"Ми не можемо воювати, як росіяни": Мусієнко про мобілізацію та зміни в армії

Інцидент у Петропавлівській Борщагівці знову загострив дискусію про мобілізацію, дотримання прав людини та відповідальність посадовців. Поки Нацгвардія і правоохоронці встановлюють обставини подій, постає питання, як змінити підходи до комплектування війська та запобігти подібним конфліктам.

Військовослужбовець ЗСУ та військовий аналітик Олександр Мусієнко в ефірі 24 Каналу пояснив, чому оцінювати події на Київщині варто після завершення розслідувань і які зміни вже відбуваються в Силах оборони України. Він також розповів про використання роботизованих платформ замість людей на небезпечних ділянках фронту та перспективи створення військової поліції й реформування військової юстиції.

Що має змінитися після інциденту на Борщагівці

Після подій у Петропавлівській Борщагівці Сергій Стерненко заявив про дві серйозні проблеми: відсутність реформи мобілізації та небезпеку силової ескалації всередині країни. Чи може цей інцидент стати поштовхом до реальних змін, а не лише чергових заяв?

Моя позиція полягає в тому, що спочатку потрібно дочекатися результатів розслідувань і перевірок, які вже оголошені. Лише після встановлення всіх обставин можна буде об'єктивно оцінити те, що відбулося.

Зрозуміло, що такі ситуації викликають сильні емоції. Інцидент набув значного суспільного резонансу, до нього прикута увага медіа, правозахисників та представників різних державних органів.

Але ми повинні пам'ятати, що перед Україною стоїть головне завдання – відбивати російську агресію, захищати людей від ракетних і дронових атак, зберігати нашу державність.

Зараз проводиться внутрішнє розслідування Національної гвардії, обставини перевіряють правоохоронці. До цього процесу також залучені представники інституції військового омбудсмана.

Потрібно встановити, що стало першопричиною конфлікту, як розвивалися події, хто брав у них участь і як діяли всі сторони.

Адже зараз існує багато версій. Представники різних сторін можуть по-різному бачити ситуацію, і це природно для таких резонансних випадків.

Саме тому я б утримався від категоричних висновків. Якщо не перебувати безпосередньо на місці й не володіти всіма фактами, дуже легко дати оцінку, яка згодом виявиться неправильною.

Водночас це не означає, що проблему потрібно залишати без уваги. Навпаки, розслідування має перебувати під постійним контролем, зокрема з боку медіа, правозахисних організацій і відповідних державних інституцій.

Важливо, щоб результати перевірок дозволили не лише встановити відповідальність за конкретні дії, а й зрозуміти, що необхідно змінити для запобігання подібним ситуаціям у майбутньому.

Щодо ширших рішень, то вони, безперечно, потрібні. Але треба розуміти обставини, у яких перебуває держава.

Незабаром виповниться п'ять років повномасштабної російської агресії. Війна впливає на суспільство, накопичується втома, люди по-різному реагують на складні події та рішення влади.

Знайти легкі, комфортні й однаково прийнятні для всіх рішення в таких умовах надзвичайно складно.

Держава повинна шукати баланс, не допускаючи крайнощів, які можуть спричиняти суспільні збурення. Водночас не можна втратити керованість процесів, від яких залежить обороноздатність країни.

Тому зараз необхідно встановити всі обставини подій у Петропавлівській Борщагівці, дати оцінку діям причетних осіб, а вже після цього визначати, які конкретні зміни потрібні.

Як змінити мобілізацію та підходи до служби

Юрій Бутусов заявив, що в Україні бракує системної роботи над довірою до мобілізації та відповідальністю командирів за військовослужбовців від самого початку служби. Наскільки проблеми комунікації поглиблюють недовіру суспільства та що держава може змінити вже зараз?

Передусім я хотів би зрозуміти, що саме мається на увазі під поняттям системної комунікації. Це досить широке формулювання, і кожен може вкладати в нього власний зміст.

Якщо говорити про конкретні рішення, то я не погоджуся з тим, що нічого не змінюється. Насправді зараз робиться дуже багато, зокрема для адаптації Збройних сил до сучасних умов війни.

Ми стоїмо перед масштабними змінами у війську. Йдеться про перегляд системи підготовки, активніше використання безпілотників, роботизованих платформ різних типів та інших технологічних рішень.

