я аналогічного мнєнія.
Інтелігентного вигляду жінка з навантеженою торбою зміряла пронизливим поглядом.
- Я протів.
- Чому, можете аргументувати?
- Я сказала, шо протів і всьо, до свіданія.
- Наполягати було безглуздям. З десяток опитаних так жодної відповіді не дали. Звісно, це не тягнуло на повноцінну соціологію, але настрій вловив. На ганку районного будинку культури топталися поліцейські.
- На довго тут? – питали один у одного, – скоро обід.
- Та щас. Алло, це я. Значить приготов мені два шашлика ну і всьо шо нада, я через 5 минут буду. І Пашу з собою візьму, да, давай!
У дверях з'явилася розхристана жіночка, до неї підскочило двоє чоловіків.
- Нам печатка треба.
- Та немає її, вона в кабінєті. Йдіть туди.
- А ви тут на довго?
- Та я звідки знаю, нас тут ї.... ть, будуть! Ой, дебати будуть. Дядько не чув?
Вдаю глухого. Двері рвучко відкрилися навстіж, і з будинку культури виплів дебелий чоловік з інформаційним пакетом, який видавали на реєстрації учасникам дебатів. Спускаючись сходами заявив поліцейським:
- Нудооота тут буде, там краще, – і кивнув у бік ярмарку.
У залі панував пожвавлений рух. Місцеві вчителі, лікарі з бібліотекарями, керівники ради та адміністрації – так би мовити, місцева еліта.
- Я район очолюю лише три місяці, – почав голова Краснокутської райадміністрації Олексій Белоцький, – і вважаю що той інформаційний вакуум, який панує сьогодні на площі, повинні заповнити ви, місцеві лідери. Людям потрібно донести інформацію, і для цього ми маємо спілкуватися та розуміти, що відбувається. Бо невиважені дії приводять до хаосу.
Олексій Белоцький, голова Краснокутської РДА
Градус сприйняття самої ідеї децентралізації поміряли одразу. Провели інтерактивне опитування. Майже 65% присутніх вважали, що об'єднуватись варто. 35% – що ні. Здавалося б, переважна більшість підтримує процес, тоді чому ніхто не наважиться його розпочати? Адже Краснокутський район має величезний економічний потенціал. Його ще називають "маленьким Кувейтом". Тут десятки свердловин з нафтою і газом. Прекрасні туристичні можливості з унікальними співочими терасами, лісами, парками, рибними місцями. Як сказав Олексій Белоцький, "у нас окремі громади не знають, куди гроші дівати".
При цьому загального "благодєнствія" якось не помітно. Стандартні для глибинки проблеми: робочі місця, дороги, утримання соціальної сфери.
- Я вже двічі збирала громаду поговорити про об'єднання. Людей на збори багато приходить. Але всіх цікавить: що буде з нашою інфраструктурою? – каже Козівський сільський голова Ірина Карабут і явно хвилюється.
- Мене турбує відповідальність перед моїми мешканцями. У нас дві школи – початкова і середня, дитячий садок, ФАП. Я телефонувала до колег з об'єднаних громад у інших областях, поцікавитись, як їм живеться? То гарно живеться тим, хто приєднав до себе інших. А приєднаним не дуже подобається. А у нас згідно із перпективним планом один район – одна громада. Мені тут жити, тут мої діти і онуки. І я буду останім сільським головою, який є у моїх людей. І тому, коли я поведу за собою громаду, я повинна бути впевнена на 100 відсотків, що громаді в об'єднаній житиметься дуже добре.
Читайте також: Донбас, феодали і децентралізація, або Як поліпшити життя українських донеччан
Теза про гарантії явно не сподобалась Олександрі Шереметьєвій, голові Омельницької ОТГ Полтавськоі області, аж обличчя витягнулось від здивування.
