Росія знекровлена боями 2023 року: розмова з ветераном Диким про 2024 рік та мобілізацію

Отже, ворог не впевнений, що зможе викладатися на повну у 2024 році. Таку думку висловив 24 Каналу екскомандир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий, проаналізувавши ресурси обох сторін у війні. Також він відреагував на оновлений законопроєкт про мобілізацію.

Дивіться також Ситуація відрізняється: військовослужбовець порівняв бої за Авдіївку та Бахмут

Снарядний голод: 2 сценарії для України

Міністр оборони України Рустем Умєров заявив про те, що в озброєнні армія Росії перевищує Збройні Сили України у співвідношенні 3 до 1. Він говорить, що дефіцит зброї в Україні з кожним днем стає більший. Нині Збройні Сили України не можуть випускати понад 2 тисячі снарядів за день на лінії фронту завдовжки у півтори тисячі кілометрів. Яка насправді ситуація на полі бою з озброєнням і технікою? Чи є у нас план Б, якщо цих снарядів не буде?

Тут треба розрізняти ситуацію з технікою і ситуацію зі снарядами, патронами тощо. Це дві різні речі. З технікою не так сьогодні й погано. І те, що росіяни наразі перевищують нас у техніці тільки втричі, – це насправді дуже велике досягнення, до якого ми довго йшли. До того ж ішли з двох боків.

На момент початку цієї війни росіяни перевершували нас, скажімо так, в 10 разів щонайменше, а імовірніше за все, ще більше. Якщо рахувати ще й запаси техніки на складах, то я думаю, що мовилося взагалі про перевищення у 15 – 20 разів. Наразі ми вже знищили стільки їхньої техніки, ба більше, багато техніки нам довезли наші союзники. Так, хоч ми хотіли б набагато більше та швидше. Загалом ми вже вийшли в техніці до співвідношення 1 до 3. Це насамперед завдяки тому, скільки ми знищили ворожої техніки.

Також, звичайно, завдяки тому, що нас не залишили в біді. Так, хай це дуже різна техніка, хай часто зовсім стара, але це неважливо. Усе, що їде і стріляє, – воно все потрібне.

Оце співвідношення 1 до 3, воно для нас достатньо оптимістичне, тому що ми знищуємо їхню техніку набагато швидше, ніж вони знищують нашу.

Водночас щодо боєприпасів – ситуація наразі вкрай напружена. 2000 снарядів на один день війни – це дуже мало. Що це в реальності означає? На піку нашого наступу, влітку 2023 року, ми собі дозволяли по 7 – 8 тисяч снарядів на день. Насправді це завжди було набагато менше, ніж у наших ворогів.

Як воюють наші вороги? От у них нині 10 тисяч снарядів на добу, тобто в 5 разів більше, ніж у нас. Вони буквально кричать і плачуть про снарядний голод. Вони так не звикли. Вони вважають, що в них "мінімалка" – це 20 тисяч снарядів на добу.

Коли вони на початку війни гадали, що вони швидко нас переможуть і можна не економити, а вигрібати із запасів все що є, – тоді під час боїв на Донбасі у 2023 році 60 тисяч снарядів на добу летіло в наш бік. Доводилося це витримувати, якось під цим вогняним валом виживати. От 60 тисяч снарядів на добу – це те, з чим вони себе відчувають упевнено. Тоді їхній вогняний вал котиться попереду, а далі вже за ним ідуть їхні м'ясні штурми.

Сьогодні в них 10 тисяч снарядів на добу, вони, бідні, плачуться. Однак це все одно 5 снарядів на один наш. Для порівняння: якщо ми беремо снаряди в наших союзників, то річна норма армії Франції – це 7 тисяч снарядів на рік. А в нас це було випущено за день. Різниця між планами європейців щодо цієї війни та реаліями цієї війни – різниця в 365 разів.

Як виглядали бої снарядами раніше? Важливо було виявити координати цілі, вчасно передати їх артилерії, а далі стояло питання, встигне ціль втекти чи ні. Нині картина зовсім інша.

Наразі збирають координати різних цілей і доводиться вибирати, на яку ми витрачаємо снаряди, а на яку, на жаль, немає можливості. От це насправді інша війна.

Якщо нам скоро доведеться залишати Авдіївку, то це буде винятково через снарядний голод. Мовиться не про те, що хтось із командування щось не догледів і в Авдіївку не завезли снаряди. Ні, на жаль, ситуація зовсім інша. В Україну не завезли снарядів. І це якраз те, на що ми з вами не впливаємо, тому що це все вирішується в Конгресі США.

На превеликий жаль, у європейців просто немає фізично таких запасів, які нам були б потрібні. Вони намагаються це надолужити, але коли ти спав 30 років у "теплій ванні", то надолужити це за рік нереально.

