Начальник розвідки 2-го батальйону з позивним Одеса та бойовий медик 1-го батальйону з позивним Нацик бригади НГУ "Рубіж" розповіли редакції Ukrainian Witness про те, як змінювалася ситуація в Добропіллі та що відбувається в місті зараз. Подробиці передає 24 Канал.

Чому Добропілля важливе для обох сторін?

Добропілля, вочевидь, стане головним пунктом боротьби за Слов'янсько-Краматорську агломерацію. 22 вересня Міноборони Росії заявило, що захопило місто, оточило його і рухається далі. 1-й корпус НГУ "Азов" спростував це.

Якщо ворогу вдасться захопити Добропілля, він зможе просунутися на північ і звідти формувати ліву "клешню" навколо цих міст. Праву окупанти створювали у районі Лиману, але цей план українські захисники з Третього армійського корпусу методично руйнують у ході операції "Вівальді", яка ще триває.

Захоплення Добропілля відкриває для ворога можливість рухатися у бік Олександрівки та кордону Харківщини.

Майже півтора року в Добропіллі

Окремі підрозділи "Рубежа" стали на Добропільський напрямок у травні 2025 року, а вся бригада – у липні. Взимку ситуація почала загострюватися. Місто швидко мінялося на їхніх очах – ще влітку минулого року Добропілля було для бригади тилом, де військові жили й відпочивали.

Взимку тут усе виглядало досить мирно, якщо так взагалі можна сказати про прифронтову зону. Одеса розповідає, що доти місто "війни не нюхало": тут було дуже багато цивільних, працювали магазини. Ворог рухався досить швидко, чіткої лінії розмежування не існувало, райони зіткнення були далеко від Добропілля, місто не зазнавало сильних атак і почувалося доволі безпечно.

Взимку у Добропілля можна було заїхати автівками. "Я міг спокійно сісти на квадроцикл і поїхати до Красноподілля, у бік Білицького, – розповідає Нацик. – Тепер я на нього не те що не сяду, я й підходити до нього не хочу. Той квадроцикл там просто стоїть, на ньому вже не виїдеш".

Одеса пригадує, що саме того дня, коли він з побратимами вперше приїхав до міста, росіяни завдали по ньому першого авіаційного удару. Розвідники "розминулися" з авіабомбами в центрі буквально на кілька хвилин.

Мости навколо Добропілля перебиті, дороги поруйновані, а те, що від них залишилося, контролює ворог. Заїзд у місто дуже небезпечний. Навіть заходити пішки, каже Нацик, – рулетка. "Я пробув 20 днів на позиції, а коли виходив, тактика бою зовсім змінилася, – розповідає боєць. – Вийти, пройти кудись складніше. Все пристріляне, дрони літають, все контролюється. Ти маєш там бути як Джеймс Бонд".

Щоб стримувати противника, коли він намагається просуватися, українській стороні потрібно збільшувати власні сили, кількість засобів розвідки та ураження. А щоб зупинити його просування повністю, необхідна ешелонована розвідка – для цього недостатньо спостерігати тільки за переднім краєм.

Одеса каже, що дрони розвідки мають літати в глибокому тилу. Уже минулого року українські військові на Добропільському напрямку стикалися з такими випадками. Район нібито тиловий, у ньому бійці відпочивають. А потім з'ясовується, що у сусідньому будинку перебувають росіяни. Так ставалося, бо на той момент вважалося, що противник не може просочитися за передній край української оборони.

"Цього року ми розуміємо, що розвідку треба проводити від самих тилових районів, – говорить Одеса. – Починати ледь не з місць, де військові відпочивають і готуються до інших задач. Вже звідти треба починати спостерігати, щоб виявляти невідомих людей, які ходять по району. Бо росіяни можуть бути там ще з минулого року. Це легко для противника, якщо він може забезпечувати своїх у нас в тилу".

Доцільність битв за великі міста стає предметом активних обговорень і суперечок в українському суспільстві. Так було, зокрема, з Бахмутом, Покровськом, Мирноградом. Імовірно, цього варто очікувати і щодо Добропілля, коли бої підійдуть впритул до міста чи відбуватимуться вже всередині.

Одеса каже, що здавати його не можна, адже це створить для української армії величезні проблеми, які буде вкрай складно розв'язати.

Добропілля – велике місто зі щільною забудовою. У ній противник може ховати багато своїх військових, потроху доправляти засоби допомоги, техніку та артилерію. Одеса пояснює математику війни у місті.

"Припустимо, у Добропіллі є 400 багатоповерхівок. У кожній ворог може накопичити 50 – 60 військовослужбовців, – каже він. – Щоб знищити один будинок, нам треба витратити неймовірну кількість FPV, і це все одно не гарантує руйнування укриття під будинком. Або ж нам треба використовувати авіацію, якої для кожної будівлі, на жаль, не вистачить. Тобто з будь-якої точки міста може вийти противник. Значить, нам потрібно вже не 4 – 5 "Мавіків", щоб спостерігати за районом, а 20. Ну і так далі. Вибити ворога з міста буде дуже складно".

Як тут воюють росіяни?

Головна задача росіян у Добропіллі – руйнувати його, нищити позиції, які вже є, і не дозволяти українським військовим закріпитися, перешкоджати підготовці міста до оборони. Для цього ворог безперервно завдає артилерійських та авіаційних ударів.


