Утім, навіть цей спосіб, як показує становище, не є нині дієвою ідеєю. Довіра до Національних зборів – лише 20%, і парламент лишається такою ж "підвішеною" інституцією, як і інститут президента. Про це пише Ярослав Божко.
Понад те, у нинішніх Національних зборах Франції по суті відсутня стабільна коаліція: вони глибоко строкаті і тому дисфункціональні. Кілька лівих, кілька правих, кілька центристських партій одночасно, з них – деякі відверто грають "на пониження", стимулюючи наростання кризи як джерела голосів для себе.
Нема кому протиставити Ле Пен
Частково ця ситуація, де Меланшон підтримав масові протести із погромами, що сколихнули Францію, виглядає подібною до реакції RN, яке приростає відсотками від кожної з глибоких криз. Стабільне "партійне ядро" французького політикуму давно розмилося, і навіть уявний Центр зараз не має виразної готовності когось протиставити Ле Пен з хоч трохи зіставними відсотками.
У 1980-х роках Франція, протидіючи наростанню популярності ультраправого Національного фронту, ввела доволі екзотичну і рідкісну систему парламентських виборів – двотурову мажоритарку, за якою мажоритарний виборчий округ мав вигравати не просто найпопулярніший кандидат, а той, хто витримає ще й другий тур з ключовим опонентом. На практиці довгий час це працювало так: кандидат від націоналістів вигравав перший тур, але програвав більш поміркованим кандидатам у другому, де відбувалося "єднання" різного електорату проти ультраправих. Це отримало у французькій політиці умовну назву "Республіканський бар'єр".
Станом на зараз уже 58% опитаних французів виступають проти існування цього бар'єра, часто описуючи його як "хитрощі влади", які заважають обиратися антисистемним кандидатам.
По суті, кілька десятиліть роблячи усе, щоб тримати ультраправих поза органами влади, мейнстрім європейського політикуму сконцентрував навколо них велику частину протестного електорату, який активно зростав. При цьому вони ніколи не ділили з владою жодної політичної відповідальності.
Відцентрові електоральні тенденції стають все помітнішими
На додачу до цього активізується найважливіша складова правого порядку денного в усіх країнах світу взагалі (це не націоналізм і не традиціоналізм, як вам часто продають у медіа) — тема безпеки – в усіх її вимірах, з особливим акцентом на безпеці як громадському порядку і "відчутті стабільності", спокою на вулицях тощо. Нині 78% французів описують себе як людей, які перебувають у небезпеці.
Куди вже скоро побіжить голосувати французький міський електорат, який ще недавно ходив голосувати за партію центру – питання, відверто кажучи, прямо залежне від протестів і глибини породженого ними внутрішнього шоку. Що вони довші, гостріші і кривавіші, що їх важче списати на "типову вже для Франції ситуацію", то більше з цього становища отримають ультраправі сили.
Комуністи на чолі з Меланшоном вкотре відіграють властиву комуністичним рухам історичну роль – викликати на себе вогонь без шансів на виграш на виборах і в підсумку ризикують стати винними в підпалі Рейхстагу.