Це безпосередньо пов'язано і з мобілізацією, і з тим, скільки людей необхідно залучати до виконання бойових завдань.

Зараз аналізують, скільки військовослужбовців перебуває на певних позиціях, які завдання вони виконують, якими засобами користуються та наскільки ефективною є їхня робота.

Окреме питання – ротації. Ми розуміємо, що переміщення особового складу на передньому краї завжди пов'язане з небезпекою, а для виконання багатьох завдань необхідні люди.

Але потрібно шукати можливості зменшувати ці ризики. Зокрема, визначати, які функції можна передати роботизованим платформам або безпілотним системам.

Наприклад, чи здатна роботизована платформа забезпечувати утримання певної позиції? Чи може вона самостійно підвозити боєприпаси? Які завдання можна виконувати за допомогою дронів, а де все одно необхідна присутність військовослужбовців?

Вивчаються різні рішення – від підвезення боєкомплекту до перезаряджання, доставки вантажів та виконання окремих інженерних завдань.

Головна мета полягає в тому, щоб максимально зменшити кількість ситуацій, коли військовий змушений особисто ризикувати життям заради завдання, яке потенційно може виконати техніка.

Звичайно, повністю замінити людей неможливо. Піхотинці виконують колосальну роботу, і їхня роль залишається надзвичайно важливою.

Але ми повинні змінювати співвідношення між людською працею та можливостями сучасних технологій.

Ми не можемо воювати, як росіяни, використовуючи такі самі підходи. Нам потрібно переходити до асиметричних дій, ширше застосовувати технології та пристосовувати нові методи безпосередньо до умов поля бою.

Це потребує не лише закупівлі обладнання, а й перегляду нормативних документів, системи підготовки та управлінських рішень.

Адже багато чинних методик формувалися за інших умов ведення бойових дій. Тепер потрібно враховувати можливості безпілотних систем, роботизованої техніки та нових способів управління підрозділами.

Такі зміни поступово відбуваються, хоча не всі вони однаково помітні суспільству.

Роботи беруть на себе завдання штурмовиків

Хорошим прикладом нових підходів є операція "Вівальді", яку провели Сили оборони України.

Там використовували технологічні рішення, які ще донедавна не були звичними для бойових операцій. Зокрема, йшлося про десантування роботизованих платформ за допомогою дронів.

Раніше окремі завдання такого типу мали виконувати штурмовики. А ми добре розуміємо, наскільки небезпечними є такі операції та якої підготовки вони потребують.

Тепер з'являється можливість виконувати частину цієї роботи дистанційно. І це змінює не лише сам процес ведення бойових дій, а й роль військовослужбовця.

Людина може виконувати завдання оператора безпілотника чи роботизованої платформи, керувати технікою, забезпечувати роботу відповідних систем або брати участь в інженерних операціях.

Це також означає, що для різних військовослужбовців можуть бути передбачені різні функції залежно від їхніх навичок, підготовки та можливостей.

І саме про такі зміни потрібно говорити із суспільством.

Коли ми обговорюємо комунікацію щодо мобілізації, важливо показувати не лише загальні заклики до служби. Люди мають бачити конкретні приклади того, як змінюється армія, які технології використовуються та яку роль може виконувати військовий.

Операція "Вівальді" – один із прикладів, який можна демонструвати. Думаю, найближчим часом з'явиться більше інформації про подібні рішення та їхнє практичне застосування.

Це дозволить краще пояснювати, як трансформуються бойові завдання, чому змінюються вимоги до підготовки та які нові спеціальності стають потрібними у війську.

Водночас технологізація потребує іншої системи управління.

Ми вже бачимо, що до командування приходять люди з новими підходами. Серед них є молоді, але досвідчені військові, які інакше розуміють застосування піхоти, активніше працюють із безпілотниками та використовують можливості сучасної техніки.

Показовими є й принципи, які оприлюднив Михайло Драпатий. Йдеться про більшу свободу дій командирів, децентралізацію управління та довіру до тих, хто безпосередньо працює на місцях.

Приклади успішних операцій демонструють, що така довіра може давати результат. Командир, який розуміє ситуацію на своїй ділянці, повинен мати можливість оперативно ухвалювати рішення.

