Ми живемо у країні, де більшість населення водить дітей у "всесвітню мережу забігайлівок" МакДональдс на великі свята.

Ми живемо у країні, де найбільші дотовані державою театри з року в рік пережовують Ромео і Джульєтту з Гайдамаками. І найфатальніше, що ми не помічаємо, в якій країні ми живемо.

Ми щиро віримо, що наша ситуація - не найгірша. Бо коли є хліб на столі і гроші на комуналку, цього достатньо. А те, що мережа магазинів секонд-хенд настільки успішна, що має гроші на активну пряму і непряму рекламу самої себе, не суттєво. А насправді це біда! Не потрібно бути економістом, щоб зрозуміти - якщо секонд-хенд так добре продається, значить на інше у людей просто немає грошей. І якщо попит на "дешевий одяг з Європи" такий високий, отже грошей нема у переважної більшості людей.

У числі часопису "Критика" за січень-лютий 2012-го Світлана Філонова в статті "Бідні люди в малинових штанях" подає суху статистику того, скільки українців живе за межею бідності. Виходить, що таких - 26% родин, які мають лише одну дитину, і 70% сімей, де 4 і більше неповнолітніх. Якщо всередньому по країні, то за межею бідності - кожен 4 українець.

Але, виявляється, це дуже оптимістична цифра! Бо рахували місцеві спеціалісти. Натомість за даними статистиків ООН, за межею бідності в Україні живе (увага!) 78% населення! Наголошую - 78%! Тобто близько 36 000 000 громадян! Тобто і ми з вами, очевидно, також.

Чому така розбіжність?

«Европейські спеціалісти за відправну точку беруть те, що людина не може жити поза процесом пізнання і творчости, вона на це запрограмована. І якщо цього процесу не забезпечують прибутки, які вона отримує, значить, вони недостатні; значить, це вже така бідність, що просто рятувати треба людину, так стоїть питання. Ми ж у своїй масі навіть не зовсім розуміємо, про що вони. Інакше кажучи, ми люди не просто бідні, ми такі бідні, що аж не знаємо, наскільки».
— Світлана Філонова

А ми справді не знаємо, наскільки. Саме тому усі обіцянки влади загалом і президента зокрема про безвізовий режим з ЄС так і залишилися обіцянками. Бо для спокійного життя цієї влади нам не можна безперешкодно відвідувати Європу. Щоб ми не знали, навіть не здогадувалися, що пересічний громадянин може жити геть по-іншому. Тобто краще. Бо, не знаючи, ми і далі будемо тішитися дешевому одягу з Європи. Це ж так класно - курточка Tom Tailor, майже не ношена, трошки тільки на комірці затерта...

Так і привчаємося - до дешевого одягу, дешевих обіцянок, дешевих театрів. Бо щось варте і вартісне - це не для нас і не про нас. Це паралельні всесвіти, в яких ми ніколи не бували.

Нас привчають не лише не хотіти в Європу (бо хто ж захоче ганьбитися у чергах спершу в консульстві, а потім на митниці), а й не думати про те, про що напередодні парламентських виборів задуматися варто. А тут все просто. Ми не живемо у стані війни. Ми не обділені ресурсами. І хоча 15% населення України виїхало на заробітки, громадян, які можуть і хочуть працювати, вистачає. Отже, у нас є все, що потрібно для пристойного і достойного життя. Отже, ми можемо добре жити. І мусимо. Тож цього і слід вимагати від чергового вирію кандидатів.

Інша справа, що багато з тих, хто носить по хатах гречку з цукерками і широко всміхається з телеекранів, уже були в стінах парламенту. І, за старою доброю традицією, забували всі свої обіцянки, переступивши поріг Верховної Ради. Бо навіщо їх виконувати, якщо електорат тебе не контролює? Електорат легко відволікти від відсутності добробуту - черговим законопроектом про двомовність, якою-небудь провокацією з яким-небудь розбитим бюстом, "домашньою заготовкою" від ручних націоналістів. Можна попросити Табачника, аби якусь школу закрив. І поки вони там в Інтернетах і на мітингах будуть обурюватися, ми собі бюджет поділимо. Можна опозиціонерів посаджати до в'язниць, аби Шустер з Кисельовим мали про що воду товкти у ступі. Так, півроку на одну тему, півроку на іншу, а там знову - пообіцяємо, гречки насіємо, майданчик дитячий десь відкриємо... А вдягатись їм можна і на секонді.

Але чомусь хочеться вірити, що ми не зробимо ще однієї помилки. І не виберемо з двох менше зло. Уже обирали, пора вчитися на гірких помилках. Цієї осені у нас буде можливість вибрати добро. Кілька потужних ГРОМАДСЬКИХ організацій об'єдналися, аби у форматі партії іти в парламент. Є багато непартійних мажоритарників без політичного минулого. Цією можливістю слід скористатися.