Європейці сьогодні вкладають мільярдні інвестиції у свою оборону. І от той мільйон снарядів, він вже не просто законтрактований, він оплачений для нас. Однак просто європейські заводи не встигають стільки "наштампувати" за рік. От вони вийдуть на мільйон снарядів за рік, дай Боже, ще приблизно через рік.

Про що мовиться. Ще 20 березня 2023 року 17 країн – членів ЄС і Норвегія уклали історичну угоду. Держави домовилися про передання мільйона артилерійських снарядів калібром 155 міліметрів Україні. 

Достатня нам кількість БК (боєкомплектів – 24 Канал) лежить тільки на складах армії США, якщо мовиться про країни вільного світу. Ми не говоримо про запаси Китаю тощо.

Так от, достатня кількість є тільки в "дяді Сема" (США – 24 Канал), а запаси "дяді Сема", на жаль, заблокував "дядя Трамп".

Ми маємо готуватися до двох дуже різних розвитків подій.

Перший сценарій

Ми третій місяць уже не отримуємо свіжого БК – звідси такий страшний режим економії. Якщо в Конгресі США хоча б ще через місяць доторгуються між собою, а в березні – квітні поновиться постачання нам БК на рівні 2023 року, в такому разі нам потрібна наступальна стратегія.

Нам треба йти вперед, нам треба добивати. Підкреслюю це слово: добивати. Ми не прорвали лінію Суровікіна у 2023 році. Ми в кінці року почали говорити, що в нас є серйозні проблеми і щодо особового складу, мобілізації, снарядів.

Однак з цього не треба робити хибний висновок, що у росіян "все в шоколаді". Це зовсім не так. Їхня армія дуже виснажена боями 2023 року. Їм знадобилась найбільша мобілізація з 1945 року, я це перевіряв по всіх джерелах.

Насправді після Другої світової на жодну іншу війну ні Радянський Союз, ні Росія стільки людей не мобілізовували. Так от, це найбільша мобілізація з часів "діди воювали". Вони пишаються тим, що стримали наш наступ.

Насправді вони дуже знекровлені боями 2023 року. Так, вони їх витримали, але вони дуже не певні, що вони їх витримають ще рік.

Саме тому як тільки нам поновлять постачання БК, тоді треба йти вперед, громити, добивати. Ні в якому разі не можна давати їм паузу на поновлення запасів.

Другий сценарій

Якщо все ж таки стається катастрофа, якщо таки трампісти блокують нам допомогу зовсім і ми вже цього року її більше не побачимо, тоді в нас немає особливого вибору. Тоді ми однозначно мусимо ставати в глуху оборону, закопуватися, рити свою лінію Суровікіна та стримувати наступи, максимально знищуючи їх під час цих наступів.

Водночас потрібно буде робити новий секвестр бюджету, вигрібати всі гроші, які ще тільки можна вигребти. Повірте, цих грошей ще дуже багато. Наразі вони йдуть на "плиточку", "фонтанчики" та "місточки". Це все треба буде вигрібати і вкладати паралельно у два процеси.

• Перший процес. Вкладати у власну оборонку. У виробництво не так зброї, як саме БК. Нині процес уже пішов, це реально робиться, але це треба буде дуже сильно пришвидшувати.
• Другий процес. Шукати буквально чорні, сірі, сіро-буро-малинові, легальні чи нелегальні схеми. Потрібно буде купувати БК по всьому світу, де тільки вдасться. Це геть не проста справа.

Наші вороги казали: "Купілі у воєнторга". От, на жаль, такого "воєнторга" нема. Це, до речі, не всі українці розуміють. Багато хто вважає, що все зводиться до питання фінансів. На жаль, ні. На жаль, зброя і БК – це не те, що можна купити за достатню кількість грошей. Часто якраз грошей буває з надлишком, а ти все одно не купиш.

Я гадаю, упродовж місяця у Вашингтоні стане зрозуміло, який з цих планів буде застосований в Україні – "А" чи "Б".

Роль безпілотників у війні

А безпілотники? Вони не компенсують цей дефіцит боєприпасів?

Звичайно, ні. Немає на війні однієї зброї, яка б розв'язувала всі проблеми. "Вундервафлі" не існує. Кожна зброя має чітко свою нішу, своє призначення. Якраз найкращі результати – це коли в тебе є повний арсенал зброї і ти використовуєш усе за своїм призначенням.

Можна зараз часто почути таку дилетантську думку, що FPV-дрони – це заміна артилерії. Ні, жодним чином.

Є ніша для автомата Калашнікова, є ніша для кулеметів та іншої стрілецької зброї, а є ніша для FPV-дронів.

