Лукашенко благає Путіна взяти його за стіл переговорів: який останній вихід залишився в білоруського диктатора

Росія продовжує імітувати готовність до миру, використовуючи переговори для затягування часу та посилення тиску на Україну. Кремль розраховує на розбіжності всередині Європи й намагається впливати на позицію Дональда Трампа. Тим часом Олександр Лукашенко прагне отримати місце за столом майбутніх мирних переговорів, що може стати для нього способом повернути міжнародну суб'єктність і домогтися послаблення санкцій.

Чого насправді домагаються Москва та Мінськ, чи загрожує Україні важка зима та навіщо Лукашенку участь у переговорах, в інтерв'ю 24 Каналу пояснив голова Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі Павло Латушко.

Дипломатична ширма Кремля та підготовка до важкої зими

Росія продовжує імітувати готовність до переговорного процесу, створюючи видимість дипломатичної активності. За словами Павла Латушка, єдиним реальним позитивним наслідком поточних контактів є домовленості про обмін військовополоненими, що рятує життя українських військових. Усе інше – це дипломатична гра та затягування часу.

Російська сторона пропонує проведення так званих гуманітарних операцій, наприклад, у Костянтинівці, яку вона не контролює. Справжня мета таких ініціатив – підвести війська ближче для подальших масованих ударів та спроб окупації міста.

Стратегія Владіміра Путіна на найближчі місяці полягає у спробах задобрити Дональда Трампа, вселяючи в нього надії на швидке врегулювання, щоб той посилював тиск на Україну. Одночасно з цим Росія планує продовжувати методичні удари по українській енергетичній та критичній інфраструктурі протягом усієї зими.

Реальні переговори, на думку Латушка, можуть розпочатися лише навесні, до п'ятої річниці повномасштабного вторгнення, і лише за умови, що економіці, нафтопереробці та дата-центрам Росії буде завдано суттєвої шкоди. Україна має нарощувати свою позицію виключно через силу, оскільки домовитися з агресором дипломатичним шляхом неможливо.

Повна розмова з Латушком: дивитись відео

Чому Москва сподівається на послаблення підтримки України

Путін уважно стежить за політичними процесами в Європейському Союзі, розраховуючи на зменшення підтримки України. Як зазначає Латушко, ультиматуми кандидата в канцлери Німеччини Фрідріха Мерца щодо блокування бюджету ЄС через відмову деяких країн збільшувати допомогу Україні демонструють наявність серйозної кризи.

До слова, Фрідріх Мерц пригрозив заблокувати затвердження семирічного бюджету ЄС на 2028 – 2034 роки, якщо всі країни блоку не погодяться фінансово підтримувати Київ. Таким чином Берлін намагається домогтися спільної відповідальності європейських партнерів за допомогу Україні.

Опір таких країн, як Словаччина на чолі з Робертом Фіцо та Чехія з потенційним впливом Андрея Бабіша, грає на руку Москві. Росія також робить ставку на майбутні вибори у Франції та посилення позицій партії "Альтернатива для Німеччини" (AfD) на регіональних виборах, що може суттєво посилити антиукраїнські настрої в Європі.

Подвійна гра Лукашенка: риторика Кремля та дуля в кишені

Олександр Лукашенко продовжує відпрацьовувати кремлівську методичку, звинувачуючи Захід у мілітаризації та підготовці до війни. На саміті ОДКБ він заявляв про мільярдні витрати європейців на безпеку та тренування спецпідрозділів біля білоруських кордонів, намагаючись перекласти відповідальність за ескалацію на країни НАТО.

Водночас він безуспішно закликає Казахстан, Киргизстан та Таджикистан приєднатися до протистояння із Заходом.

Однак у риториці білоруського диктатора простежується і прихований сигнал. Згадуючи про новий вид тероризму та держави-терористи, які завдають ударів по цивільній та енергетичній інфраструктурі, Лукашенко не називає конкретних країн.

Фактично він описує дії Росії, намагаючись підстелити собі соломку та грати в інтересах Заходу чи України. Це свідчить про його страх перед відповідальністю та бажання дистанціюватися від найтяжчих воєнних злочинів Кремля, залишаючись при цьому його найближчим союзником.

Боротьба за стіл переговорів: порятунок від трибуналу

Головна мета останніх візитів Лукашенка до Москви та його зустрічей з Путіним – випросити собі місце за столом майбутніх мирних переговорів. Білоруський режим уже не задовольняється роллю посередника чи наданням Мінська як майданчика.

Лукашенко прагне стати повноцінним учасником процесу нарівні з лідерами США, Китаю, ЄС та України.

Для Лукашенка це питання політичного та фізичного виживання. Участь у переговорах світового рівня вирішує відразу кілька його критичних проблем:

• Повернення міжнародної суб'єктності та вихід із дипломатичної ізоляції.
• Досягнення зняття економічних санкцій, що є життєво важливим для його режиму.
• Зняття питання кримінальної відповідальності. Лукашенко панічно боїться ордера на арешт від Міжнародного кримінального суду за співучасть у депортації українських дітей, злочин агресії та злочини проти білоруського народу.

Проте участь Лукашенка не є вигідною для самої Москви. Путін бачить формат переговорів насамперед як діалог між США та Росією, і додатковий голос білоруського диктатора йому не потрібен. Суб'єктивізація Лукашенка суперечить інтересам Кремля, який розглядає Білорусь виключно як свій сателіт.

Умови для демократичної Білорусі та безпека регіону

Павло Латушко наголошує, що вільна Білорусь є невіддільною складовою безпеки України та всієї Європи. Тоталітарна держава під контролем Кремля завжди залишатиметься джерелом військової загрози. Тому білоруське питання має бути включене в архітектуру майбутніх гарантій безпеки.

Якщо Лукашенко все ж намагатиметься долучитися до переговорного процесу, демократичні сили Білорусі за підтримки України та ЄС наполягають на висуненні йому жорсткого ультиматуму. Серед ключових вимог:

• Звільнення всіх політичних в'язнів та припинення репресій.
• Відновлення права на роботу політичних партій, незалежних ЗМІ та громадських організацій.
• Забезпечення можливості вільного повернення білорусів додому.
• Скасування декрету, що забороняє отримання та продовження паспортів за кордоном.

Без виконання цих умов будь-яка участь Лукашенка у переговорах є неприпустимою. Він має залишатися під максимальним санкційним тиском, в ізоляції та очікувати на міжнародний трибунал. Лише системні зміни всередині Білорусі можуть гарантувати стабільність у регіоні та унеможливити повторення агресії з її території.