Юрій Ганущак невдоволено хмикнув:
- Я б зрозумів ваші слова три роки тому, коли тільки все починалося. Але сьогодні, коли навколо сотні успішних прикладів такі побоювання щонайменше дивні. Ви втрачаєте час. Дивіться на перспективу. Коли добровільність об'єднання закінчиться – ваші люди з вас і спитають, чого втратили такі можливості? Сьогодні між ОТГ почалася шалена конкуренція. От піде до вас інвестор? Скільки людей рішення приймає? Область, район і потім аж ви. В ОТГ рішення приймає 1 людина. Он Олександра Шереметьєва також спочатку була проти...
Олександра Шереметьєва, голові Омельницької ОТГ
- Так, була, – парирує Шереметьєва. – А потім подумала: Шурко, якщо цього не зробиш, то в тебе геть розум висох. Ніхто вам таких гарантій не дасть. Ніхто за вас рішення не прийме. Життя саме підкаже, що вашій громаді потрібно. Потрібна школа – відкриєте ще одну. Потрібні дороги – зробите. Це все ваша компетенція. Тепер з приводу приєднаних сіл. У нашій ОТГ їх 20. Я вже з почаку року на віддалені села витратила 550 тисяч гривень. Хто з сільських голів ваших таку суму за півтора місяці освоїв? Ніхто. У вас гроші під ногами валяються, нахиляйтеся, беріть. Інфраструктурна субвенція, освітня субвенція, дорожній фонд. У мене раніше бюджет сільради був 1 мільйон 300 тисяч, а зараз в ОТГ 32 мільйони.
Безапеляційні формулювання, порядок цифр і емоційний тиск Олександи Шереметьєвої явно спантеличував голів сільрад, які намагалися свої побоювання зробити вагомими.
- Тепер у мене старостинські округи самі вирішують, що їм потрібно. Я їм не диктую. Зібрали людей, сказали – потрібен водогін. Є водогін. Потрібне освітлення – є освітлення. Якщо в одній школі роблю ремонт, то і вдругій на таку ж суму. І в людей немає невдоволення. Потрібні інтерактивні дошки учням – є. От тільки довелося вчителів гнати у Кременчуг на підвищення кваліфікації, бо не вміли з ними працювати.
"Про які дороги ви говорите?" – дописавши щось у блокноті, підхопила Діана Баринова із Харківського центру сприяння місцевому самоврядуванню.
- Ви на сьогодні, не об'єднавшись, – втрачаєте не трішки, втрачаєте державну субвенцію на розвиток інфраструктури. Цього року чотири наші громади, які перейшли на прямі відношення із держбюджетом отримали гроші: наприклад, Старосалтівська – 5 мільйонів, Чкалівська – 5, Роганська – близько 5... Ви втрачаєте час і ресурси.
Діана Баринова, керівник Харківського ЦРМС
Аргументи бетонні, але велика віра у очах голів сільрад не іскрила. У цих поглядах читалося: добре вам говорити, а нам все одно страшно.
- От у мене в громаді, приміром, – наважилась Лариса Ніконова з Качалівки, – вісім сіл. Три в лісі. Дрібка жителів там. Дорогу вантажівки розбили так, шо проїхати не можливо. І дітки пішки в школу ходять. У мене там люди хліба свіжого по тижню не бачать, якщо голова не привезе. Що буде з цими селами коли ми об'єднаємось? Минулого року я була в Чернівцях в ОТГ, і коли ми в них спитали, скільки до сільради входить сіл – то там 1 рада одне село. То їм краще, а ми переживаємо за тих, хто залишається.
"З приводу гарантій, шо приєднані території будуть забуті. Про це хочу сказати", – Діана Баринова намагається бути м'якою. Але нотки легкого роздратування все ж проскакують.
- Об'єднання – це переговорний процес. Створюєте спільну робочу групу із голів сільрад чи уповноважених від людей, як наші це робили в Чкалівській ОТГ, і підписуєте меморандум, зробіть це публічно, що йдете на обєднання за умови 1, 2, 3, 4, 5, що ви зберігаєте школу, що ви робите те то, те то, і це можливо. Тобто боятися не потрібно, потрібно домовлятися. І ми готові вам допомагати методично, навчати. Ніхто ж не кине новостворену громаду на призволяще. Ми допомагаємо всім, хто пішов на об'єднання стати спроможними, сильними.
