Криваві реформи: як російська історія могла стати зовсім інакшою

Двовладдя в Росії

Жовтень 1993 року для Росії видався особливо кривавим. Країна опинилася на порозі масштабної громадянської війни.

Третього і четвертого жовтня центр Москви заволокло димом. З усіх сторін лунали постріли, кудись їхали вантажівки з озброєними людьми, давили гусеницями асфальт танки.

Таким став наслідок протистояння президента Єльцина на чолі з групою реформаторів та віце-президента Росії Олександра Руцкого з головою Верховної Ради РФ Русланом Хасбулатовим.

З 1992 року російський політикум роздирали нездоланні протиріччя. Фактично, в країні діяло двовладдя. Адже через недосконалу конституцію і президент Єльцин, і Верховна Рада на чолі з Хасбулатовим мали практично одинакові повноваження. При цьому поступатися ними не хотіли ні одні, ні інші.

Протистояння Президента та Верховної Ради

Що характерно, двома роками раніше, Єльцин, Руцкой і Хасбулатов були по один бік барикад – разом протистояли путчу ДКНС та намаганню старого партапарату реанімувати СРСР. За дуже короткий час колишні союзники розсварилися. І не лише через владні повноваження.

Єльцин разом з Черномирдіним та Гайдаром впроваджували негайні економічні реформи. Шокова терапія викликала незадоволення значної частини населення, які добре пам'ятали недавнє сите радянське минуле.

Реформам також противилися депутати Верховної ради, які виступали за більш поміркований курс.

Конфлікт поглиблювався і особистим протистоянням Єльцина та Хазбулатова. Глава парламенту демонстративно ігнорував усі ініціативи президента, включно до того, що відмовлявся з ним розмовляти по телефону.

Не допоміг і проведений в квітні 1993 року референдум, на якому більшість росіян виступили за довіру до президента та подальше продовження реформ.

Державний переворот

Єдиним виходом з ситуації, що склалася, прибічники Єльцина вбачали розпуск Верховної ради і ліквідацію законодавчого органу як такого. 21 вересня президент видав указ 1400, який і став причиною ескалації кривавого конфлікту.

Через 15-ть хвилин після виступу Єльцина по центральному телебаченні депутати Верховної ради оголосили йому імпічмент. Новим главою держави одразу ж призначили віце-президента Руцкого.

В країні, фактично, відбувся державний переворот. Причому конституцію одразу ж порушили обидві сторони протистояння. Та до букви закону прислухатися ніхто не збирався – і президент, і повсталий парламент готувалися до активних дій.

Бунтівні депутати засіли в Білому домі. Туди почали сходитися прихильники Руцкого і Хазбулатова. Зібралося вкрай різношерсте воїнство – від ультраортодоксальних комуністів, які хотіли негайної реставрації СРСР і до ультранаціоналістів партії "Русское национальноє єдінство".

Повний випуск програми "Вєсті Кремля" дивіться тут.

Білий дім по периметру оточили загони міліції та внутрішніх військ, які на перших порах в ситуацію не втручалися. Бунтівникам одразу ж виключили воду, електрику і газ, обрізали телефонний зв'язок.

Криваві протистояння

І Єльцин, і повсталі депутати намагалися стягнути до Москви вірні війська. Обидві сили вважали саме себе легітимною владою. Та сила все ж була на боці президента Єльцина. За його наказом, на початку жовтня до Москви стали підтягуватися таманська мотострілецька та кантемирівська танкова дивізії.

1 та 2 жовтня сторонам, здавалося б, вдалося досягти компромісу. Та прагнення до миру залишилися лише на папері. 3-го травня близько 12-ї години дня в Москві відбувся масштабний мітинг прихильників Верховної ради. Спроби ОМОну розігнати людей вилилися у справжнє побоїще.

Демонстранти стали озброюватися і в середині дня прорвали кільце блокади навколо білого дому. Паралельно захопили московську мерію. Міліція застосувала по людях вогнепальну зброю, демонстранти відповіли пострілами у відповідь.

Лідери заколотників на стихійно організованому мітингу закликали йти на Кремль. Та народ, захопивши військові вантажівки та зброю, масово пішов на телецентр Останкіно, вимагаючи прямого ефіру. Вів людей один з путчистів – генерал Макашов.

В Останкіно тим часом засів спецназ "Витязь" та кілька відділень внутрішніх військ. Багатотисячний натовп, скандуючи "Єльцина вон", протаранив ворота телецентру вантажівкою і намагався увірватися досередини.

Далі покази свідків різняться. Спецназівці переконували, що по них вистрелили з РПГ, і смерть їхнього солдата стала причиною того, що відкрили вогонь у відповідь. мітингувальники навпаки – наполягали, що першим почали спецназівці.

Жертвами стрілянини стали 5-ть десятків людей. Бунтарі відступили до білого дому. А з 6-ї ранку на вулицю Москви вийшли лояльні Єльцину танки. Які прямою наводкою з кузнецького мосту стали гатити по Білому дому.

Жертвами обстрілів стали більше семи десятків людей, сотні отримали поранення. В білому домі вигоріло вісім поверхів.

Путч безславно закінчився ввечері 4-го жовтня. Усіх заколотників роззброїли та заарештували, начальник охорони Єльцина – всесильний Коржаков – був готовий сам вершити правосуддя.

Та усіх учасників подій жовтня 1993 року амністували. Правда, лише після того, як у грудні росіяни проголосували за нову конституцію та новий двопалатний парламент. Двовладдя в Росії завершилося.