Революціонери: Мао Цзедун – яскравий приклад того, як революціонер може стати диктатором
Мао Цзедун, народжений у родині заможного селянина, міг продовжити шлях свого батька, отримати його земельний наділ і до кінця життя тихо копирсатися в землі і не прагнути нічого більшого. Та плуг і секрети вирощування рису були не для Мао.
Він хотів, щоб усі люди на землі стали рівними, щоб не було бідних та багатих. Ці переконання привели молодого Мао в молоду китайську компартію, яка тільки починала зароджуватися. Віддано сповідуючи ідеї марксизму-ленінізму, Мао стрімко зростав у ієрархічній структурі компартії Китаю.
Своє перше повстання Мао організував у 1927 році. Коли його розрізнені частини вщент розбила урядова армія, революціонер не розчарувався, відступив у гори та почав планувати нове повстання.
Під час другої світової його партизанська армія трощила й урядові війська, й ненависних ворогів-японців. Їм вдалося здобути вирішальну перемогу – взяти під контроль усю величезну країну.
Спершу Мао Цзедун не був у фанатичній залежності від абсолютної влади. Разом із товаришами він відбудовував зруйновану війною країну. Китай узяв курс на модернізацію та індустріалізацію, стартували п’ятирічки.
У 50-х роках, незадоволений повільними темпами зростання економіки, революціонер Мао проголошує політику "великого стрибка вперед". Але цей план провалився. КНР, яка ледве почала ставати на ноги, стрімко відкотилася назад. За цим послідували знищення інакодумців.
Незважаючи на звірства та масові вбивства інакодумців, країна вирвалася вперед. Звісно що, це була не заслуга самого Мао, а його оточення, яке змогло проштовхнути реформи.
Після пережитих двох інфарктів 9 вересня 1976 року Мао Цзедун помер. Його забальзамоване тіло досі лежить у мавзолеї в центрі Пекіна.