Державна (або ж публічна) служба – невіддільна частина стабільного та ефективного функціонування держави. Однак в українському суспільстві ставлення до державних службовців специфічне. Щоб це змінити, необхідно усвідомити, наскільки важливою є робота держслужбовців для розвитку держави загалом і для нашого повсякденного життя зокрема.

Тому про важливість державної служби для війни та відбудови України в майбутньому читайте в матеріалі для 24 Каналу.

Цікаво Чи мають роботодавці вручати повістки працівникам, облік жінок та інші питання про мобілізацію

Держслужбовець – людина, якій належить ключова роль у захисті прав і свобод громадян та підтримці економічного й соціального розвитку держави. Крім того, ефективне державне управління – запорука виконання Плану Ukraine Facility, програми підтримки України від Європейського Союзу на 50 мільярдів євро. В ширшому сенсі – без якісного держуправління процес ефективного повоєнного відновлення України просто неможливий.

Запорука якісної державної служби – професійні вмотивовані фахівці, які формують державну політику, надають адмінпослуги, стежать за дотриманням законодавства, а також управляють державними фінансами (тобто коштами платників податків і міжнародною допомогою). На практиці це означає, що саме від кваліфікованості держслужбовців у міністерстві багато в чому залежатиме досвід взаємодії з державою для людини в лікарні, школі, ЦНАПі тощо.

Які є проблеми із державною службою в Україні? Як вийшло, що держава як роботодавець втрачає професіоналів? Щоб зрозуміти це, ми в Центрі спільних дій на умовах анонімності відверто поспілкувалися про проблеми публічної служби в Україні з колишніми та чинними держслужбовцями.

Держслужбовців умовно можна поділити на три категорії. Перша – ті, хто прийшов за досвідом, відносно легко влаштувалися, отримали гарний запис в трудовій. Щоправда, є нюанс – платять мало. Друга – ті, хто прийшов заробити. Ці люди отримують одразу топпосади й надовго не затримуються. Третя категорія – ті, хто працює з радянських часів та все ще сподівається на високу державну пенсію,
– розповідає наша співрозмовниця, колишня працівниця одного з міністерств. Вона працювала на державній службі більш як 10 років, тож може порівняти ситуацію до та після реформи.

Реформа держслужби в Україні почалася у 2015 році й мала амбітну мету: створення професійної, прозорої та підзвітної системи державного управління.

Зʼявилися обовʼязкове електронне декларування, розділення адміністративних і політичних посад, прозорі конкурси. Заробітні плати складалися з невисоких окладів та премій або заохочувальних надбавок, що їх нараховує керівник в межах фонду оплати праці. Все начебто для того, щоб змотивувати працювати більше і якісніше,
– пригадує вже колишня працівниця судової системи.

На думку обох вже колишніх держслужбовиць, нововведення після реформи держслужби не принесли бажаного результату – на ключові посади й далі брали "своїх" та "зручних", а пересічний чиновник заробляв значно менше, ніж міг би у приватному секторі. Це зробило державну службу неконкурентоспроможною на ринку праці та змусило багатьох порядних кваліфікованих людей шукати іншу роботу.

Серед проблем, на які вказують колишні й чинні держслужбовці, – значна (іноді в кілька разів) різниця в зарплатах різних категорій працівників. Наприклад, більш як 50 тисяч гривень для категорії А, і близько 15 тисяч – для решти. Якщо людині треба платити за оренду й далі самій себе утримувати, то бути держслужбовцем категорій Б чи В – скрутно.

Крім того, державні службовці скаржаться на відсутність практично орієнтованих курсів і застарілі програми навчання. При цьому щороку до 1 жовтня потрібно отримати два кредити ЄКТС – це означає десятки годин додаткового навчання для підвищення кваліфікації. І регулярно сплата за нього з власної кишені. Ще один нюанс стосується мобілізації: щойно чоловік влаштовується на державну службу, як його мобілізують, бо він точно сходив у ТЦК.

Одним з найважливіших показників ефективності держслужби, на думку колишньої працівниці апарату КМДА, є рівень компетенції та мотивації працівника. І з її досвіду, з цим також є низка проблем.

На жаль, влада вживає заходів щодо руйнування автономії та незалежності державних органів, що робить їх нездатними до виконання своїх функцій. Потрібно робити те, на що є політична воля. А якщо немає вказівки зверху – бюрократична машина просто зачавить будь-яку ініціативу. Влада прагне створити систему, де державні службовці будуть лояльними до неї, а не діятимуть в інтересах суспільства в цілому,
– констатує наша співрозмовниця.

Як наслідок, із державних органів йдуть професіонали, які не бажають працювати в умовах низької зарплати, надмірної бюрократизації та політичного тиску. На зміну їм приходять люди, які не мають відповідної освіти та досвіду роботи, а головне – мотивації працювати на благо держави та суспільства. А це своєю чергою призводить до зниження якості надання послуг населенню.

Майже десятирічна реформа замість розвʼязати лише поглибила наявні раніше проблеми державної служби – із цим твердженням згодні опитані нами колишні та нинішні державні службовці.

За даними Національного агентства з питань держслужби, станом на 1 травня 2024 року в Україні понад 40 тисяч вакантних посад держслужбовців. Левова частка – категорії В. Наші співрозмовники констатують – простим службовцям, які "роблять роботу руками", взагалі не вигідно йти на держслужбу.

