Перша українська Конституція вражає своєю революційністю
Американці не перестають хизуватись своєю Конституцією 1787, в Європі пальма першості у французів та поляків . Та насправді пишатись повинні ми – українці – бо наша конституція випередила інші країни більш ніж на 80 років.
Сталось це у квітні 1710 році у містечку Бендери, що зараз на території Молдови.
Незадовго до цього війська Мазепи зазнали нищівної поразки у битві під Полтавою. Вся козацька старшина разом з гетьманом втікає на територію Османської імперії. Мазепа помирає, а наступником стає Пилип Орлик.
В день, коли йому вручать булаву і клейноди, гетьман представить народу першу конституцію: 16 статей, які у ті часи звучали революційно.
Читайте також: Супертанк нацистів, що зазнав фіаско в Україні
Головне нововведення – це чіткий розподіл трьох гілок влади. Такі думки звісно можна знайти в творах французьких мислителів, але в момент прийняття нашої конституції, Монтеск'є було 21, а Вольтеру – 16 років.
Найбільше українців вразила 7-а стаття: "Якщо хтось із козаків чи навіть звичайних селян вчинить злочин проти гетьмана, то останній не має права карати винуватця. Справу передадуть до суду".
Заборонялось гетьману й торкатись до державної скарбниці, проводити власну кадрову політику. Разом з тим він мав слідкувати, щоб на простих козаків та селян не нав'язували спустошливих поборів та не утискали їхні права.
Такі ж обов'язки лягали й на старшину. Відтепер вони не могли змусити до панщини простих людей, давати приватні доручень чи навіть вимагати їжі та напоїв.
Читайте також: В Україні є своя пустеля, вулкан і каньйон
Конституція і в наш час вражає своїм змістом. Втім, як це часто було в українській історії, є одне "але".
Конституцію Пилипа Орлика ухвалили представники лише частини українського козацтва, гетьман був у вигнанні, тому з ним не поспішали контактувати європейські країни.
Тим більше там якраз формувались потужні монархії. Появі нових держав вони не раділи, а особливо демократичних республік.
Незабаром війська Орлика розбили, а гетьман закінчив життя у вигнанні. У своїх останніх листах він стверджував, що ніколи не перестане шукати всіх способів, щоб "заявляти права моєї нації на Україну".