Художниця протягом всього життя виборювала право малювати. В дитинстві збирала з печі вуглинки й розмальовувала стіни, потайки забирала олівці брата і прикрашала квітами зошити.
Спочатку батьки просто сварились, потім відверто непокоїлись. Замість того, щоб шукати чоловіка, готувати їсти, вишивати рушники, тікала в поля і малювала. Часто на звичайному полотні, яке прала, аби малювати знову. Пензлики робила сама, фарби також — з настоїв буряка, бузини, калини. Усе сама, ніхто не вчив.
Між іншим писати й читати теж вчилась самотужки. До школи не ходила. Відсутність атестату пізніше й завадить поступити до художнього технікуму. Катерина навіть залишила на подвір'ї закладу свої роботи, сподівалалась, що вони переконають приймальну комісію, але марно.
Сватам й далі відмовляла, бо знала сімейні клопоти не дозволять їй малювати. Батьки вже й не приховували свого розчарування: "За що нам така кара, за що Бог послав такий сором". У 34 роки наслухавшись докорів вирішує втопитись. На щастя, вчасно побачила мама. Катерину зупинили і з того часу батьки змирились з дивакуватим заняття. Хай малює, і навіть привели їй іконописця, щоб навчив правильно грунтувати полотна.
На картинах Білокур сотні квітів та жодну з них не зривала, називала дітьми. Що не вдалось засіяти на городі, шукала за кілометри від дому. Популярною її зробить співачка Оксана Петрусенко.
Катерина надішле їй одну картину і цього вистачить, щоб продемонструвати талант. Спочатку виставки проходитимуть в області, далі Київ, Москва і нарешті Париж. Тут їх побачить Пікассо. Художник ніяк не міг повірити, що їх створила проста селянка. "Якби у Франції була така жінка, ми б змусили весь світ говорити про неї", — захоплено сказав художник.
В селі такого захоплення не розділяли. Після її смерті в хату поселились чужі люди, картини закинули на горище. Односельчани знаходили своє застосування картинам десь ними загороджували прохід для свиней, десь ставили на них відро з помиями.
За своє життя художниця створила лише близько сотні творів.