Любомир Левицький: Я давно хотів розповісти одну легенду

- Я завжди шукаю ідею, яка б була популярна перш за все у нашій країні. В мене в голові була легенда, яку мені розповів один сивий дідусь у Карпатах. Він її розказав за однієї умови, якщо я цей переказ популяризую, тобто розкажу її багатьом людям. Насправді, ця легенда дуже стара, і її мало хто знає, навіть серед місцевих жителів. Я був зачарований цією історією. І довго думав, в якому жанрі кращі подати. Потрібно було шукати жанри, в якому поєднати казку і елементи фільмів жахів.

- Як з’явилась назва “Тіні незабутих предків"?
- Я гортав книжки і побачив біографію Коцюбинського, і цікавий факт, що ми з ним народились в один день. Пізніше до рук потрапила книга "Тіні забутих предків", на яку колись був знятий фільм Параджановим. Але книжка відрізняється від фільму, адже в неї повно містики. І мені так сподобалась назва, до мене вона приліпилася, і вирішив, чому б не зробити "Тіні незабутих предків".

- Тобто назва не для більшої популяризації фільму?
- Мене це питають – Любомир, ну скажи, ця назва заради піару? Я кажу – так! Але є одне "ні", піаром воно є, але в останню чергу, адже перед тим було кілька знаків, через які я вирішив зробити саме таку назву. І ще вона логічно прив’язана до сюжету.

- Які були локації? Відомо, що знімали у західній Україні, зокрема у Карпатах.
- В цьому і була ідея зробити кіно з духом Трансільванії. В нас була одна локація, на кордоні з Румунією. Кіно насправді дуже атмосферне, і в кожному кадрі відчувається ця містика. Тим більш події розгортаються у сучасному світі (в центрі історії українські студенти), але є переплетіння із
стародавнім.

- Чи були якійсь містичні та непередбачувані події під час зйомок?
- Було кілька ситуацій у акторів з номерами. Однакові номери кімнат з номерами телефонів тощо. Це було настільки смішно, що ми фотографували і роздруковували все це. І в останні дні, коли знову були збіги із цифрами, ми вже навіть не дивувались. А ще, під час зйомок у 40 км зоні, де ніхто не живе, десь опів на п'яту ранку на дорогу вийшло якесь створіння у білому одязі. Якась примара, постояла, подивилась на нас і зайшла назад у ліс. Всі просто впали, все зупинилось. Спочатку перелякались, але місцеві розповіли, що можна не лякатися, це є лісові духи, але вони нічого людям не роблять, вони просто оберігають ліси.

- Чи брали участь у зйомках місцеві жителі?
- Так, звісно. В нас була сцена з мольфарами. Так ми відтворювали 810 рік, і ми запрошували місцевих жителів. І я вам скажу, що ми б тут таких не знайшли. Вони приїхали до нас у своєму одязі, якому до 100 років. Ці чоловіки дуже фактурні, ми знімали біля вогнища цілу ніч, найстаршому було 90 років, але вони увесь знімальний процес тримались гідно.

- Відомо, що у команду ви отримали одного з кращих операторів – Марка Еберлі, який знається як знімати містичні сцени?
- З оператором нам дуже пощастило, тому що ми працювали із спеціалістом голлівудського рівня. Він нам дав дуже багато досвіду, як власне мені, так і для технічної групи. Цікаво працювати з людиною, яка думає однаково у рамках жанру, яка знає, як дотриматись у кожному кадрі завдяки світлу, руху камері – містики. Якщо в цьому кадрі потрібна містика, то все працює на містику, і це є майстерність.

- Як ви познайомились з Марком?
- Нас познайомив наш спільний друг Даніель Захаріас (виконавчий продюсер фільму – прим.авт.), вони старі друзі. І коли ми розпочали цей проект, і постало питання хто буде оператором, ми почали домовлятися, тим більш Марк хотів зняти фільм у Східній Європі, і все склалось.

- Як підбирали акторський склад? Знаю, що ви навіть оголошували кастинги?
- Акторів ми шукали дуже довго. Навіть, коли в нас розпочався репетиційний період, в нас ще не було головної героїні. Це була дійсно катастрофа. Навіть думав, що доведеться все відкладати. Ми проїхались усіма містами-мільйонниками, зробили великі кастинги, ми переглянули близько 5 тисяч людей.

- Тобто на сьогодні в Україні майже немає добрих, молодих й талановитих акторів?
- Ми взяли частину відомих, а частину початківців. Мені кажуть, навіщо брати невідомих акторів на головні ролі, а я відповідаю, так дайте мені цих зірок. Молодих, талановитих по 20 років акторів. А немає, треба їх створювати ось такими проектами. В Україні біда, що на сьогоднішній день немає вже стереотипу молодого українця, молодої українки. Ми добре знаємо, як виглядають американські актори, як виглядають російські зірки, а в нас?

І це не садить корінь в людях. Як в людині буде розвиватися патріотизм, любов до свого мистецтва, до своєї культури, якщо немає коріння. Нам лише 20 років, і за цей час великих картин в країні не знімали, і де ті актори можуть взятися, тому треба розпочинати із зернятка.

- Ваша історія – це молодіжне кіно?
- У американців є дуже чудове формулювання "дейт-муві", це кіно для побачень. Це таке кіно, коли можна піти з дівчиною і провести вечір, і можна отримати масу позитивних емоцій. Можна буде і посміятися, тому що там буде дуже багато гумору, можна отримати й естетичне задоволення, а можна і полякатися, і навіть отримати знання. Тобто це абсолютно розважальне кіно з гарним настроєм.

Марія Бірюкова
Телеканал новин "24"