“Чому я пішла з держслужби? – міркує наша співрозмовниця, яка вирішила покинути роботу в міністерстві. – Перш за все, через нескінченні перевірки, які дублюють одна одну й повторюються. Логічно перевірити людину, коли вона вперше влаштовується на роботу. Вперше перевірити, чи не підлягаю я люстрації, – теж нормально. Але ж треба щороку доводити, що ти – це ти! Окремий біль – медичні довідки, які мають бути визначеної форми і які можна отримати лише у певних клініках і платно, від 800 грн. І так з року в рік”.

Коли у 2024 році постало питання чергової спецперевірки, наша співрозмовниця вирішила, що не хоче більше працювати в міністерстві. "Поки чекаєш результат – ти вважаєшся не зарахованим у штат. Якщо влаштовуєшся вперше – не отримуєш зарплату весь цей час". З пʼятьох колег її відділу до середини 2024 року залишилася працювати лише одна. А ті, хто звільнився, описують свій досвід держслужби як "ніколи знову".

Буває, що люди працюють безплатно по кілька місяців, поки чекають результатів спецперевірки. Знаю випадок, коли людина чекала 9 місяців… Але не всі до такого готові – треба ж якось жити. Крім того, часом є спеціальна вказівка – не видавати результати перевірки,
– ділиться ексчиновниця.

Крім того, за її словами, люди часто ототожнюють звичайних держслужбовців із топчиновниками, які потрапляють у скандали, і це ще один фактор тиску.

Неконкурентна зарплата, шалена відповідальність і політичний тиск – поєднання, здатне відбити бажання працювати на державу навіть у найвмотивованіших здібних і порядних фахівців. Однак без сильних вмотивованих професіоналів на державній службі неможливі сильні уряд і міністерства. І Україна мусить якнайшвидше знайти вихід із цього зачарованого кола. Яким від може бути?

Реформа державної служби стала на паузу через пандемію та повномасштабне вторгнення. Та курс на євроінтеграцію, необхідність залучати кошти міжнародних партнерів та ефективно розпоряджатися ними змушують урядовців переглянути питання держслужби.

Так, одним із кроків плану реформ для України Ukraine Facility є ефективне державне управління. Ним прямо передбачено: Україні потрібна інституційна спроможність, щоб реалізувати заплановані реформи та залучати великі об’єми інвестицій. Для цього потрібно:

  • створити справедливу систему оплати праці державних службовців;

  • налаштувати прозорі процедури відбору спеціалістів на посади;

  • цифровізувати управління державною службою та людськими ресурсами.

У фіналі маємо отримати професійну державну службу без "кумівства" та корупції – зацікавлені вмотивовані фахівці, які розуміють рівень своєї відповідальності й готові її брати на себе. Виглядає начебто дуже просто, але на практиці це масштабний виклик, і тут Україні може знадобитися міжнародний досвід.

Труднощі із залученням кваліфікованих спеціалістів на державну службу з різних причин є не тільки в Україні. Згідно з дослідженням Організації економічного співробітництва та розвитку, через старіння населення кадровий дефіцит мають організації як приватного, так і державного секторів. Держслужбовці віком 55 років чи старше складають близько 24%, тоді як частка службовців віком до 34 років – 18%.

Як і в багатьох інших країнах, в Україні значна частка державних службовців наближається до пенсійного віку, що створює ризик втрати досвідчених працівників. Це підкреслює необхідність омолодження кадрового складу та залучення молодих фахівців.

Щоб залучити кваліфікованих порядних та ще й молодих спеціалістів, уже замало самої лиш гарної зарплатні й прозорого конкурсу. Дослідники радять урядам позиціонувати державну службу як платформу для творення позитивних соціальних змін, акцентувати на значущості такої роботи.

Щоб конкурувати із приватним сектором, державний мусить впроваджувати сучасні технології. Водночас – сприяти перепідготовці та підвищенню кваліфікації наявних працівників, щоб утримувати цінних співробітників з інституційними знаннями та досвідом, а також заповнювати вакансії у висококонкурентних сферах, таких як ІТ та кібербезпека.

Не менш важливі й умови праці. На думку аналітиків, уряди повинні демонструвати гнучкість у переході на віддалену та гібридну роботу. Такий підхід допоможе залучати й утримувати нове покоління держслужбовців. (І тут варто зауважити, що українським держслужбовцям наразі заборонено виїжджати за кордон – незалежно від віку й статі).

"За яких умов ви були б готові повернутися на державну службу чи хоча б задуматися про це?" – таке питання ми поставили колишнім держслужбовцям. Відповіді загалом перегукуються з рекомендаціями дослідників ринку праці, наведеними вище.

  • "Першочергово мають бути гідні зарплати та пільги, медичне страхування, оплачувана відпустка, пенсійне забезпечення. Ще було б добре, якби твоя робота й карʼєрні можливості не залежали від політичних пертурбацій", – ділиться колишня працівниця одного із міністерств.
  • "Знаєте, робоче середовище – це окремий біль. Хочеться працювати в сучасному чи хоча б більш-менш комфортному просторі, а не стояти в черзі до єдиного ксерокса на поверсі, – пригадує експрацівниця судової системи. – Хотілося б чіткого розуміння перспектив кар'єрного росту, з реальними можливостями для підвищення кваліфікації. Мені подобалося працювати на державу, але я стомилася від її тиску роботодавця".

Україні потрібна інституційна спроможність, щоб реалізувати заплановані реформи та залучати великі об’єми інвестицій. І цього неможливо досягнути без сильних міністерств (та інших інституцій) із кваліфікованими фахівцями. Це не примха донорів – від ефективності державної машини залежить і хід війни, і відбудови. Адже протистояння відбувається не лише між арміями, а й між державними машинами. І від того, чи зможе держава подолати цей виклик без перебільшення залежить і якість життя кожного українця, і майбутнє України як держави.