
Ким був Василь Каразін і де він похований / Колаж 24 Каналу, фото Університету Каразіна
Більшість українців знають прізвище Каразіна лише з вивіски головного університету Харкова та бронзового пам'ятника біля входу до вишу. У шкільній програмі з нього десятиліттями ліпили плаский образ лояльного просвітника, який просто вмовив імператора відкрити навчальний заклад.
Насправді ж Василь Каразін був набагато складнішою і драматичнішою постаттю: у 25 років він намагався нелегально переплисти прикордонну річку, щоб утекти з Російської імперії, першим в Україні відкрив метеостанцію, винайшов сухі бульйонні концентрати й відсидів пів року в одиночному казематі Шліссельбурзької фортеці.
Не менш парадоксальною виявилася і його смерть. Творець інтелектуального центру Слобожанщини помер і був похований за сотні кілометрів від рідної Харківщини – у Миколаєві, де його могила на старому цвинтарі в ХІХ столітті ледве не зникла безслідно. Розповідаємо, як нащадок козацької старшини перетворив власне село на наукову лабораторію, за що потрапив у царську тюрму та як сьогодні виглядає його поховання на півдні України.
Остання подорож до Криму і смерть у Миколаєві
Восени 1842 року 69-річний Василь Каразін вирушив із рідного маєтку Кручик на Харківщині у тривалу поїздку на південь. Навіть у поважному віці він їхав не відпочивати: вчений прямував до Криму, щоб випробувати на практиці власні напрацювання у сфері виноробства та перегонки спиртів.
Осіння дорога у відкритому екіпажі під дощами й холодним вітром виявилася фатальною. Повертаючись із півострова, Каразін сильно застудився – хвороба стрімко перейшла у важке запалення легень. Знесилений учений ледве дістався Миколаєва, де на той час при штабі Чорноморського флоту та в канцелярії адмірала Лазарєва служив його син – Філадельф Каразін.
Лікарі виявилися безсилими: 16 листопада (4 листопада за старим стилем) 1842 року Василь Каразін помер на руках у сина в його миколаївському будинку. Перевезти тіло на Харківщину осіннім бездоріжжям у ті часи було неможливо, тож засновника Харківського університету поховали на місцевому Миколаївському некрополі.
Середні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на
Ледве не втрачена могила: чорний граніт серед старого некрополя
Доля поховання Василя Каразіна на Старому міському цвинтарі Миколаєва сповнена драматизму. Оскільки вчений помер під час тривалої подорожі далеко від родинного маєтку, первісне оформлення могили було скромним. Минуло чотири десятиліття, у Миколаєві змінилися покоління, і точне місце спочинку засновника Харківського університету серед заростей та сотень старих хрестів ледве не загубилося.
Лише у 1880-х роках, за понад сорок років після смерті Каразіна, за справу взялися родичі просвітника та небайдужі науковці. За архівними записами цвинтарної церкви Всіх Святих і свідченнями старожилів ділянку поховання вдалося локалізувати неподалік храму та фамільних склепів відомих морських династій.
У 1887 році тут встановили строгий і величний монумент, який зберігся до наших днів: масивний постамент із чорного полірованого граніту, увінчаний високим чавунним хрестом та обнесений металевою огорожею. На гранях чорного каменю викарбували лаконічну згадку про те, що тут спочиває винуватець заснування Харківського університету, та цитату з його праць про працю на благо Батьківщини. За радянських часів харківська громада не раз порушувала питання про те, щоб перевезти прах вченого до Харкова, проте через поважний вік поховання та ризик пошкодити старий некрополь могилу вирішили не тривожити.
Раніше ми розповідали про те, де похований Микола Леонтович і чого його не було у що взути у труну.
