Чим пишаються справжні ветерани: правнук, пасіка та здоров'я
За місяць Адаму Івановичу буде 91, а його життєвій енергії ще й молоді можуть позаздрити. Нині ветеран війни тримає пасіку, щоранку робить зарядку, а нещодавно ще й ганяв на мопеді та велосипеді. На 9 травня ж дід причепурився і святкував День перемоги.
Та попри те, що порається біля бджіл він уже 66 років, без захисної сітки до вуликів – зась. Каже, бджоли в нього з характером, можуть і вжалити добряче. Головне, щоби цвіту їм було вдосталь.
Правнук Богданчик – головний дідусевий помічник. Разом вони майструють рамки для вуликів. Каже, працюють тижнями. Зате в цьому 10-річний хлопчик майже експерт.
Щоб зробити отаку рамку, я розкажу, ми беремо вощину. Потім прикладаємо до цих проволок. Потім щоб більше меду було, ми відрізаємо ще шматочок і приліплюємо до рамок. І закріплюємо щоб воно не падало от такими клаптиками вощини ще раз,
— пояснює хлопчик.
Дідусь не натішиться. Зібрати всіх родичів докупи вдається рідко. Від них він отримує ще й подарунки. А він їм показує фронтові книжки. Це те, що залишилося в нього після війни.
4 роки на передовій він був мінометником. Адам Іванович уже навіть не згадає всіх військових операцій, у яких брав участь. Каже, дивом не постраждав.
Згадувати жахіття війни дідусь не любить. А як чує про сучасний Донбас, витирає сльози.
Обурює те, що багатьох убиває, ранить. Що багато Путін наробив калік. Багато без ног, без рук позалишались. І що їм потім робити,
— каже дідусь.
Зараз він трохи не дочуває і в нього скаче тиск. Та загалом на здоров’я не нарікає. Сам порається по господарству і щоранку робить зарядку.
Дід зізнається, поганяв би ще й на мопеді чи велосипеді. Та родичі вже – не дозволяють.
Навіть якби в дідуся не було медалей та нагород, для рідних він завжди справжній герой.
Наступного місяця Адам Іванович святкуватиме 91-й день народження. Чекає найважливішого подарунку, щоб його родина знову була з ним.