Це Рівненський природний заповідник – понад 42 тисячі гектарів Полісся, поділених між чотирма великими масивами: Сира Погоня, Сомине, Переброди та Білоозерський. Франкфуртське зоологічне товариство називає його найбільшим природним заповідником континентальної частини України.
Приблизно половину його території становлять болота, причому тут представлені всі їхні типи, характерні для українського Полісся. Але назвати цей ландшафт просто "великим болотом" було б неточно: рельєф і рослинність тут сформувалися під впливом льодовика, тому поруч опинилися речі, які на перший погляд складно поєднати – вода, торфовища, сухі піщані підвищення та ліси, зазначає Природно-заповідний фонд України.
Як серед боліт з'явилися дюни та ліси-острови?
Сьогоднішній вигляд цієї частини Полісся значною мірою пов'язаний із льодовиковим минулим. Офіційний портал природно-заповідного фонду згадує тут прадолини давніх льодовикових річок – широкі пониження, якими стікали води під час танення льодовика. Серед інших характерних форм рельєфу названі болота-лійки та піщані гори, або дюни.
Як виглядає унікальний заповідник: дивіться відео
Один із таких слідів минулого зберігся у болотному масиві Коза-Березина. Болото Коза та мала річка Березина лежать у реліктовій долині, якою колись ішли талі льодовикові води. Після того як льодовик відступив, вода, пісок, зниження рельєфу та рослинність продовжили формувати вже зовсім інший ландшафт. Природно-заповідний фонд України Саме тому "море боліт" на Рівненщині не виглядає як одна суцільна рівнина. Серед водно-болотних масивів залишилися підвищені сухіші ділянки, вкриті деревами.
Їх так і називають – острівні ліси. Поруч лежать піщані дюни, а за кілька кілометрів знову починаються сфагнові болота.Причому всі чотири масиви відрізняються між собою. На Білоозерській ділянці добре представлені низинні болота з багатим живленням, тоді як на інших територіях переважають сфагнові – верхові та перехідні. Разом вони дають майже повну картину того, якими можуть бути болота українського Полісся.
Одним із найцінніших вважають болото Сира Погоня. Воно зберігає рідкісні болотні екосистеми, а серед характерної рослинності тут є сфагнові мохи, журавлина та багно.
Інший великий масив – Сомине – значною мірою вкритий осоково-сфагновими болотами й досі зберігся у природному стані.
Хто живе у цьому "болотному архіпелазі"?
Найцікавіше починається там, де болота переходять у ліси. Різні типи середовища існування дозволяють поруч жити тваринам, яких складно асоціювати з одним і тим самим ландшафтом. За даними Франкфуртського зоологічного товариства, у Рівненському заповіднику нараховують 221 вид хребетних тварин. 25 із них занесені до Червоної книги України, ще 7 – до Європейського Червоного списку. Серед найбільш рідкісних мешканців джерело називає європейську норку, рись, великого підорлика, бородату сову та чорного лелеку.
Цей перелік варто доповнити лосем європейським, горностаєм, сірим журавлем, тетеруком і гоголем. Тобто на території, половину якої займають болота, одночасно можуть жити великі лісові ссавці, хижі птахи та види, повністю залежні від водно-болотних угідь.
На відміну від звичного білого лелеки, який часто селиться поруч із людьми, цей вид пов'язаний із великими малопорушеними лісами та болотами. Є тут і великий підорлик – ще один вид, безпосередньо пов'язаний із заболоченими територіями та вологими лісами. Його разом із сірим журавлем та жовтюхом торфовищним навіть винесено до переліку тварин, які заповідник охороняє особливо
Не менш незвичною є рослинність. Після льодовикової епохи тут збереглися види, які офіційний портал називає реліктовими: шейхцерія болотна, хамедафна чашечкова, молодильник озерний, верби лапландська та чорнична. Частина з них сьогодні трапляється лише у специфічних холодних і заболочених оселищах.
Через це Рівненський заповідник можна уявити не як одне величезне болото, а як складену з різних світів мозаїку. Серед торфовищ лежать озера, над ними здіймаються піщані підвищення, посеред води й заболочених рівнин залишаються лісові "острови", а між ними пересуваються лосі та рисі.