Микола Сологуб - художник непростих героїв
Впасти, щоб піднятись. Шлях художника Миколи Сологуба обіцяв бути творчим та натхненним з народження.
Народжений у родині письменників та художників, із самого дитинства юний Микола не уявляв свого життя без пензлів та фарб. Майстрував свої перші скульптури, навчався тонкощам мистецької роботи.
Чи не з перших робіт стає ясно – він має власний погляд на оточуючий світ.
В картинах усе набуває незвичних форм та барв. Себе художник називає послідовником ар'єргарду, стилю рідкісного для столичного арт-життя.
У своїх роботах він неначе робить крок назад, у ті часи, коли постмодернізм тільки зароджувався.
У картинах він не лише переосмислює сучасність, а й досліджує міфологію, прадавні народи, добіблійні сюжети. Навіть у образах тварин автор делікатно натякає на красу людської природи, у власний спосіб захоплюється нею.
Звичайні речі з побуту він перетворює на фантастичні скульптурні композиції. Створює силуети жінок з фрагментів автомобілів чи кухонного приладдя.
Його роботи – у колекціях в Європі та США. Сам художник працює у Німеччині, але у 2004, натхненний помаранчевою Революцією, повертається назад, аби творити в Україні.
"Насправді Україна - дуже давня... Її треба знати, розуміти, любити", - художник Микола Сологуб.
Втім, доля готує чоловіку неприємний сюрприз. Наприкінці 2011, разом із десятком художників, Сологуб опиняється на вулиці. Майстерні на Андріївському узвозі, де люди працюють понад 30 років, переходять у власність приватних організацій.
Побоюючись підпалу, художники чергують ночами. Згадують 80-ті, коли підіймали будинок з руїни, і часи, коли тут можна було побачити Глущенка і Яблонську.
Сьогодні, каже Сологуб, київський Монмартр разом зі старою бруківкою та художниками втратив свій дух, став пустою декорацією для офісів та готелів.
Сам же він змушений змінити світлу майстерню на темний напівпідвал. Замість виду з вікон на Андріївську церкву та старий Поділ художника оточують потріскані стіни, труби та єдине вікно.
"Місце, все-таки впливає... Я зовсім по-іншому став писати. Це вовча яма. Тут інший зміст".
Втім, рук той не опускає – малює далі.
Щоправда, кольори на полотнах тепер темніші, а герої на них, як і сам художник, вже ніби пройшли непростий життєвий шлях.
А сам Микола Сологуб, як і у молодості, шукає натхнення у простих речах та сподівається колись знову зажити в Україні, що піклується про власне творче надбання та дає можливість творити, а не виживати.