Конкурс "у кого більше гранат"

Учора, 19 жовтня, ми відбивали важливу посадку на найгарячішому зараз напрямку.

Актуально Спіймав уламок у бік, – Олег Сенцов знову отримав поранення на передовій

  • Перша група, де був я, змогла зачепитися за траншею противника та одразу вступила в бій на двох напрямках.
  • Друга – теж зайшла, в іншу траншею, знищила ворога, але її вибили звідти підтягнуті резерви противника.
  • Третя група прийняла важкий бій і майже повністю загинула ще на початку операції.

Росіяни висували нескінчену кількість піхоти та бронегруп, які переважно знищувалися нашою артилерією, FPV-дронами та танком. Звісно, загальна картина на цьому напрямку була набагато ширшою, особливо, коли ти спостерігаєш її на стрімах – кажуть, що наступ росіян був масштабний. Але я бачив все це з розбитої траншеї, а там огляд не дуже, зате є багато інших відчуттів.

Ворожа піхота не змогла нас вибити, хоч й зажала на клаптику в 50 метрів. Конкурс в кого більше гранат продовжувався. Гул броні придавав ворогу впевненості, тому крики: "Здавайтесь!", – лунали з обох флангів постійно.

З 13 бійців в нас був один важко поранений та декілька легких. Тоді ж уламок від підствольного ВОГа заліз мені під ребра. Стало зрозуміло, що ми не тільки не в змозі виконати завдання, а й не протримаємося до вечора.

Нам пощастило врятуватися, але не всім

А потім ми побачили ворожу колону танків, яка їхала прямо на нас вдовж посадки. Їх було шість, обвішаних зверху піхотою як мавпами на деревах. Сказати, що мені стало страшно? Не зовсім так. Я просто чітко усвідомив, що це їде смерть. Єдине, що зміг закомандувати, – це усім заховатися, сподіваючись, що нас не помітять, хоча я був впевнений, що вони їдуть само по нас.

Цікаво Росія без Путіна: чи реально досягти ізоляції диктатора після виборів?

Головний танк вів хаотичну стрілянину по посадці, інші рухалися за ним вслід. Колона їхала повз нашу траншею, і ми почали стріляти по десанту останніх машин, бо труб вже не було. Екіпажі танків нас не помітили, а окупанти, що сиділи зверху, не мали змоги їм повідомити про контакт. На краю посадки колона розвернулась та поїхала назад. Ми знову пострілялися з її десантом (з прикрим для деяких з них результатом).

Я зрозумів, що, можливо, в цього противника інше завдання, ніж пошук нашої групи. Потім був наказ про відхід.

Нам пощастило. Нам багато разів пощастило в цей день. Зокрема, коли ми евакуювалися з цього оточення під прикриттям двох "бредляків", які за нами приїхали. Але пощастило не усім, хто брав участь в цій операції. Ще не втрачається надія, що хтось з інших груп потрапив в полон, або блукає посадками. Пошуки тривають.

Сьогодні є багато відео та статистики втрат ворога. Багато радощів, що ми знову "наваляли супостатам". Але немає статистики, якими нам це дається жертвами. За кожною цифрою чиєсь життя, та зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім'ях загиблих та їхніх побратимів. Вічна пам'ять загиблим героям...