У 1935 році радянські бульдозери безжально розтрощили величний Богоявленський собор, назавжди знищивши священне місце спочинку гетьмана. Тоді це називали масштабною реконструкцією, але це також була і ретельно спланована страта європейської пам'яті Києва. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Чому знищення Богоявленського собору було політичним вироком, а не архітектурною необхідністю?
Щоб зрозуміти справжні мотиви знищення могили видатного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, варто пригадати, що сталінський план реконструкції Києва у 1930-х роках був класичним прикладом того, що західні соціологи називають урбіцидом – навмисним убивством міського середовища заради зміни ідентичності його мешканців. А Богоявленський собор Братського монастиря, збудований у стилі українського бароко коштом Івана Мазепи, не просто заважав прокладанню нових вулиць – він був монументальним свідченням політичної суб'єктності України.
Петро Сагайдачний, який помер у 1622 році від поранення, зазнаного у битві під Хотином, був похований саме на території того монастиря. Постать гетьмана знакова у нашій історії – він був лідером, який інтегрував українське козацтво у європейський політичний контекст, підтримував Річ Посполиту та завдав нищівного удару по Московському царству під час походу 1618 року. Радянська влада, яка у 1930-х роках почала активно конструювати новий російськоцентричний імперський міф, не могла терпіти існування фізичного місця паломництва до могили полководця, що палив околиці Москви.
В епоху сталінського терору знищення матеріальної спадщини йшло пліч-о-пліч із фізичним винищенням інтелігенції. Відтак і могила Сагайдачного була для червоних не просто похованням – вона слугувала своєрідним якорем національної гордості. Підірвавши собор динамітом у 1935 році, комуністичні ідеологи прагнули перетворити киян на манкуртів, позбавлених власної героїчної історії. Офіційна версія про "звільнення простору для потреб пролетаріату" була лише цинічною ширмою для акту історичного вандалізму, який назавжди позбавив Європу однієї з її видатних архітектурних та меморіальних пам'яток.
Найцікавіше про гетьмана Петра Сагайдачного: дивіться відео UA_history
Які ще секрети багатовікової історії Подолу поховала під бетоном сталінська реконструкція?
Знищення Братського монастиря та могили Сагайдачного було лише вершиною айсберга у масштабній кампанії з переписування історії стародавнього району. Поділ історично формувався як типове європейське місто з Магдебурзьким правом (після руйнування Верхнього міста монголами у 1240 році). Його планування, торгівельні зв'язки та архітектура свідчили про глибоку інтеграцію Києва у загальноєвропейський економічний та культурний простір. Радянська ж реконструкція мала на меті стерти цю "буржуазну європейськість", перетворивши Поділ на безликий промислово-робітничий придаток.
Під час так званої реконструкції під ударом опинилися й інші безцінні свідчення міжнародних зв'язків Києва. Зокрема, у 1929 році варварськи знищили Грецький монастир Святої Катерини, який століттями слугував центром культурного обміну між Україною та Балканами. Ліквідація таких об'єктів мала на меті ізолювати українську столицю від її середземноморського та європейського минулого – тож більшовики свідомо руйнували будівлі, пов'язані з самоврядуванням, вільними ремісничими цехами та міжнародною торгівлею, адже ці концепти були ворожими для тоталітарної планової економіки.
Крім того, під товстим шаром радянського асфальту та бетону були свідомо законсервовані, а подекуди й безповоротно пошкоджені унікальні археологічні шари часів Русі. Під час прокладання нових комунікацій у 1930-х роках робітникам просто забороняли фіксувати знайдені артефакти, які могли б підтвердити високий рівень розвитку домонгольського Києва. Усе це робили для того, щоб підігнати багату й багатовимірну історію міста під примітивні лекала радянської пропаганди. Тож реконструкція Подолу стала не стільки оновленням, скільки масштабною спецоперацією з приховування справжнього обличчя української столиці.