Зруйновані вулиці в Добропіллі / "Рубіж"

Одеса каже, що росіяни можуть дозволити собі до кількох десятків вильотів на день, і у кожному по 3 – 6 КАБів. Це звична тактика окупантів: перш ніж зайти до населеного пункту, зробити його непридатним до утримання і максимально вибити українські сили, які можуть бути у тому районі.

"Так було з Покровськом, Родинським. Те саме ворог намагається зараз робити з Білицьким", — каже Одеса.

Росіяни вже традиційно покладаються і на тактику просочування. "Минулого року противник не дійшов до Добропілля, – говорить розвідник. – Це дозволило нам зачистити великі райони від Золотого Колодязя і відсунути ворога. Цього року він намагається закріплюватися саме у місті. Усі його переміщення відбуваються у бік Добропілля".

Росіяни, що просочуються в місто, подекуди перевдягаються у цивільний одяг і видають себе за місцевих. Так можуть жити місяцями. Нацик каже, таких багато. "Якось на розвідці ми зайшли у будинок метрів за 200 – 300 від нашої позиції, – розповідає він. – Це був найперший дім, куди ми зайшли, а там на тремпелі висить російська форма. Я ох*їв, прямо честь мундира".

Головна причина, чому ворогу вдається просуватися у бік міста і там накопичуватися – перевага в особовому складі. "Ця тактика взагалі реальна тільки тому, що противника у кілька разів більше, ніж наших сил, – каже Одеса. – Так було і минулого року. З весни, коли починається зеленка, вони намагаються просочуватися. Ми під кінець літа намагаємося зачистити свої тили, і взимку ця лінія плюс-мінус стабілізується. Думаю, наступного року теж так буде".

Серед окупантів, яких українські військові беруть у полон, більшість – колишні ув'язнені. Решта – люди з тимчасово окупованих територій та віддалених сіл, які мали судимість, мають кредити і не працюють.

"Їх постійно пресують так звані військкомати, – розповідає Одеса. – Кажуть, що треба пройти ВЛК. Людина приходить, і її мобілізують. Більшість, що потрапляла саме до нас, була людьми з територій, окупованих ще з 2014 року. Вони як стандартні росіяни, промиті з ніг до голови. Йому пояснюєш, що от, тобі на роботі сказали пройти ВЛК, щоб зрозуміти, чи ти можеш працювати на фермі. А тебе загнали в машину, і ти через тиждень потрапив у полон. А він все одно каже, що ні, Путін красава. Це максимально промиті люди. В основному вони всі давно вживають алкоголь у великих масштабах, у них кредити, проблеми з законом. І вони розуміють, що в стадії героїв Росії можуть закрити кредит, і всі їх будуть поважати і боятися".

Місцеві залишаються

У Добропіллі досі лишається чимало місцевих жителів. Військові кажуть, що люди постійно під прицілом ворожих дронів. Нацик розповідає, що бачив таке не раз. "Йде цивільний з тєлєжкою, тягне баклажки води. Дрон летить і влучає прямо в нього, – згадує боєць. – А якось ми збили дрон прямо над головою у місцевого дядька. Якби не ми, його б убило. Там натуральне сафарі, як у Херсоні, і як зараз уже починається у Запоріжжі".

Нацик розповідає, як з побратимами був на розвідці, і в одному з будинків не відкривалися двері. Коли замок не вдалося вибити навіть пострілами, бійці вирішили підірвати вхід. "Залітаємо в хату, я вибиваю міжкімнатні двері, нарізаю ліхтариком. І бачу, що стоїть якась тьотя і дивиться мені прямо у ствол, – каже боєць. – Я кажу: "Ви хто? Цивільні?"

Вона: "Так, а що таке? Чого ви стріляєте і бахаєте?" Кажу: "Перепис населення, бл*ть. Ви що, не знаєте, що надворі війна йде?" Але кажуть, уже виїжджали, і там нема на що жити. І хтось в родині неходячий".

Боєць пригадує ще одну історію. У зоні, куди вже просочувалися росіяни, до останнього працював магазин. Якось Нацик із побратимами прийшли туди хвилин за 10 після прильоту КАБа. "Якби раніше, ми б потрапили під той КАБ дорогою і від нас би нічого не лишилося, бо хату, яка була поруч, просто стерло, – говорить він. – А там, де магазин, тіло. Місцева жіночка скупилася, вийшла, і все".


У Добропіллі досі залишаються люди / "Рубіж"

Місцевих не переконують навіть поранення і трагедії, що стаються на їхніх очах. Нацик розповідає про чоловіка, якому надавав допомогу: обробив рану на голові, перев'язав. Коли навідав його наступного дня, той поскаржився, що з вуха витікає рідина.

Боєць пояснив чоловіку, що йому треба евакуюватися і терміново до лікаря, бо це симптом закритої внутрішньочерепної травми, а бойовий медик за цих умов і з тими ліками, що є, допомогти не зможе. "Я казав йому, що він помре або залишиться овочем з цією травмою. Але він все одно: "Ні-ні-ні, нікуди не поїду", – розповідає військовий.

Якось під час евакуації місцевої жительки бійці зустріли молодого 24-річного хлопця. У нього на очах окупанти вбили батька FPV-дроном. "Він стоїть, труситься. Я його оглянув, дав заспокійливе, – говорить Нацик. – Кажу: "Давай евакуюватися. Може, захочеш служити, то ми тебе заберемо. Давай виходь звідси". Він каже, мовляв, подумаю. Наступного дня прийшов до нього, але він відмовився".

Загиблих місцеві ховають у дворах. Нацик говорить, що таких поховань багато.