І ось актуальне питання: що робити "Голосу" далі, куди і як рухатись? Ключова проблема – лідерство.
Читайте також: Вакарчук прокоментував можливість своєї участі у виборах мера Києва або Львова
Два шляхи "Голосу" без Вакарчука
Рейтинг "Голосу" вирішальним чином базувався на рейтингу Славка. Втрата Славком політичної популярності болісно вдарила і по рейтингу "Голоса". Насправді, "Голос" втратив свого лідера з його рейтингом ще раніше – це почалося ще минулого року: і відхід Славка від лідерства в партії і фракції, і падіння його особистого рейтингу разом з рейтингом партії. Але позитив в тому, що "Голос" почав одужувати від рейтингової залежності від Вакарчука. Останні рейтинги "Голосу" вище, ніж особисті рейтинги Вакарчука, і трохи вище, чим рейтингові показники, які були пів року тому або на початку поточного року. Тому "Голосу" не варто шукати нового одноосібного лідера. Його просто не має в природі.
Експерименти з Кірою Рудик, яка копіює стилістику "Нацкорпусу", виглядають дуже сумнівно. Єдиний вихід для "Голосу" – колективне лідерство.
Другий вихід – чітка ідеологічна ідентичність. Пів року тому "Голос" перетворився на бліду тінь партії Порошенка і почав втрачати своїх виборців. Радикалізація "Голосу", перетворення його в якусь революційну партію – це теж хибний шлях, інша крайність. Треба зберігати націонал-демократичну і ліберальну ідентичність, але із прагненням до змін і з демонстрацією готовності брати на себе відповідальність і критикою старих еліт. І безумовно потрібна організаційна спроможність. Доля партії буде вирішуватись на місцевих виборах.