Юлія Володимирівна оголосила голодування, друковані видання розповсюджують інформацію про ображену Анґелу Меркель, котрій Янукович начеб-то обіцяв відпустити Тимошенко за 300 мільйонів євро тощо.
Тим часом влада очевидно вирішила заходити з іншого флангу. Остерігаючись бути звинуваченим в усіх смертних гріхах, пропоную сприймати подальший текст, як сюжет до якого-небудь роману.
Помітьте, після виразного провалу подій річної давнини на Марсовому полі у Львові, в західному регіоні не відбувається жодних провокацій. Тут тихо і спокійно — режисерам стало зрозуміло, що галичани не будуть вестися на хрестоматійні провокації. Галичани не стали аполітичними, вони стали ще більш політично грамотними. Вони не вірять ні в покращення життя, ні в агресивний націоналізм. Бо бачать — ні того, ні іншого в природі не існує.
Тож усю чорнуху вирішено перенести до центру і сходу. Наче птаха Фенікс щоразу відновлюється бюст Сталіна, аби знову бути підірваним. З’являються білборди з триколором. В телевізорі картинка виглядає "напруженою".
Повідомлення про побиття нехай самопроголошеного, але таки лідера опозиції, про її голодування стало інформаційною бомбою. Навіть корупційний скандал від Рибачука так не обговорювався.
Суспільство потрібно відволікти від змарнілої і побитої жінки з косою. Пригадуєте, уже відволікали? Васильківських терористів згадайте... Вибухи у Дніпропетровську, якщо говорити про сюжет нашого роману, це спосіб автора відволікти увагу читача від гострих подій у Качанівці.
Відео з сексуально розбещеним юристом Власенком не спрацювало, давайте підірвемо місто!
Однак серед усіх цих інформаційних потоків слід зрозуміти, що усі ці новини — для бабусь і дідусів, які через зрозумілі причини від телевізора не відходять. Це для них грамотно показано сиву косу Тимошенко, вибухи у Дніпропетровську, мітинг під колонією, зустріч Азарова з блоґерами. Це вони — ядро тієї біомаси, яка піде проголосувати. Це на них працюють обидва інформаційні центри.
І помітьте, у всіх тих полеміках, диспутах, дебатах і дискусіях — жодного слова про наші з вами проблеми, про реальні дії в освіті і медицині, про житлово-комунальне господарство, про те, що стадіони слід просто будувати, а не для Євро. Про те, що аеропорт — це не покращення життя, а необхідна умова для життя. Немає жодного слова про те, що ми живемо в мирний час, а не воюємо.
Війна у телевізорах, а за дверима наших квартир — штиль. Настільки тихий штиль, що поверхня води покривається тиною.
Нам показують Норд-Ост, Беслан і агресивну Грузію. Тільки цього разу з Дніпропетровська. Але невже після таких картинок вам захочеться тієї стабільності, до якої вас штовхають?