В теорії, створення єдиної опозиційної сили є чудовим кроком, здатним посилити позиції колишніх регіоналів, але практика вкотре показала, що олігарх олігарху – вовк.

Фактичним автором ідеї подібного об'єднання є Сергій Льовочкін. Майже рік тому він почав активно ліпити лідера з Юрія Бойка. Для цієї цілі зібрали штат політтехнологів, перед якими була поставлена мета – накрутити рейтинг Бойку. Льовочкін хотів мати кишенькового вождя, довкола авторитету якого будуть об'єднуватись опозиціонери. Подібна стратегія у разі успіху могла б гарантувати Льовочкіну контроль над всією опозицією. Влітку почався ключовий етап втілення плану. Опозиційний блок та "За життя" почали перемовини про об'єднання.

Давній конкурент Льовочкіна – Рінат Ахметов одразу зрозумів плани суперника, але не повірив у здатність олігархів домовитися між собою. Причиною такого скептицизму була обізнаність Ахметова у подробицях війн між Льовочкіним та Рабіновичем. Ці двоє не цуралися "чернухи" в ЗМІ і навіть доносів в НАБУ. Все вказувало на те, що між тими, хто порушував всі норми, створення домовленості неможливе. Навіть самі ініціатори мало вірили в це, але несподівано, у вересні, потреба в зміцненні позицій взяла гору над его олігархів. Почався етап перемовин про визначення єдиного кандидата від об'єднаних сил. В цей момент Ахметов відчув, як над ним темніють хмари.


Рінат Ахметов / Фото з відкритих джерел

Читайте також: Ідеальний політичний кандидат: основні риси та якості

Остаточного кандидата на роль лідера об'єднаної опозиції ще не було. Претендентів озвучили багато, однак всі розуміли, що реальні шанси мають лише Бойко та Рабінович. Ключову роль для визначення кандидата зіграв аналіз рейтингів. План Льовочкіна працював ідеально, а його довга підготовка почала давати плоди. За результатами оцінки рейтингів, лідером мав стати саме його кишеньковий вождь – Бойко. Подібний стан справ не влаштовував Ахметова та крило "Опозиційного блоку", яке він контролює. Представники Ріната – Новинський та Колесніков заявили, що їх половина партії підтримає об'єднання лише якщо його лідером буде хтось, окрім Бойка. Незважаючи на ці заяви, достойна альтернатива так і не була запропонована.

Незадоволені гальмуванням об'єднання Бойко, Льовочкін та Рабінович вирішили взяти ситуацію у свої руки та форсувати процес. Для цього вони 9 листопада 2018 року у Верховній Раді оргінізували підписання угоди про об'єднання опозиції і створення "Опозиційної платформи – За життя".

Реакція опозиціонерів Ахметова не змусила себе чекати. Того самого дня Вадим Новинський заявив, що партія не уповноважувала Юрія Бойка підписувати документи про об'єднання. Опозиційний блок не мав єдиної позиції, що до об'єднання і тому підписання відбулося всупереч волі партії. І це підписання стало точкою неповернення. Перед Ахметовим постала дилема: розколоти блок, щоб залишитись царем своєї частини прихильників, або погодитись стати одним з купки прихильників двоголового Бойко-Льовочкіного орла.


Бойко і Льовочкін / Фото УП

Читайте також: День виборов близко: как провела последний год Верховная Рада

Рабінович обрав орла, коли 16 листопада політрада опозиційної платформи ухвалила рішення висунути Бойка як єдиного кандидата на виборах президента України. Ахметов вирішив лишитись незламним. 20 листопада Олександр Вілкул з трибуни Верховної Ради оголосив про виключення Бойко і Льовочкіна з фракції. Новообраний голова фракції – Вадим Новинський заявив, що причиною виключення стала "зрада інтересів виборців і співпраця з владою".

На даний момент є велика кількість спроб звести причини об'єднання до "руки Порошенка", але не слід забувати про такі старі та надійні мотиви як підступність, жадібність та амбіції олігархів. В їх суспільстві завжди є, ті хто хочуть всіх кинути, як Льовочкін, гризтись за владу, як Ахметов, або підкорятись, плануючи наступний удар, як Рабінович. В моменти бійок їх не цікавить ніхто і нічого, окрім того, що вони хочуть отримати. Як наслідок зміна розкладу сил у "опозиціонерів" виливається в розпорошення електорату або дає підґрунтя для розколів у разі отримання більшості місць у Раді.

Багато хто може назвати Бойка переможцем. Але його перемога є пірровою, бо наслідки таких дій ставлять під сумнів можливість загальної перемоги на виборах та малюють остаточний хрест на контролі всієї ВРУ за прикладом колишніх регіоналів.


Юрій Бойко і Вадим Рабінович / Фото з відкритих джерел

Майбутнє опозиційного блоку на даний момент сумнівне. Навряд Ахметов буде зосереджувати на ньому всі свої сили на наступних виборах. Швидше за все партія після виборів матиме невеликий острівець довірених депутатів Ахметова, але платити за відстоювання інтересів доведеться в більшій мірі чужим проектам. Про президентство для них навіть мова йти не може.

Доля "об'єднаних" також не буде хорошою. Теперішня ситуація вимагатиме від них титанічних зусиль для зрівняння з опонентами, а підґрунтя для подальших розколів вже готове і чекає свого часу. Президентство Бойка під величезним сумнівом і навіть у разі отримання великої кількості голосів на виборах у Раду, половина мандатів може знов відділитись в окрему політсилу. Єдине, що лишається робити Бойку та Рабіновичу, – це молитись за те, щоб жодна іскра розбрату не знищила їх новоутвореного, хворобливого дітища полум'ям розколу.

Читайте також: Европейские лоббисты: раскрываем "тайны профессии"