Так, фактично, якщо брати класичну стару зброю, FPV достатньо ефективно замінили РПГ-7, дійсно замінили протитанкові гранатомети. Великою мірою, хоча не на 100%, замінили протитанкові керовані ракети. Значною мірою замінили станкові гранатомети. Однак це все – зброя ближнього радіуса дії.

Непогано заміняють FPV міномети малих калібрів – 60 чи 80. Усе, не більше. Уже навіть міномет 120-го калібру не заміняється, хоча в них приблизно схожий радіус дії. Однак вага 120-ї міни дає змогу інше робити.

Зверніть увагу Залужний визначив головні завдання на 2024 рік та заговорив про зміни до підходів ведення війни

Що стосується артилерії, то там інше все. Артилерія і б'є на зовсім іншу відстань. Вага FPV-дрона набагато менша, ніж вага тільки однієї бойової частини артилерійського снаряда. Доповнюють себе оці речі просто ідеально, але заміняють дуже частково.

Наразі нам доводиться так воювати. Власне, в Авдіївці ми фактично змушені це робити. Основний тягар боротьби з ворогами на дальніх підступах та з ворожою технікою сьогодні покладається саме на FPV-дрони. Це просто безвихідь. В обороні ще можна так триматися, але про наступ навіть не мовиться.

Що змінять нові снаряди від США

Україна отримає від США реактивні снаряди GLSDB. Це бомби малого діаметра наземного базування. Очікується, що ці снаряди здатні долати відстань близько 150 кілометрів. Поки що невідомо, в якій кількості та коли саме їх нам передадуть. Що ці бомби взагалі зможуть зробити? Куди будемо бити та в чому їх унікальність?

Це нова розробка, дійсно унікальна. Це фактично гібрид авіаційної бомби і стартового модуля від ракети до HIMARS. Власне, вистрілюватися вони будуть саме з HIMARS.

Ми побачимо, на що вони реально здатні, тому що ми будемо перші користувачі цієї зброї у світі. Навіть армія США їх ще не має. Це абсолютно нова розробка, вона тільки в 2023 році пройшла полігонні випробування. Бойового застосування, в принципі, ніде ніколи не було. Наше буде першим.

Сподівання достатньо серйозні. Вага у цього снаряда така, як в авіаційної бомби. Це доволі серйозна штука, це набагато більше, ніж артилерійський снаряд. Водночас по радіусу дії – це 150 кілометрів. Це вдвічі більше, ніж ті ракети до HIMARS, які є у нас зараз. У нас зараз максимально 70 кілометрів.

У межах цих 70 кілометрів, які ми дістаємо зараз, у росіян помінялася вся логістика. Їм у межах 70 кілометрів з моменту, як у нас з'явилися HIMARS, доводиться перебудовувати всю логістику. Навіть розташування командних пунктів та систему управління військами. У них це, до речі, погано виходить.

Наша армія більш схильна до таких партизанських дій. Це з нашої ментальності витікає. Однак росіяни – ні. Російська армія дуже неповоротка. Це такий великий ведмідь, важковаговик. Відповідно, ставати мобільним цьому ведмедю складно.

Тепер, якщо ми зможемо діставати не на 70 кілометрів, а на 150, це знову змусить їх цілком перебудовувати систему управління військами в бою. Зокрема, розташування всіх складів. Це дійсно дуже серйозно.

Звичайно, багато що буде визначатися кількістю. Річ у тім, що ми вже маємо зброю, яка дістає на 160 кілометрів, з тих самих HIMARS запускається. Це, власне, ATACMS. У нас є касетні ATACMS радіусом 160 кілометрів, саме вони вже визначили перебіг боїв, наприклад, на Херсонщині.

Після того, як ми накрили ті летовища, з яких літали їхні бойові гелікоптери, – все, їм довелося гелікоптери перебазувати. Із нинішніх летовищ їм тепер далеко літати на фронт. Гелікоптер – не літак, він так далеко не літає, він жере надто багато пального. Вони тепер змушені дуже обмежити використання гелікоптерів на фронті.

Однак нас обмежує те, що нам цих ATACMS дали пару десятків буквально. Водночас сподіваємося, що ці нові бомби ми отримаємо в нормальній кількості. Що це будуть тризначні цифри, а не двозначні. От у такому разі вони можуть достатньо серйозно вплинути на хід бойових дій. Якщо ж їх теж дадуть пару десятків, це приємне доповнення.