Лабораторія в Кручику: парове опалення, сухий бульйон і перша метеостанція
Щоб зрозуміти, чому сучасники називали Каразіна людиною енциклопедичного масштабу, достатньо подивитися на те, чим він займався у своєму родинному маєтку Кручик (нині Богодухівський район Харківської області), який ще його прадідові подарували за службу і де його предки поріднилися з козацьким полковницьким родом Ковалевських. Опанувавши фізику, хімію та медицину на лекціях у знаменитому Гірничому корпусі в Петербурзі, Каразін перетворив українське село на експериментальний науковий полігон.
Ось лише кілька реальних винаходів та проєктів, які він реалізував у себе в маєтку:
- Перша метеостанція в Україні. У 1810 році він облаштував у Кручику повноцінну метеорологічну станцію і першим у світі запропонував створити державну мережу метеоспостережень, щоб прогнозувати врожаї та уникати голоду.
- Сухі харчові концентрати. Каразін винайшов технологію вакуумного випарювання та сушіння продуктів, створивши сухі бульйонні порошки й овочеві концентрати – прямий прообраз сучасної сублімованої їжі, який він пропонував для раціону моряків у далеких плаваннях.
- Парове опалення та селітра. Він розробив креслення безпечної системи парового опалення будівель, відкрив нові способи очищення селітри, синтезував чисті хімічні сполуки і навіть пропонував використовувати атмосферну електрику в народному господарстві.
Втеча через кордон, ілюзії імперії та Шліссельбурзька фортеця
Та головною драмою Каразіна стали його спроби гуманізувати державу, яка за своєю природою не терпіла свободи. Ще у 1798 році 25-річний Василь Каразін на знак протесту проти поліцейського деспотизму імператора Павла І спробував нелегально втекти за кордон до Європи, перепливши річку Німан поблизу Ковно. Утікача видав поромник і його заарештували, але після особистої аудієнції у приголомшеного такою зухвалістю царя юнака несподівано помилували.
Коли у 1801 році на престол зійшов молодий Олександр І, Каразін – як і багато освічених дворян тієї епохи – щиро повірив, що імперію можна реформувати зверху через науку й просвітництво. Він став радником царя і розробив проєкт Міністерства народної освіти. А в 1802 – 1804 роках здійснив головну справу свого життя: переконав слобожанське дворянство та купецтво зібрати колосальну на той час суму – 400 тисяч рублів сріблом – на відкриття університету в Харкові. Та щойно підготовку завершили, петербурзькі чиновники усунули надто самостійного ініціатора від справ: йому не вибачили того, що він бачив Харківський університет автономним європейським центром на рівні Оксфорда, і на відкриття власного дітища у січні 1805 року Каразін навіть не зміг приїхати.
Повернувшись у Кручик, він за пів століття до офіційного скасування кріпацтва провів у своєму маєтку власну реформу: замінив панщину на помірну плату, передав селянам землю у спадкове подвірне користування, відкрив першу на Слобожанщині школу для селянських дітей (1806 рік) і створив виборну Сільську думу, де громада сама вирішувала місцеві суперечки.
Сусіди-кріпосники писали на нього доноси, а сам Каразін продовжував надсилати Олександру І гострі записки з вимогами обмежити самодержавство законами та припинити казнокрадство. Розв'язка настала влітку 1820 року, коли в казармах петербурзької гвардії виявили антиурядові прокламації, а сам Каразін подав черговий меморандум із жорсткою критикою уряду. Міністр внутрішніх справ Віктор Кочубей звинуватив у підбурюванні гвардійців саме неблагонадійного харківського просвітника.
У серпні 1820 року за особистим наказом царя Василя Каразіна без суду кинули до суворого каземату Шліссельбурзької фортеці. Лише через пів року, у лютому 1821-го, ув'язнення замінили на довічне заслання у маєток Кручик під негласний нагляд поліції та із забороною жити в столицях.
Людина, яка подарувала Сходу України перший університет і на десятиліття випередила свій час у науці, сповна заплатила за ілюзію про "освічену імперію" – провівши решту життя під поліцейським наглядом і знайшовши останній спочинок за сотні верст від дому під чавунним хрестом старого миколаївського цвинтаря.
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі