Вчені випустили бобрів боротися з посухою, але гризуни обрали втечу: що пішло не так

У зонах бобрових загат рослинність у 3 рази краще опирається лісовим пожежам, а площі відкритої води під час засухи зростають на 61%. Саме тому науковці з Університету штату Юта вирішили реанімувати обмілілі річки Прайс і Сан-Рафаель, де літня спека сягає +37 градусів, а опадів випадає ледве 21 сантиметр на рік, розповідає USGS.

Замість важкої техніки в каньйони відправили "штрафників" – 47 бобрів, які раніше затоплювали людські підвали чи блокували дороги. Їм імплантували мікрочипи, навісили передавачі й випустили родинами, сподіваючись на швидке будівництво загат.

Бобри вирішили втекти

Реальність зруйнувала наукові очікування вже в перші дні. Опинившись на незнайомому березі, тварини повністю проігнорували завдання з порятунку річки. Згуртовані родини миттєво розпалися вже за 1 тиждень: партнери кинули одне одного й поодинці розбіглися в різні боки.

Через 8 тижнів на обраних ділянках залишилося лише 26% дорослих переселенців і менш ніж 9% молодняку. Для порівняння: серед корінних бобрів, які жили там раніше, 88% особин трималися своїх берегів. Зниклі тварини не загинули – вони вирушили у масштабні мандри.

Дорослі бобри не здатні "обживатися" на новому місці / Фото Pixabay

Якщо місцеві гризуни рідко відходять від хатки далі, ніж на 1 кілометр, то переселенці в середньому подолали по 20 кілометрів за течією річки. Один із найзавзятіших утікачів узагалі проплив майже 100 кілометрів, аби знайти місце, яке влаштує саме його.

Чому інстинкт дав збій

Зоологи виявили тонкий психологічний парадокс: будь-яке насильницьке переселення "перемикає" дорослого бобра в стан 2-річного підлітка, який щойно залишив батьківську хатку. У природі бобри будують греблі зовсім не для того, щоб підтримати рівень річки чи зволожити ґрунт. Їм потрібна глибока вода виключно для безпеки – щоб приховати підводний вхід у житло від вовків і койотів.

На незнайомій ділянці гризун відчуває смертельну вразливість, тому не витрачає сили на важке будівництво, а шукає готові глибокі заплави. Поки річка пропонує десятки варіантів нижче за течією, бобер мігруватиме без кінця. Лише коли відповідних місць не залишається взагалі, він зупиняється і змушений будувати дамбу власноруч.

Попри масову втечу, експеримент частково спрацював: загальна кількість загат на пустельних річках таки зросла. Втім, дослідники визнали, що змусити тварин жити за графіком людини неможливо – для відновлення водних артерій бобрів доведеться завозити хвилями, доки вони поступово не заселять кожен кілометр русла.