Три групи населення у Харкові, і як Росія хоче з ними "працювати"

Гіпотетичне захоплення Харкова можна подати як тотальну перемогу у війні. Це виправдовує всі втрати та негаразди російського населення. Водночас для України драматичнішим з погляду наслідків може бути лише:

  • захоплення Одеси з відсіканням від моря;
  • захоплення Києва.

Але хотіти – не шкідливо.

Читайте також На пресконференції Путіна ніхто не зауважив дещо дуже важливе

Якщо місто організовано оборонятиметься, то захопити Харків тими силами, які здатна накопичити Росія, неможливо. Завдати шкоди – так, а захопити – ні. Єдиний шанс для росіян – підірвати волю до опору, паралізувати оборону зсередини.

Саме завдання підриву оборони зсередини росіяни превентивно вирішуватимуть, виношуючи плани військової операції. Оприлюднення "планів" – це один з елементів конструювання самоздійснюваного пророцтва. "Планів" із захопленням Харкова росіянами ми побачимо не один. Ті, хто їх публікуватиме, не обов'язково агенти Росії. Їх можуть використовувати як переносників інфекції.

Настрої у місті не є секретом. Є кілька очевидних груп, про які у Росії добре знають. Перша – це "ждуни". Ідейні лоялісти Росії. Їх порівняно небагато. Витрачати на їхнє підгортання додаткові зусилля немає сенсу, вони і так ментально на боці ворога. Поки що живуть у пасивно-сплячому режимі. Частина тихо шкодить там, куди дотягується. Їм цілком вистачає сигналу, що "Росія зосереджується". Тут все ясно – це галявина для СБУ.

Друга – люди з настроєм "треба щось вирішувати". Їхня кількість зростає. Загалом це лояльна до України група, але її основний запит – безпека та можливість "нормально жити". Саме ця група буде опорною для культивування запиту на переговори.

Технічно росіян цілком влаштує позиція: "ворог – у Москві, але винуватці продовження війни – у Києві, бо не хочуть переговорів". Тезу з переговорами розкручуватимуть і через західні голоси.

Третя – люди, що становлять кістяк оборони, які за жодних умов не приймуть Росію. Вигнання з міста цієї групи буде однією з головних цілей росіян. Завдання максимум для Москви: нацькувати другу та третю групу, щоб охочі "нормально жити" звинувачували в негараздах війни не Росію, а тих, хто дає відсіч окупантам.

Для роботи з цими аудиторіями росіяни використовують реальні проблеми та спираються на реальні мотиви. Сигнал "війна буде довгою" і "Росія має план на роки вперед" разом з періодичними обстрілами провокує вимогу "якогось рішення".

Рефрен "війна буде довгою" в Ужгороді та Харкові відчувається зовсім по-різному. Росіяни докручують цю тезу. Режим "спочатку приліт – потім тривога", що днями частково відчули у Києві, не робить людей симпатиками Росії, але формує настрої.

"Школа в метро", що стала одним із символів стійкості і викликає розчулення у партнерів, у самому Харкові сприймається інакше: "У гробу ми бачили, щоб наші діти вчилися в метро та підвалах, нехай так повчаться діти цих розчулених і тих, хто йде на різдвяні канікули, не затвердивши пакету допомоги". Це емоції, але вони є. Що запропонувати цим людям? Є речі, які непогано резонують.

Зауважте Новий польський уряд і Україна: що чекає на відносини між країнами у 2024 році

Що Україна може запропонувати цим людям

По-перше, адекватно сприймається аргумент, що зараз ні про що добре домовитися не можна, тільки про погане і без будь-яких гарантій, від чого стане не краще, а гірше. Теза, що "треба терпіти до розвалу Росії", не працює. А ось думка "терпіти, щоб вийти в сильнішу переговорну позицію та домовлятися про хороше" – цілком. Однак потрібні дії на підкріплення. Хорошим доказом руху до кращої переговорної позиції буде:

  • посилення ППО;
  • здатність завдавати ударів по території Росії.

Ніщо так не бадьорить людей, як "бавовна" у росіян, які обстрілюють Харків. Конструкція "переговори – можливі, але в сильній позиції, і ось як ми до неї йдемо" не дозволить росіянам підім'яти цю групу повністю.

У мене досить специфічне коло спілкування у Харкові: практично всі або воюють, або забезпечують фронт. Тому дуже добре видно ознаки теми, яку варто проговорити. На цю групу росіяни закидають думку-вірус: "А за що ми воюємо? Що буде після перемоги, а що у разі заморожування?". За два роки великої війни (а хтось на війні 10 років) є і втома, і виснаження. Однак мотивація не пустити росіян у свій будинок і пам'ять про загиблих тримають в тонусі.

Залізти в голову та придушити волю цих людей у категоріях сьогодення вкрай складно. Тому росіяни починають працювати з образом майбутнього. Щоб створити відчуття безглуздості опору. Сигнал дуже простий – "Харків в умовах ворожнечі з Росією не має майбутнього". Оскільки й у разі продовження гарячої фази війни, й у разі ворожого заморожування місто приречене на деградацію. Різниця лише в тому, з якою швидкістю.

Харків від СРСР і до нині

Логіка та фактаж, на які нанизується ця теза, схематично є наступною. З 1991 року Харків пройшов через кілька потрясінь. У СРСР місто було важливим імперським науково-технічним та промисловим центром. Все, що обслуговувало масштаб імперії (особливо – ВПК), у мить стало непотрібним. Місто втратило 200 тисяч населення (дуже продуктивного) і пройшло через хворобливу адаптацію. Замість наукомістких виробництв виник ринок "Барабашово".