Проблеми Росії зі зброєю: запаси тануть

В армії-окупанта є проблеми з технікою, боєприпасами. Наші військові також говорили, що не все в росіян настільки новітнє, як вони розповідають. Але днями Владімір Путін вийшов і сказав, що хоче робити демілітаризовану зону, аби начебто не прилітало на територію Росії, на тимчасово окуповані українські території. Що означають ці заяви Путіна? Вони більше розраховані на внутрішню аудиторію?

Так. Якби вони могли, вони б цю демілітаризовану зону давно зробили. Ба більше, була б їхня воля, вони б зробили демілітаризованою зоною всю територію України, аж до польського кордону. Вони це сильно не приховували, а тепер і взагалі вже не приховують, що їхня мета саме така.

А добилися вони з цієї мети того, чого змогли добитися. Якихось нових засобів, які б давали їм змогу добитися більшого, я поки що в них не бачу. Ви кажете, що вони воюють уже старою зброєю, – так і є.

Росіяни сьогодні поновлюють танки замість знищених нами двома способами. Вони випускають нові танки – до 20 машин на місяць, і це наразі їхня верхня межа. Це те, що вони виробляють за умови, що перевели танкову промисловість на тризмінну роботу сім днів на тиждень. Але обмежують росіян не людино-години, а компоненти, які потрапили під санкції.

Виявилося, що, на відміну від Радянського Союзу, російський танкопром уже зовсім не незалежний від Заходу. І на відміну від дронів, які можна цілком збирати з цивільних компонентів, що реально купуються на AliExpress, – з танками так не проходить. І немає такого варіанта, як замінити, наприклад, танковий підшипник підшипником від "жигулів".

Власне, 20 нових машин вони роблять і десь 50 – знімають із консервації зі стратегічних складів, які ще Радянський Союз наробив за Уралом. Із цих складів уже їдуть Т-55 і Т-54, до того ж у великих кількостях. Нагадаю, що у радянському танкопромі цей двозначний індекс – це рік прийняття машини на озброєння.

Тобто вся "дискотека 1980-х" вже згоріла, от 1970-ті догорають. Наразі активно воюють танки 1960-х років і на заміну їм вже їдуть машини 1950-х років. Чекаємо, коли з'являться легендарні Т-34.

Щодо іншої бронетехніки – ситуація ще яскравіша буває. Чесно кажучи, я зрозумів, наскільки в них з цим проблеми, тільки коли реально побачив ці абсолютно самопальні гібридні шушпанцери. Це – "мотолиги". На армійському сленгу так називаються МТ-ЛБ – армійські тягачі з легким бронюванням проти куль. Тобто це взагалі не бойова техніка.

Коли я побачив "мотолигу", на яку зверху наварена гарматна башта, зрізана з корабля, – ну все, приплили. Останній раз таке було під час блокади Ленінграда. Тобто насправді це – показник. Це те, чого ніхто не чекав.

Були розрахунки, що після певної кількості цинкових трун у Росії почнеться певний психологічний надлам. До речі, це було після Бахмута. Ознакою цього надламу був "пригожинський путч", але після того, як він, на жаль, "злився" – все, далі вони це "зацементували".

Не спрацювали цинкові труни. Мамаші замість криків: "За що вбили нашого синочка?" – просто пішли ставати в чергу за LADA Kalina.

Далі не спрацювало те, що в них до початку цієї війни майже не було дронів: їм допоміг Іран. Спершу постачали готові дрони під ключ "Шахеди", а потім просто дали лінію під ключ саме для ліцензійного збирання. Так з'явилися Герані. А далі виявилося, що вони можуть вчитися в нас. І вони навчилися в нас, що можна збирати FPV-дрони з абсолютно цивільних компонентів, які вільно продаються через інтернет.

Але найслабшою ланкою виявилося те, чого ніхто не чекав. А саме – старе класичне залізо: танки, гармати, бронетехніка і снаряди. Адже воно не заміняється компонентами з цивільного ринку. Здавалося, що в них такі бездонні запаси, а насправді дно вже просто просвічує.

Це якраз те, чому я й кажу, що якщо буде тільки БК – ні в якому разі не давати росіянам паузу. Саме для того, щоб вони не поновили ці запаси.

На прикладі танків це дуже чітко видно. Дивіться, вони привозять на фронт 70 машин на місяць: 20 нових і 50 знятих зі складів. Ми за цей самий час у різні місяці спалюємо від 100 до 150 машин – у середньому 120. Ця різниця – мінус 50 танків – плюсується кожного місяця, і склади за Уралом тануть. Це видно просто із супутників, бо вони (танки – 24 Канал) зберігаються там під тентами, а не в ангарах.

Варто прочитати Нещаслива 9-ка Путіна: що відомо про А-50, який збили над Азовським морем

Звідти вже понад половини машин виїхало. Тобто ми вже знищили в такий спосіб усі ці танки, які в них були на момент початку так званої СВО, і половину стратегічних запасів, які ще Радянський Союз робив на третю світову війну.