"А коли ми об'єднаємось, то це ж треба людей скорочувати?" – Євген Силін, Пархомівський сільський голова, зачепив тему, яка для села актуальна. Ніхто при біді не хоче втрачати роботу.
"Та навпаки, роботи буде стільки, що з райцентру людей запрошуватимете", – Веселівський голова ОТГ із Запорізької обасті Петро Кіяшко поважно вийшов на люди.
Петро Кіяшко, голова Веселівський ОТГ
- У нас 3 сільради об'єдналося, 9 населених пунктів, 3 старостинські округи, більше 13 тисяч населення. Коли об'єдналися – то два бугалтери не захотіли працювати. Навантаження великі. Знайшли інших. Ми подивилися і оцінили, де можемо заробляти. У селі роботи – повно. Почали проект з організації крапельного зрошування. Поруч канал з дніпровською водою. Плануємо кооператив зробити з вирощування смородини чи часнику. Відновляємо молочні ферми з безконтакним доїнням. От минулого року поставили школі теплицю. Діти вирощували огірки, зелень, їли до пізньої осені. Тепер ще одна школа захотіла теплицю під розсаду – поставимо. А 8 березня у Брюселі підписуватимемо меморандум з підтримки проектів розвитку, які наша громада напрацює. Без роботи ніхто не залишився.
"Якщо у вас в селі кругом кум, сват, брат, сестра, сваха! Що ви хочете? Влаштувати їх, чи врятувати свої села?" – Олександра Шереметьєва знову пішла у наступ.
- Ви тут бідкаєтесь, шо хліб возите людям у віддалені села. То як так сидітимете – то й далі возитимете, поки не посивієте. А ми створили у кожному селі техцентри і управління соцзахисту. Тепер мої соціальні робітники допомагають тим, хто цього потребує. Велосипед у зуби і поїхала. І я сьогодні горя не знаю. Тепер з приводу роботи. Я взяла усіх із сільрад. А вони як груші з дерева самі падають додолу. Бо не витримують. Бо не тягнуть з технікумом таку бугалтерію. І роботи в селах отак от, вище голови. Тому я нікого не агітую, воля ваша. Але нам менталітет змінювати треба, брати відповідальність за своє життя і працювати. Тільки так збережемо людей і село.
Якось і додавати було нічого. Люди, які пройшли складний шлях – ось вони. Їхні історії не вигадані, їхні громади – за кілька годин їзди автомобілем. Підсумкове голосування засвідчило, що майже 69 відсотків сказали "так" об'єднанню. 31 відсоток – "Ні, не варто". Зміни, звісно, не разючі. Та все ж. Навіть тим, хто вагається потрібен час переварити почуте і побачене.
Ми збурили внутрішню дискусію у цих людях,
– каже Оксана Гарнець, керівник швейцарсько-українського проекту DESPRO зі сприяння децентралізації.
Оксана Гарнець, керівник проекту DESPRO
- Їм є що аналізувати, про що думати і чим надихатися. Їм ніхто не малював рожевими фарбами картини майбутнього. Воно у їхніх руках. Я думаю що результат все одно буде.
Розходилась місцева еліта із дебатів групками. Жваво дискутували. На ярмарку вже нікого не було. Племінний кролик з пєтушком поїхали привязаними до велосипеда у новий двір. Може, підуть у борщ, а, може, й на розведення. То вже як карта їм ляже.
В "Інтерсіті" хотілося спати. Але мозок видавав картинки із запальної дискусії. І смачні порівняння та метафори Олександри Шереметьєвої.
- Як думаєте, що скажуть ці голови сільрад своїм людям наступного разу, коли мова піде про об'єднання?
Юрій Ганущак розмотував навушники і дістав лептоп.
- Не знаю, але спатимуть вони сьогодні погано.
І зарядив кіно "Дзідзьо контрабас".
Читайте також: Гра в монополію, або Нинішня еліта ще більші злочинці, ніж попередники