До середини 2000-х місто отямилося, знайшло нову місію, яка значною мірою була зав'язана з контактами з Росією. У 2014 році частина цих зв'язків обірвалася, частина послабилася. З найбільшого логістичного хаба Харків все більше перетворювався на глухий кут. Обвалу не сталося через надходження великої маси населення з Донецької та Луганської області. Це була ін'єкція, яка допомогла пройти через шок. Плюс бив рекорди аеропорт, що забезпечувало достатній комфорт та мобільність для контингенту з високими доходами.

Цікаво Нас візьмуть і в ЄС, і в НАТО, але все буде не так, як ми уявляли

У 2022 році ситуація різко погіршилася. Є тенденції на поверхні.

  • По-перше, вийшов ІТ-бізнес, багато – безповоротно. Ті, хто поки що залишився, готуються. А це найважливіша для міста частина спільноти.
  • По-друге, під загрозою сектор освіти. Поки що є інерція, але й студенти (особливо – іноземні), і викладачі неминуче шукатимуть альтернативу. Це ще одна ключова група.
  • По-третє, багато бізнесів, де потрібно щось розвивати або просто є тривалий цикл, завмерли або переїхали. Виїхали люди затребуваних професій, наприклад лікарі.

Тимчасове штучне підживлення у вигляді ПДФО військових спотворювало картину, буде ще складніше.

Загалом значна частина найпродуктивнішого населення, яка формувала міське середовище, покинула місто, або перебуває на стадії прийняття того, що доведеться виїхати не сьогодні, то завтра. Не завтра, то післязавтра.

Потреби оборони забезпечать приплив у місто нового населення – військових. Однак їх не вистачить для компенсації відтоку. Плюс військові створюють інше середовище. Ворушиться якась оборонка. Але, скоріше, не виробництво, а ремонт.

Навіть якщо війну "заморозять" завтра, Харків залишиться глухим кутом на кордоні з "мордором". У результаті буде зовсім не те місто, в якому багато харків'ян звикли жити і яке було магнітом для кількох регіонів. Харків у нинішньому вигляді перестане існувати. Середовище зміниться. Він поступово перетвориться на аналог Сум. Гарне місто – але інше.

Велика ідея як зберегти Харків

Росіяни підкидають думку: ну, скажімо, ви хоробро обороняєтеся, і завтра війна стане на паузу. А далі що? А чи житимете ви в такому місті зі своїми дітьми? А якщо ні, то навіщо впиратися?

Пряник інтеграції до ЄС і НАТО поки/вже не переконливий. Точніше: багато хто вибиратиме особисту інтеграцію, а не боротиметься за ефемерну інтеграцію разом із містом, у якого сумна перспектива. Доти, доки не позначено іншу перспективу.

Поки відбивалися підручними засобами, всю цю рефлексію про майбутнє треба було тримати при собі, щоб не розмивати фокус. Нині вже треба давати людям якісь підказки, бо росіяни активно вийшли на цю галявину. Щоб зберегти та забезпечити розвиток півторамільйонного міста, потрібна велика ідея. Я шукав би ідею в правдивій і зрозумілій галузі – зв'язків Харкова з Росією.

Харків має перетворитися на один із головних центрів роботи з російською загрозою для ЄС та НАТО, на один із центрів модерування того, що відбувається у російському просторі. У Харкові для цього є базовий інтелектуальний капітал, який можна наростити, та незаперечна перевага – відсутність мовного бар'єра.

Важливо Європейська рада не виділила Україні 50 мільярдів вже зараз: чому це не зрада

У Харкові має бути розгорнутий міжнародний трибунал для переслідування російських злочинців. У Харкові має бути побудований інструмент фільтрації, який росіянин є добрим, а який – ні. У Харкові має заземлитися вся міжнародна інфраструктура щодо обслуговування санкцій проти Росії, конфіскації активів тощо.

У Харкові потрібно розгортати think tank'и з аналізу Росії, які обслуговуватимуть західні столиці замість того шлаку, який наплодили зараз із різного роду експертів.

У ролі переговорної опції існує теза про демілітаризовану зону на 100 – 200 кілометрів вглиб Росії та Білорусі. Харків спочатку має бути позиційований як центр моніторингу та управління цією зоною, якщо її створять.

Одне з прикладних питань для будь-якого діалогу щодо гарантій – створення умов для реанімації аеропорту, щоб відкрити місто для іноземців. Плюс доба логістики в один бік – це вирок.

Схожих ідей можна накидати ще, скомпонувати їх і вибудувати якусь логіку, таймлайн, "якщо – то" і т.д. Головне, щоб ці ідеї допомогли зафіксувати потрібний масштаб.

Якщо не думати в цьому напрямі, то багато що все одно буде реалізовано. Бо запит на роботу із російським простором є. Але це може бути реалізовано, умовно, у Львові. Бо у Львові приємно.

Буде добрий мир і шанс на нормалізацію з Росією через час – Харків займе нішу хаба контактів. Буде поганий мир і мавпи з ядерною бомбою за 40 кілометрів? Сеул теж так живе. Але він є у системі інтересів та гарантій.

Словом, час придумати нові прохання до Санта Клауса і підтягнути на правильну сторону Діда Мороза.