У цій ситуації треба якраз у жодному разі не давати їм поновитися. Звичайно, це залежить від наявності в нас БК і людей. І якщо щодо БК ми нині цілком залежимо від Конгресу США, то щодо людей, вибачте, це наша з вами проблема.

За яких умов ЗСУ успішно наступатимуть весною

Керівник розвідки Кирило Буданов говорить, що новий контрнаступ ЗСУ може розпочатися навесні. За його словами, до цього часу ми вичікуємо, поки в окупантів закінчиться їхній ресурс і вони будуть повністю виснажені. Що ви думаєте з цього приводу? Чи дійсно весною стане тихіше з їхнього боку? І чи матимемо ми можливість іти в наступ?

Це два різні питання. Я цілком згодний із Кирилом Олексійовичем в оцінці здібностей росіян. У них реально немає резервів і ресурсів на те, щоб наступати довго, навіть у такому темпі, як тепер.

Ми сьогодні не говоримо про якісь стратегічні прориви, походи на Київ чи Харків. Про це не мовиться. Але навіть той "повзучий" наступ, який все ж таки дуже активно ведеться на Авдіївку, Куп'янськ, Лиман, – на це окупантів вистачить до весни.

Отже, навесні дійсно для нас відкривається вікно можливостей. А от чи ми скористаємось ним – це вже питання не про них. Це питання: чи буде в нас кому наступати й чи буде в нас нормальне постачання БК. Друге питання – це до Штатів, а перше – до нас.

Якщо в нас дійсно на весну буде поповнення людей і поновиться постачання БК, то з погляду саме стану нашого ворога в нас не просто з'явиться можливість наступати – у нас буде гостра потреба наступати.

Вікна можливостей узагалі краще не пропускати. На жаль, ми вже маємо деякі неприємні моменти. У нас могло б бути вікно можливостей добити окупантів ще у 2022 році. Але, на жаль, вчасно не було поставлено достатньої кількості заліза. Тоді це був "привіт" ще не трампістам, а Джо Байдену з його надмірно обережною політикою.

Вікно можливостей закрилося після масової мобілізації в Росії, та почалася абсолютно інша війна. Наступне вікно дійсно відкриється цієї весни. А от чи будемо ми готові, визначається наразі нашою мобілізацією і в Конгресі США.

Чи встигнуть посилити мобілізацію до весни

Людський ресурс – надважливий. Для наступу нам точно потрібно змінити тих людей, які й так уже два роки, а то й більше, на війні. Кабмін подав до Верховної Ради оновлену версію законопроєкту про мобілізацію, але чи схвалять його до весни? Бо йому потрібно прийти перше, друге читання, мільйон тисяч правок від різних фракцій. Як ви гадаєте, що з цим будуть робити наші нардепи?

Що робитимуть нардепи – краще насправді запитувати в них. На жаль, поки що попередній досвід – сумний. Ми взагалі зайнялися цим питанням на понад рік пізніше, аніж треба було.

Насправді наше законодавство написане не просто в мирний час, а в той час, коли взагалі країна не уявляла, що колись може бути війна. Мобілізаційне законодавство писалося з огляду, що воно ніколи не використовуватиметься. Те, що все ж таки треба закривати дірки в цьому законодавстві та підганяти його під реалії воєнного часу, стало зрозуміло восени 2022 року, коли в Росії почалася масова мобілізація.

Далі "складається 2 і 2, й виходить 4": якщо росіяни мобілізують півмільйона людей, то нікуди ми не дінемося – нам доведеться зробити те саме.

Замість того, щоб ще у 2022 році зайнятися цими питаннями, ми понад рік удавали, що воно саме "розсмокчеться". За рік не "розсмокталося". Навпаки, за рік проблема загострилася настільки, що нарешті її перестали хоча б замовчувати, і почалася метушня.

Згадайте, скільки пішло часу на внесення першої версії законопроєкту. Далі, замість того, щоб цю першу версію ухвалити за основу, а потім "допилювати" в режимі депутатських правок до другого читання, – змусили взагалі відкликати законопроєкт і розробляти нібито новий. Насправді "кастровану", вихолощену версію того самого першого законопроєкту.

Аж через місяць вони внесли цю "кастровану", вихолощену версію законопроєкту. Тепер побачимо, яка буде його доля, як скоро він пройде. І це ми ще говоримо тільки про затягування. Так, ніби цей законопроєкт досконалий. І головне в тому, щоб за нього проголосували. Це, на жаль, не так просто.

Як на мене, в тому вигляді, як його внесли вдруге, – він не розв'язуватиме ті проблеми, які потрібно. Тобто питання, чи цей закон потім запрацює.

