Ви бачите їх щодня, перетинаєтеся з ними на вулиці, працюєте в одному офісі, стоїте в черзі по каву. Вони мріють, ризикують, падають, але не зупиняються. Змінюють себе і змінюють світ. І досягають вершин. У них своя історія, свій секрет і своя теорія. Гість сьогоднішньої програми "Теорія великого виклику" – один із найвпізнаваніших дизайнерів Сашко Горонді.
– Я раніше був гопніком, навіть мав судимість. Спочатку, з 11-12 років, ми крали черешні, потім нам починало це подобатися, ми почали зливати бензин з машин, а вже в старшому віці крали сумки в жінок. Це було дуже жахливо.
Читайте також: Кожна хвилина повинна бути присвячена саморозвитку, – Оксана Линів
– Я хотів просто втекти. Я не знав георгафії і Львова, куди поїхав, тому протягом двох місяців просто "тусував" навкруги вокзалу. Я жив там – то на пероні, то в приміщенні. А потім знайшов чердак на будинку. Я просто ходив вулицями, знаходив на дорозі їжу – якийсь там недоїджений хот-дог чи ще щось – і так харчувався.
– А потім я познайомився з одним хлопцем, який йшов в Винники, в "Оселю" і пішов з ним. Там мені відразу дали їжу та одяг. Потім дали мені лопату в руки, я вийшов на вулицю і почав прибирати сніг. За це виплачували кишенькові, які я витрачав на сигарети та цукерки.
Тоді я став шукати себе. Передивився всіляких ютуб-каналів та відео. Ну і повірив в таку захмарну ідею, що в кожного – свій талант, тому почав цікавитися шиттям одягу. Спочатку я почав шити наплічники. Ну, це для мене якась медитація була. Я ховався від світу в цій роботі.
– Я став ходити в магазини одягу і дивитися, як вони це все шиють, які дизайни обирають тощо. Пізніше мої роботи почали купляти друзі та знайомі.
Друг дизайнера Володимир Бєглов розповів, що перший рюкзак Сашка Горонді був пошитий з тканини з совами, а також зі сорочки Ральфа Лорена.
– Я просто запостив свої роботи у Facebook. Тоді їх почали купляти, це взагалі була така зворушлива історія. Один із покупців написав в соцмережі: "бездомний хлопчик пошив наплічник, я купив. Звертайтеся!". Я, відверто кажучи, не думав, що це піде такою хвилею, що всі будуть купувати. Маса людей почала додаватися, писати та замовляти щось.
– Потім пішов на навчання в інститут лідерства і управління при Католицькому університеті. Там я познайомився з одною, з другою людиною з цьою Панчишинкою Натальою, яка мені потім допомогла виграти цей гранд.
Нині я багато подорожую. Останнього разу їздив у Варшаву, а звідтам планую добратися за полярне коло в Норвегію автостопом. Кожен раз мені здається повертаюсь зовсім інший. Це якась такою мірою свобода. І, взагалі, мені здається, сидіти в одній країні, в одному місці – це трошки дивно. Тому я стараюсь максимально більше бачити світ.
Більше – дивіться в інтерв'ю.
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter