А з причини того, що маленький державний орган, який очолює невідомо хто, завідомо слабкий. І провал державної ветеранської політики тоді стає більш ймовірним, хоча б через те, що керівник маленького органу не має тих важелів, які має керівник великого. Про це пише Ярослав Божко.
популярні відео
Великі й маленькі міністерства
Це там десь у "Вікіпедії" всі міністерства рівні і т. д., бо юридично перебувають на одному щаблі. Але де-факто є великі міністерства, очільники яких де-факто завжди стають впливовими фігурами. І саме впливовій фігурі значно більше є що втрачати, і саме впливова фігура є більш наділеною неформальним ресурсом (банальне "зателефонувати прем'єру серед ночі, якщо дуже треба"), доступом до західних партнерів і т. д. А є маленькі міністерства, де, власне кажучи, ні впливу, ні ресурсу.
Спроможність міністерств же полягає не тільки всередині, а й ззовні – у вмінні вплинути на інші середовища у владі. І тут суперважливо мати якомога більший вплив, якщо тема дійсно гостра. І ветеранська тема саме така, гостра і наболіла.
Чому міністерство ветеранів не потрібне?
Звісно, тут я говорю лише про інституційний дизайн. Абсолютно безвідповідальна людина може очолювати і велике відомство.
Але якщо абстрагуватися від персон керівників, то виведення теми ветеранів у гетто відповідальності маленького відомства – майже гарантія, що там не буде нічого путнього. Бо кадрового й іншого ресурсу, щоб щось сформувати у таких відомствах, часто немає.
Ідея все дробити на дедалі менші острівці державного управління може і класна для якихось там розвинених демократій, де всі багаті і розумні. А у нас – дефіцит всього, включно з політичними рішеннями і спроможністю їх генерувати та проштовхувати. У таку гру грають великими командами.
Часто ідея створення окремого уповноваженого органу з якоїсь гострої теми в Україні сприймається як великий прорив. Потім минає час, і від функціонування цього органу суттєвих зрушень в темі не настає. Тема лишається гострою, а питання – невирішеним. Тому що в таких маленьких середовищах з відносно обмеженими за впливом керівниками воно і не може бути інакше.
Є важливі теми нацпам'яті, мовної політики, дезінформації тощо. Ані Інститут національної пам'яті, ані мовний омбудсмен, ані Центр протидії дезінформації ніколи не мали навіть і близько у своєму розпорядженні вирішальних ресурсів і можливостей.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі