Полонених не брати! Час загравань з орками минув, потрібно ламати їхню психологію
Вочевидь, що ворог був абсолютно впевнений в успіху свого бліцкригу. Про це свідчать інтенсивність та масштаби наступу у перші дні війни. Саме війни, а не операції, як її називають у сусідній фейковій державі
Як тут не згадати наративи, якими регулярно відзначалися основні рупори кремлівської пропаганди – візьмемо Київ за лічені години. У найскромніших прогнозах московитські геббельси казали про три доби. Не так сталося, як гадалося.
Читайте також Можна не хвилюватися, всі сили розбиті, – Арестович про можливість наступу на Київ
Рашисти явно недооцінили нашу армію та, як завжди, переоцінили свої можливості. Зіткнувшись з відчайдушним опором сил ЗСУ та територіальної оборони, ворог не мав успіху на жодному з операційних районів та напрямків.
Станом на 12 березня було знищено 31 батальйонно-тактичну групу противника. Принаймні всі вони втратили боєздатність.
Не складно зробити висновок, що орки завалили чіткий графік захоплення Маріуполя та Одеси, що б дозволило повністю відрізати Україну від Чорного та Азовського морів і утворити такий жаданий для них сухопутний прохід з лднр до Криму. Їхній успіх на таврійському напрямку є досить відносним. Південна частина Запорізької області дісталася їм практично без серйозного спротиву.
Той же Бердянськ наші військові та місцева тероборона залишили зі стратегічних міркувань, зміцнивши оборону Маріуполя. Єдиним великим містом, яке рашистам вдалося окупувати, став Херсон. І там, як і в Мелітополі, Бердянську, Енергодарі та інших містах, на них очікував неприємний сюрприз. Місцеві мешканці відразу чітко дали зрозуміти, що на русню тут ніхто не чекав, і їй зовсім не раді у російськомовних регіонах України.
Незначне просування дорогами у деяких прикордонних областях та блокади міст, які не підкорюються навіть тоді, коли їх окупують – це і все, на що спромоглася самовпевнена російська армія, яка до вторгнення в Україну нараховувала близько 150 тисяч солдат. Звичайно, це не той результат, на який розраховували чи то в Кремлі, чи у бункері. Та й цей результат дався окупантам ціною величезних втрат як в особливому складі, так і в техніці.
Причина таких великих втрат не тільки у професійних та гранично мотивованих діях наших захисників, а й у безглуздих рішеннях командування російської армії. Не потрібно бути великим військовим тактиком, щоб звернути увагу на те, як керівництво окупантів кидає на забій колони, одну за одною. Так було завжди. Командування радянською та російською армій ніколи не рахувало людей. При виконанні завдань, втрати особового складу ніколи не мало значення. Генерали керувалися фразою – баби ще народять. Окупанти навіть приховують свої втрати та не забирають більшість вбитих.
Нам допомагають грошима та озброєнням, але вже давно дали зрозуміти, що у бійку ніхто втручатися не буде. За великим рахунком, ми сам на сам з цим диким звіром, який зовсім не дотримується ніяких загальновизнаних міжнародно-правових норм і принципів ведення бойових дій. На кожній своїй війні русня не те що ігнорує, а навпаки - свідомо будує дії навколо грубих порушень четвертої женевської конвенції, яка стосується відносин військових до цивільних осіб.
Після провалу
Після повного провалу бліцкригу окупанти приступили до реалізації терористичних методів. Вони цілеспрямовано бомблять житлові квартали та приватні сектори населених пунктів. Причому, роблять це озброєнням масового ураження – касетними бомбами, балістичними крилатими ракетами, системами залпового вогню, некерованими бомбами вагою пів тони. Це все вже загальновідомий факт. До речі, полонений рашист – льотчик, підполковник Максим Криштоп, зізнався, що російським пілотам віддають накази бомбардувати українські міста виключно некерованими фугасними бомбами, для нанесення більш хаотичних ударів по кварталах з цивільним населенням. Вони швидко зрозуміли, що поступаються у прямому протистоянні з силами ЗСУ і перемкнулися на цивільних.
Головні цілі – карати неприборканий народ і руйнувати міста доти, поки керівництво нашої держави не піде на неприйнятні умови бункерного шизофреніка. Окупанти зараз воюють не стільки з нашою армією, як з цивільними громадянами України. Це цілком природно для них. Москалі завжди стараються домінувати над слабкими та беззахисними. З ними нема про що домовлятися. Їхні обіцянки порожні. Згадайте іловайський котел, коли путіністи розстріляли узгоджений коридор для наших військових.
У подальшому на Донбасі рашисти та угрупування так званих днр і лнр протягом восьми років обстрілювали підконтрольну їм територію, скидаючи все у своїх пропагандистських ЗМІ на ЗСУ. Це все вже давно має купу доказів та зізнань. Тож у тому, що відбувається зараз, немає нічого дивного. Русня по-іншому не вміє. Спробувала, на очах усього світу міцно отримала по зубах та повернулася до своїх ганебних методів.
Ворог не тільки обстрілює квартали з цивільними, дитячі садки, школи, лікарні, а й не дає можливості мирним жителям, зокрема жінкам з дітьми, людям похилого віку та тяжко хворим, покинути небезпечні міста. Навіть коли на найвищому рівні узгоджені зелені коридори, окупанти ведуть обстріли зон, по яких пролягають маршрути.
Ситуація у Бучі, Ірпені, Харкові, Чернігові, Волновасі, Маріуполі та інших містах, які перебувають під систематичним бомбардуванням, свідчить про те, що ми маємо справу не з представниками цивілізованого світу, росіяни – це моральні потвори. Ми воюємо з головними терористами у світі. Все те, що відбувалося у Сирії, повністю повторюється в Україні. Рашисти не пускають в окуповані ними міста машини з продуктами харчування, ліками, намагаються примусити до співпраці місцеву адміністрацію та штатних журналістів, залишають цілі міста без електрики, опалення, газу, води, інтернету.
Це беззаконня бачить та засуджує уся світова спільнота, але кремлівському режиму все одно. Він у своїх ЗМІ продовжує ґвалтувати реальність та годує нескінченими фейками своїх вірних терпил. Не потрібно тішити себе ілюзіями на фоні розпочатого суду у Гаазі. Система світової безпеки вже вкотре не пройшла перевірку на профпридатність. Наразі путіна може зупинити лише Україна. Не гаазький трибунал, не НАТО, ніхто. Жодні перемовини нічого крім капітуляції не можуть дати. Ситуація така, що ми вимушені іти ва-банк. Тільки ми повинні адекватно реагувати на неадекватні дії ворога. Тобто, не можна грати за правилами, якщо супротивник їх не дотримується. У іншому випадку ми будемо не в рівних умовах, та й шанси на те, що ситуація буде розгортатися за сценарієм ворога, тільки зростатимуть.
Олексій Арестович має рацію – армія ворога не сильна, вона довга. Проте за мотивацією москалі суттєво поступаються.
Вони йдуть воювати лише тому, що до чортиків бояться путіна і його режим. Не сумніваюся, що перемога буде за нами, але ми повинні зробити все, щоб вона сталася якомога швидше. Це дозволить врятувати тисячі українців.
Треба бити по головному джерелу їхньої мотивації. Велика кількість орків перетинає кордон з думкою, що у скрутний момент можна буде здатися у полон. Вони вже зрозуміли, що у нашому полоні, як на курорті. Але проблема у тому, що, поки вони туди потраплять, в них є час на злочини. Треба рубати під корінь. Тобто, робити так, щоб потрапити в Україну росіянам було страшніше за відповідальність перед путінським режимом. Немає хороших рускіх, вони всі винні у тому, що коїться. Вони сформували ту потвору, яка вже майже чверть століття керує їхньою державою, і вони всі без винятку несуть відповідальність. А розповіді про «навчання», сопливі історії – це ще й неповага до нашого народу. За цю примітивну брехню, на мій погляд, потрібно жорстко карати.
Після того, що вони роблять з нашим цивільним населенням, як вони тримають у голодних блокадах наші міста, бомблять пологові будинки, ми не маємо права тримати їх у кращих умовах, ніж зараз перебувають наші мирні громадяни. Цих полонених вже більше двох тисяч. І це стадо потрібно ще й годувати у той час, як наші діти голодують та замерзають у підвалах. І далі це поголов’я буде тільки збільшуватися. На мій суб’єктивний погляд, далі наші хлопці не повинні брати орків у полон. Потрібно нищити всіх на полі бою. Тільки страх перед неминучою смертю буде сильнішим за їхню національну традиційну фобію. Ніякий трибунал не буде гідним покаранням вбивцям дітей і жінок, руйнівникам мирних міст.
Цей фактор може бути переломним моментом у війні. Вони жорстоко граються з нашою психологією, то потрібно дати гідну відповідь. Кожен розповсюджувач руского міра віднині повинен боятися перетинати наш кордон. Вони розуміють лише мову сили. Ми на своїй землі і саме ми повинні диктувати правила гри. Тож закликаю усіх наших військових, усіх бійців тероборони та нацгвардії – не брати цих потвор у полон. Пам’ятайте, що вони вже наробили і уявіть, що ще можуть наробити у майбутньому. Їхні "навчання" повинні відбуватися виключно на їхній території.