І якщо навіть нам вдасться тепер цей законопроєкт удосконалити і до весни за нього проголосують, то теж треба розуміти, що в такому разі навесні тільки розгорнеться достатньо масова мобілізація, а людей же треба готувати. Це не 2022 рік надворі, ми не кидатимемо сьогодні в бій людей просто з військкомату.

Насправді в реальності вікно можливостей відкриється навесні, але дай Боже, щоб ми були готові на літо. Тобто знову повториться історія 2023 року, коли наступ намічався на весну, а почався 6 червня. Але тоді лімітували не люди, а саме залізо, яке надто повільно їхало від союзників. Цього разу навпаки, залізо вже є, а от чи наберемо ми вчасно людей? Усе в наших руках, і поки що картинка виглядає так собі.

Закон про мобілізацію має розв'язати 2 проблеми

Ви говорите, що законопроєкт про мобілізацію, який подали вдруге, не розв'язує всіх основних проблем. А які це проблеми? Тут же начебто й мобілізаційний вік зменшили до 25 років, і дозволять через 36 місяців звільнитися зі служби.

Про звільнення – це дійсно дуже важлива норма, зараз до неї повернемось. А щодо віку, то це, чесно кажучи, смішно. Річ у тому, що наша проблема не те, що мобілізаційний вік починається з 27 років. У нас що, закінчилися всі 27-, 28-, 30-річні чоловіки? Вони всі вже служать, воюють і тому треба брати 25-річних? Ну ні.

Покажіть мені 27-річних солдатів, де вони? Звісно, трохи є, але в нас натепер переважно служать люди іншого віку. У медіа говорили про 40 плюс. Офіційної статистики немає, тому я нею не володію, але, за моєю особистою статистикою (звісно, це не вибірка, це певною мірою "бульбашка"), все ж таки служить моє покоління. Це навіть 50 плюс, а не 40 плюс.

Нещодавно я провідував у шпиталі мого хорошого товариша, який, на жаль, своє відвоював: повернувся без ноги. Він командував взводом – це 30 бійців, – і в них був один 30-річний чоловік, якого всі називали "малюк", бо всі решта були 50 плюс. Тому тут питання не про вік мобілізації, а про те, що люди мобілізаційного віку не поспішають іти на службу, до того ж не поспішає саме молодь.

Здебільшого тягар цієї війни витримують ті, кого називали "народжені в СРСР". Так, переважно вони й воюють, а народжені й виховані вже у незалежній Україні – не поспішають. Ми в жодному разі не будемо узагальнювати, бо є чудові винятки. До того ж це 18- та 20-річні, але все це добровольці. А щодо масової мобілізації, то якраз її найбільше саботує молодь. Тому питання не у віці, питання в стимулах.

Головне Новий закон, виїзд за кордон і е-повістки: якою може бути мобілізація в лютому-2024

На мою думку, закон мав би розв'язати дві основні проблеми.

Перша проблема 

Установлення граничного строку служби. Навіть під час війни людина не має купувати квиток в один кінець, як це було з нашими дідами під час Другої світової. Людина не має йти воювати назавжди. От якщо війна закінчиться через рік, то тобі пощастило, а якщо закінчиться через 10 років, – не пощастило. Ні, людина має знати, що вона відвоювала своє, а далі її замінять ті, хто в неї за спиною.

Добре, що ця норма – граничний термін 36 місяців – в законопроєкті є. Це дуже важливо. Коли її внесли місяць тому, я дуже зрадів. Але те, що цю норму досі не вдосконалили, – це мене дивує. Бо ще тільки лінивий не сказав, що норма правильна, але трошки недопрацьована.

Автори норми виходять з того, що 36 місяців служби, наприклад, у Львівському ТЦК або діловодом стройової частини чи навіть 36 місяців реальної важкої бойової роботи зі збивання Шахедів – це те саме, що 36 місяців, наприклад, у Бахмуті, Авдіївці чи на плацдармі в Кринках. Ні, це зовсім різні 36 місяців, які взагалі непорівнянні між собою.

От для того, щоб ця норма стала досконалою, її треба доповнити буквально ще одним рядком про те, що загалом строк служби – 36 місяців, але день на "нулі" рахується за два або й навіть за три дні. Тоді все стане на свої місця.

Заодно розв'язується питання справедливості щодо тих, хто воює, і суто практичне питання, бо саме ті люди, які реально воюють, а не просто служать, з усією повагою до них, бо всі потрібні, всі роблять свою частину роботи.

Однак люди на "нулі" абсолютно по-іншому втрачають здоров'я. Вибачте за таке грубе слово, вони "зношуються". І значно швидше, ніж ті, хто просто служить. Відповідно, їх треба міняти раніше.