Але свобода обов'язково повинна поєднуватися з відповідальністю.

Надзвичайно важливою є нульова толерантність до зловживань, корупційних проявів та інших порушень.

Це стосується і кадрових рішень. Зараз відбуваються зміни командирів, нові призначення, перегляд окремих управлінських підходів.

Враховуються також скарги військовослужбовців та інформація про рішення, які ухвалювалися раніше.

Тому не можна стверджувати, що армія залишається незмінною і жодних реформ не відбувається. Частина рішень уже реалізується, хоча їхні результати ще не завжди помітні широкому загалу.

Зрозуміло, що такі зміни потребують часу. Але я сподіваюся, що поступово їхній вплив відчуватимуть усі категорії військовослужбовців – солдати, сержанти та офіцери.

Військова поліція та суди потребують окремої реформи

Юрій Бутусов і Віталій Портников порушують питання відсутності повноцінної військової юстиції. Водночас Дмитро Лубінець повідомляв, що станом на жовтень 2026 року надійшло понад 6 тисяч скарг на дії представників ТЦК та СП – більше, ніж за весь попередній рік. Наскільки критичною є відсутність військової поліції, спеціалізованого слідства та військових судів?

Я добре знаю історію цього питання, оскільки свого часу був дотичний до військово-правової системи.

Передусім потрібно пам'ятати, що в Україні вже існували і військові суди, і військові прокуратури. Але в процесі реформування системи правосуддя було ухвалено рішення змінити цю модель.

Причому причини полягали не лише у внутрішніх українських проблемах. На відповідні рішення впливали також рекомендації та застереження європейських партнерів у межах інтеграції України до Європейського Союзу.

Головне питання стосувалося незалежності військових судів.

Існували побоювання, що така система може бути недостатньо незалежною від органів державної влади. Адже військові судді мали відповідні звання, а президент України був уповноважений їх присвоювати.

Це створювало додаткові механізми потенційного впливу на судову систему.

Тому під час реформи ухвалили рішення відмовитися від військових судів у попередньому вигляді.

Водночас не зовсім правильно стверджувати, що разом із ними повністю зникли всі механізми роботи з військовими правопорушеннями.

Військові прокуратури були реорганізовані, а відповідні функції перейшли до спеціалізованих структур у системі прокуратури.

Прокурори, які здійснюють процесуальне керівництво у справах про військові кримінальні правопорушення, працюють і сьогодні.

Йдеться про злочини, передбачені відповідними положеннями Кримінального кодексу України. Тому певна спеціалізація у сфері військових правопорушень збереглася.

Щодо військової поліції, то тут запитання насамперед до українського парламенту.

Раніше вже напрацьовували відповідні законопроєкти. Вони відрізнялися за змістом і передбачали різні моделі майбутньої системи, зокрема реформування Військової служби правопорядку.

Але чому питання досі не отримало остаточного законодавчого вирішення, я не можу пояснити.

Якщо дивитися на досвід країн НАТО, то спеціалізовані механізми військової юстиції справді існують.

Наприклад, у Франції є окреме законодавче регулювання військової юстиції, яке враховує специфіку правовідносин у збройних силах.

Україна зараз має велику армію і перебуває в умовах повномасштабної війни. Тому питання спеціалізованого законодавства, відповідальності військовослужбовців та особливостей правосуддя необхідно переглядати з урахуванням цих обставин.

Я думаю, що нам потрібно продовжувати вдосконалювати військову юстицію. Можливо, варто повертатися до законодавчих ініціатив щодо створення військової поліції та ширшого реформування цієї сфери.

Але я не впевнений, що сама поява нової структури автоматично розв'яже всі проблеми.

Можна створити військову поліцію, змінити законодавство, запровадити нові процедури, але надзвичайно важливо, як саме ці інструменти працюватимуть на практиці.

Тому потрібно оцінювати не лише можливість створення окремого органу, а й його повноваження, механізми контролю, незалежність та здатність реально забезпечувати дотримання законодавства.

Водночас необхідність удосконалення військової юстиції я не ставлю під сумнів. Україна має розвивати ці механізми з урахуванням нинішніх потреб війська та попереднього досвіду реформ.

Мусієнко про інцидент на Борщагівці: дивіться відео