Європу розривала Перша світова війна, імперії тріщали, але у центрі цього геополітичного хаосу впевнено стояла постать інтелектуального титана, чий голос належав нації без власної держави. Він міг здобути Нобелівську премію з літератури – а чому цього не сталося, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Чому номінація Івана Франка так і не принесла йому премію?

Іван Франко був не просто поетом чи прозаїком – для європейського наукового контексту він поставав як ерудит та мислитель масштабу Томаса Манна чи Ромена Роллана. Проте найвища літературна нагорода світу, Нобелівська премія, так і оминула його, і причина цього геть не у браку таланту чи європейського визнання, а у безжальному збігу обставин та невблаганному плині часу.

Тривалий час навколо цієї теми точилися міфи, проте відкриття архівів Шведської академії (а ті за статутом залишаються засекреченими рівно 50 років) розставило все на свої місця. Документи свідчать, що Іван Франко був офіційним номінантом на здобуття премії у 1916 році – його кандидатуру прийняли до розгляду. Але втрутився фатум, який набув форми важкого медичного діагнозу та прагматичних рішень комітету.

Шлях Франка до Стокгольма розпочався у Відні, столиці імперії Габсбургів, яка на той момент вже потопала у крові Великої війни. Ініціатором висунення став доктор філософії Йосип Застирець, гімназійний професор і священник. Розуміючи масштаб постаті Франка, він підготував ґрунтовне подання, й у своєму листі апелював до європейської свідомості, називаючи Франка "найбільшим сучасним поетом слов'янства", чия творчість є універсальною та гуманістичною.

Своє подання Застирець спрямував до Гаральда Єрне – видатного шведського історика, славіста, професора Уппсальського університету та впливового члена Шведської академії. Доктор Застирець мав повне право висувати кандидатів самостійно, і в офіційній базі Нобелівського комітету саме він зафіксований як перший номінатор, проте підтримка Єрне, який став другим офіційним номінатором, додала цій заявці ще більшої академічної ваги у Стокгольмі.

Про Нобелівську премію та інші цікаві факти з біографії Івана Франка: дивіться відео realnaistoriia

Тривалий час в Україні побутував міф, нібито лист доктора Застирця, датований 26 листопада 1915, прибув до Швеції з катастрофічним запізненням через війну. Насправді ж дедлайн подачі на 1916 рік спливав 31 січня, і подання надійшло вчасно. Шведська академія офіційно зареєструвала Івана Франка у списку претендентів, і він мав усі юридичні права на розгляд своєї кандидатури.

Чи міг статут Нобелівського комітету змінити історію з премією для Франка?

Ще один поширений міф стверджує, нібито через запізнення номінацію Франка автоматично перенесли на 1917 рік. Насправді правила Нобелівського комітету ніколи не передбачали автоматичного перенесення. Франко був повноцінним кандидатом саме 1916 року. Однак 28 травня у Львові, виснажений важкою хворобою, Іван Франко помирає. Ця подія кардинально змінила хід його нобелівської історії.

Річ у тім, що за статутом Нобелівського фонду 1900 року роботу померлого не могли розглядати для нагородження. Виняток робили, лише якщо смерть настала вже після того, як комітет офіційно рекомендував кандидата на премію – самого факту висунення за життя було недостатньо. Отже, смерть Франка після номінації, але до рекомендації на премію, прибирала підстави для його нагородження.

Відтак у вересні 1916 року Івана Франка вже прямо зазначили серед померлих кандидатів, яких більше не враховували в обговоренні. А у листопаді Нобелівська премія з літератури дісталася шведському поету Карлу Густаву Вернеру фон Гейденстаму, що було безпечним і прагматичним рішенням для Академії в часи глобальної турбулентності.

Тож Іван Франко не став лауреатом не через політичні інтриги, яких навколо нього було достатньо і без того, не через відсутність перекладів чи нерозуміння його величі у Європі. Він став жертвою випадку та хронології. Проте відсутність золотої медалі з профілем Альфреда Нобеля у жоден спосіб не применшує масштабу Франка – він залишився в історії як колос, чия спадщина переросла будь-які премії.