Крім цього, є ще один момент. Він полягає в тому, що якщо ми приймаємо норму про 36 місяців служби для всіх, то приблизно наступної весни 2025 року постане потреба майже одночасно демобілізувати приблизно 700 тисяч людей. Я думаю, ніхто не має ілюзій, що ми не можемо одночасно підготувати заміну для 700 тисяч людей.

Проте, якщо ми вводимо норму, що є загалом 36 місяців, але на "нулі" день рахується за два або за три, то в такому випадку демобілізація розтягується в часі. Бо на "нулі" кожен прослужив свій час, він навіть у двох бійців одного взводу рідко збігається. Відповідно, кожен буде демобілізовуватися по-різному, процес розтягнеться, і так поступово можна буде міняти людей.

Технічно я не бачу жодної проблеми у впровадженні такої норми, тому що більшу частину цієї війни, можливо, за винятком перших місяців, іде абсолютно різна оплата на "нулі" і не на "нулі". Тобто фінансові служби кожної військової частини чітко ведуть щоденний облік, хто з бійців де перебуває. Тому на підставі звітності фінчастини можна одразу рахувати кожному бійцю, скільки він уже відслужив. Отже, перша проблема стосується граничного строку. У законопроєкті її вирішують, але є певні недосконалості.

Друга проблема

Відповідальність за ухилення від військового обліку. Річ у тому, що нині найбільша діра в законодавстві – це те, що якщо ти вже одягнув піксель, то крок вправо, крок вліво – ти дезертир, це серйозний злочин. Якщо тебе офіційно призивають і ти відмовляєшся служити, – це кримінальний злочин на три роки.

Але поки ти просто ухиляєшся від обліку чи взагалі на ньому не стоїш, посилаєш воєнкома з повістками, тікаєш із вікна ТЦК, – все це дрібне адміністративне правопорушення. Максимальна санкція за це – 1700 гривень штрафу. На жаль, новий законопроєкт залишає все без жодних змін.

Ба більше, у першій версії законопроєкту в цьому сенсі хоч щось робилося, але, як на мене, теж недостатньо. Однак там принаймні були хоч деякі речі. Наприклад, збільшені штрафи – з 1700 гривень до десятків тисяч, навіть до сотень тисяч у деяких випадках. Тепер цього немає.

Також там вводилась дуже важлива річ – кримінальна відповідальність за відмову від проходження ВЛК. Річ у тому, що це величезна дірка в законі. Якщо тебе офіційно призивають і ти відмовляєшся, – це злочин. Але призвати можна тільки ту людину, яка пройшла ВЛК, на якій її визнали придатною.

Але непроходження ВЛК – це не злочин. Ти можеш просто не проходити ВЛК, щоразу платити 1700 гривень штрафу та гуляти далі. Тобі нічого не буде. Попередня версія законопроєкту на це зважала: за відмову від проходження ВЛК було таке ж покарання, як за відмову від призову. А тепер – ні. Ця норма кудись зникла з нової версії.

Взагалі таке враження, що нову версію писали так, щоб не образити ухилянтів, нічим їх не розчарувати, не засмутити. І, на жаль, це вдалося.

Там нібито є те, що називають драконівськими санкціями. Наприклад, можна блокувати картки, арештовувати рахунки, але й то тільки через суд. Почнемо з того, що це взагалі не покарання. Це тимчасові виховні заходи, які автоматично припиняються, коли людина прийде до військкомату. Ти просто став на облік – і все одразу розблокують, все чудово. Добре, хоч штраф за те, що ти намагався порушити закон, залишається державі.

Але головне інше – те, що в старій версії законопроєкту ці санкції накладав голова ТЦК. Навіть я тоді казав, що треба бути обережним, бо якщо ми даємо військкомам настільки серйозні повноваження, то маємо передбачити механізм апеляції, щоб можна було швидко ці рішення оскаржити. Інакше буде величезне поле для зловживання. Але, на жаль, у новому законопроєкті пішли набагато далі, ніж треба було. Тепер все, що може ТЦК, – це звернутися до суду, і суд загальної юрисдикції у звичайному порядку має розглянути це звернення і, можливо, накласти на винуватця тимчасові обмежувальні санкції.

Я розумію, що у вакуумній, абстрактній правовій державі так і мало б бути, бо загалом тільки суд може обмежувати людину в її правах. Але в реальному житті ми чудово розуміємо, що наша судова система і так ледве працює. Там величезні черги, справи розглядають місяцями, а то й роками, там постійні перерви через кожну повітряну тривогу, перенесення засідань одразу на місяць або на два.

