Ріпин проти Рєпіна: чому "великий російський художник" перед смертю малював український гопак

Навіть на піку слави він відкрито захоплювався вільнолюбним духом Запорозької Січі, а у приватному листуванні охоче переходив на соковиту українську говірку. Його життя стало мовчазним, але потужним бунтом проти імперської асиміляції, який завершився категоричною відмовою повертатися під крило радянської диктатури. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому автор найвідоміших картин імперії шукав натхнення у козацькому минулому?

Мистецтвознавці сьогодні кардинально переглядають спадщину Іллі Ріпина, знімаючи з нього російський імперський маркер. Адже ідентичність художника була нерозривно пов'язана з його малою батьківщиною – містечком Чугуїв, де той народився 5 серпня 1844 року. Дід Іллі, Василь Ріпин (саме так, від українського слова "ріпа", звучало справжнє його прізвище, згодом русифіковане у документах до Рєпіна), був військовим поселенцем із козацького роду – і ця генетична пам'ять стала фундаментом, на якому вибудовувався світогляд митця.

Навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, Ріпин відчував себе чужинцем у холодному бюрократичному середовищі імперської столиці, що змушувало його постійно подумки повертатися до теплих, сповнених життя пейзажів України. Особливу увагу варто звернути на його листування з істориком Дмитром Яворницьким – у тих листах, які є чудовим прикладом збереження національної ідентичності в умовах імперії, Ріпин не просто використовував українські слова, а писав цілі пасажі живою козацькою говіркою.

Він називав себе запорожцем, жартував у суто українському стилі та виявляв глибоке знання фольклору. Ба й робота над найвідомішим шедевром Ріпина, "Запорожці пишуть листа турецькому султану" 1880 – 1891 років, не була для художника простою історичною реконструкцією чи пошуком екзотики, як це часто трактувала петербурзька критика – це був глибоко особистий, екзистенційний проєкт. Він роками подорожував Наддніпрянщиною, вивчав артефакти, збирав типажі, намагаючись перенести на полотно той дух абсолютної свободи та братерства, якого йому так бракувало у задушливій атмосфері Російської імперії.

Цікаві факти про життя та погляди Іллі Ріпина: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Також колористика Ріпина, його любов до яскравих, відкритих кольорів та динамічних композицій має набагато більше спільного з українським народним мистецтвом та бароковою традицією, ніж із суворою та стриманою школою російського реалізму. Його пензель завжди залишався емоційним, гострим – справжнім відбиттям його південного, козацького темпераменту, який він ніколи не намагався приховати від світу.

Як фінська еміграція допомогла художнику розірвати зв'язки з Росією?

Поворотним моментом, який дозволив Іллі Ріпину звільнитися від імперських та радянських обіймів, стала геополітика. У 1899 році художник придбав садибу "Пенати" у селищі Куоккала, яке на той час входило до складу Великого князівства Фінляндського. Коли у 1917 році Фінляндія проголосила незалежність, Ріпин раптово опинився за кордоном – так от, митець свідомо обрав статус апатрида (отримавши нансенівський паспорт, спеціальний міжнародний документ для біженців та осіб без громадянства), категорично відмовившись від будь-яких юридичних зв'язків із новоствореною більшовицькою державою. Для нього СРСР асоціювався з терором, знищенням релігії та культури, а головне – з кривавим придушенням свободи його рідної України.

І все ж у 1920-х роках радянська влада розгорнула масштабну кампанію з повернення "великого російського художника" на батьківщину – до Куоккали приїжджали цілі делегації, разом з його колишніми учнями та відомими діячами культури, які обіцяли розкішні умови, персональні виставки та повне забезпечення. Проте Ріпин залишався непохитним – він чудово розумів природу тоталітарного режиму і не бажав ставати інструментом радянської пропаганди. У своїх приватних розмовах із фінськими сусідами та європейськими гостями Ілля відверто засуджував більшовиків, називаючи їх руйнівниками цивілізації.

Символічним апофеозом життя та творчості Іллі Ріпина стала остання велика картина "Гопак", над якою він працював аж до смерті у 1930 році. Права рука художника вже була майже повністю паралізована через атрофію м'язів, проте Ріпин, якому вже було за 80, прив'язуючи пензель до лівої руки, з неймовірною впертістю писав – і не російські пейзажі, а динамічний вибуховий український танець. На полотні козаки стрибають через багаття, випромінюючи незламну життєву енергію. Цю картину складно сприймати інакше як духовний заповіт Ріпіна, його останнє зізнання в любові до України та остаточний розрив із російським культурним простором.