Можемо з вами просто побитися об заклад, на який день після ухвалення такого закону станеться колапс усієї судової системи. Коли десятки тисяч звернень від ТЦК попадуть у суди, то на який день судова система просто зупиниться? Це взагалі ризик найгіршого, що тільки можна зробити. Найгірше – це ухвалювати норму, яку заздалегідь технічно неможливо реалізувати. На жаль, теперішній законопроєкт саме такий.

Цікаво прочитати Мобілізація через лотерею․ Як це працює в США, чи підходить Україні та кого відправляють на фронт

Я оптимістична людина, надія вмирає останньою. Зараз я не просто так усе це розповідаю. Я дуже сподіваюся, що хтось із народних обранців це почує, побачить. Верховна Рада цілком може внести зміни, про які ми з вами говоримо.

Зменшення віку в новому законопроєкті, те, що нарешті призивають низку категорій, які мали відстрочку, електронний кабінет – усе це дуже-дуже добре. Але це гарні допоміжні речі. А спершу треба розв'язати дві принципові проблеми: введення граничного строку служби, тут трішки допрацювати, й відповідальність за ухилення від обліку, бо, на жаль, цього немає зовсім.

Це треба зробити спершу, бо далі вже йдуть усі інші доповнення. Тоді вони чудово працюватимуть, але без розв'язання двох базових проблем – усе повисне в повітрі. Це приблизно, як в автомобілі. От є автоматична коробка передач, навігатор, кондиціонер – усе це дуже класні гаджети. Але якщо немає мотора й коліс, то машина не їде. Тут така сама історія: гаджети придумали класні, а колеса з машини просто зняли.

Яка доля Авдіївки

Наостанок запитаю про ситуацію з Авдіївкою. Ви декілька разів згадували, що окупанти все-таки можуть захопити місто. Що це їм дасть? Чи можуть вони використати нові способи для досягнення своїх цілей?

Ні, в них старий перевірений спосіб – м'ясні штурми. Ними вони й беруть. Я зараз скажу страшну річ. Це в жодному разі не про те, що нашим хлопцям там легко, ні, їм дуже важко. Але з погляду страшної арифметики війни – нам нині вигідно, що росіяни так уперто беруть Авдіївку.

Співвідношення втрат в Авдіївці зараз один до дванадцять. За кожного нашого загиблого захисника вмирає 12 росіян. Це абсолютно страшна м'ясорубка, яка перемелює їхні резерви. І чим довше вона працювала б, тим нам краще.

Бути всередині цієї м'ясорубки, навіть якщо працюєш у ній ножем, – це дуже важко. Хлопці й дівчата тримаються там у страшних умовах. Але повірте, я говорю це з їхніх слів, у мене там близькі друзі, й вони самі кажуть, що треба триматися, бо це має сенс. Якраз вони не кажуть, щоб їх вивели звідти, а навпаки.

Однак по всьому фронту є проблема "снарядного голоду". Якби не це, то я був би впевнений, що ми ще місяцями зможемо тримати Авдіївку. Але, на жаль, в умовах "снарядного голоду" це під питанням.

Саму Авдіївку цими тупими штурмами росіяни не візьмуть. Але там є всього лиш одна траса через Орлівку, яка з'єднує Авдіївку з нашими тилами. Окупанти вже досить близько до неї просунулись і повзуть далі. Якщо вони вийдуть до траси, то її переріжуть. Якщо довго стримувати ці м'ясні штурми, коли наша артилерія мовчатиме через брак снарядів, то росіяни все-таки виповзуть. У такому випадку ніхто не лишатиме там гарнізон, ніхто не робитиме другий Маріуполь. Тоді доведеться відходити.

Що це дасть росіянам? Чесно кажучи, насправді майже нічого. Окупанти, ціною величезних втрат, здобудуть маленький політичний бонус. Вони з гордістю скажуть, що взяли Авдіївку.

Якщо ми подивимося на карту, то побачимо, що Авдіївка глибоко всередині окупованих територій. Тобто вони не прорвуть наш фронт, захопивши місто. Навпаки, просто вирівняють свій фронт. Загалом це теж корисно. Вони зітхнуть полегшено, бо ми будемо трохи далі від Донецька. Але не більше. Не мовиться про глибокий прорив у наші тили. Ні. це вони собі зрівняють фронт, зроблять Донецьк більш тиловим містом, і це все.

Насправді жоден нормальний генерал, навіть російський, не поклав би за це стільки людей.

Тож в Авдіївці ми бачимо, що наказ не від генералів, а від когось, хто набагато вище. Це суто політичне рішення. І ще раз повторюся: поки Росія його реалізовує, нам це вигідно, бо нам треба залишити там росіян якнайбільше.