Військовий оглядач Давид Шарп в ексклюзивному інтерв'ю для YouTube-каналу 24 Каналу проаналізував наслідки втрати Росією бомбардувальника Ту-95, зміну тактики ударів по Києву та нові загрози від реактивних безпілотників.

Шарп пояснив, чому кожен втрачений Ту-95 поступово зменшує потенціал російської стратегічної авіації, чи справді Росія відправляє "Шахеди" в бій майже з конвеєра та які літаки й комплекси ППО можуть стати ефективнішою відповіддю на реактивні дрони.

У Росії розбився військовий бомбардувальник Ту-95. Усі члени екіпажу загинули. Літак належав авіабазі "Українка" в Амурській області, звідки він міг вилітати для завдання ударів по Україні. Що означає втрата Ту-95 для російської дальньої авіації та наскільки складно компенсувати такий літак?

Одразу почнемо з кінця. Компенсувати втрату цього літака вони не можуть, тому що Ту-95 більше не виробляються. Є певна кількість недіючих бортів, які теоретично можна відновити або використати як донорів запчастин, щоб підняти інші машини в повітря, але загалом їхня кількість дуже обмежена.

Свого часу Україна завдала дуже суттєвого удару по можливостях російської стратегічної авіації атакувати Україну крилатими ракетами під час операції "Павутина". Після цього залишилися лічені десятки таких літаків. Точно невідомо, скільки Ту-95 зараз перебувають у строю, але йдеться саме про лічені десятки.

Ту-160 – новіший стратегічний бомбардувальник, який Росія у повільному темпі виробляє в новій модифікації. З Ту-95 ситуація інша. Тому втрату кожного такого борту навіть складно оцінити в грошах: це радянське виробництво, яке неможливо просто відновити новою серією.

Збиток тут дуже простий: із лічених десятків літаків стало на один менше. Це не означає, що вже наступний російський удар обов'язково міститиме менше крилатих ракет, тому що у вильотах беруть участь далеко не всі наявні літаки. Але можливості Росії поступово тануть із втратою кожного такого борту.

Загибель екіпажу, на мій погляд, ще більш відчутна втрата. Підготовлений екіпаж – це багато років навчання та досвіду, які теж неможливо швидко компенсувати.

Взагалі аварійність у російських Повітряно-космічних силах дуже висока. Протягом війни вони втратили чимало літаків саме в аваріях, і це ще без урахування випадків дружнього вогню.

Водночас одна аварія Ту-95 не здатна різко переломити можливості російської дальньої авіації. У Росії залишається певний парк таких машин та інші носії. Тут важливий накопичувальний ефект: кожна така втрата – це мінус одна бойова платформа, яку практично неможливо замінити.

Якби Україні вдалося повторити щось на кшталт операції "Павутина", хоча такі речі рідко вдається повторювати на замовлення, тоді вже можна було б говорити про суттєве подальше зниження потенціалу стратегічної авіації Росії. Аварії ж зменшують його поступово.

Росія почала активніше застосовувати реактивні безпілотники проти Києва, зокрема у світлу пору доби. Що стоїть за цією зміною та якої переваги Москва намагається досягти?

На мій погляд, Київ значною мірою вже фронтове місто. Тут навіть слово "прифронтове" не зовсім доречне, тому що в умовах застосування далекобійних засобів озброєння тил іноді сам опиняється на фронті, особливо якщо певне тилове місто стає основною ціллю.

У цьому випадку немає сумнівів, що Київ став однією з головних цілей противника. Росія намагається досягти одразу кількох речей і дотримується стратегії майже загального терору.

Перша мета – домогтися більшої зговірливості України на переговорах. Вони вважають, що такий інструмент особливо вагомий напередодні зими. Йдеться не тільки про прямий збиток, а й про демонстрацію того, що вони можуть спробувати зробити протягом найближчих місяців, якщо Україна не піде на поступки або не матиме інших козирів.

Другий рівень – максимальний економічний збиток. Це не лише витрати державного бюджету після знищення якогось об'єкта. Це збитки звичайних киян та українців, бізнесу, власників підприємств. Усе це накопичується і зрештою означає, що ресурсів для ведення війни стає менше.

Є й емоційна складова. На мою думку, Путіну та російському керівництву болісні українські удари останніх місяців і з медійної, і з економічної точки зору. Їм потрібно демонструвати власній аудиторії, що вони нібито "відповідають" Україні.

Тобто тут є три рівні: стратегічний, економічний та емоційний. Київ для цього підходить якнайкраще з російської точки зору, адже це серце України та найбільш населений український мегаполіс.

Є ще суто військовий момент. Росія використовує вікно можливостей, яке виникло через те, що оптимальної відповіді на реактивні безпілотники поки немає. Саме тому їх застосовують і вдень, і вночі, намагаючись додати психологічний та виснажливий ефект.

Один об'єкт умовно можна спробувати знищити вночі протягом двох годин. Але зовсім інший ефект виникає, коли шум вибухів, влучань та робота ППО тривають майже цілодобово. Цей фактор Росія теж намагається використовувати сповна.

Військовий експерт Павло Нарожний заявив, що Росія практично не формує запасів дронів, а відправляє їх в атаки невдовзі після виробництва. Що це може говорити про стан російських запасів і виробництва?

Такі висновки можна робити за різними розвідувальними даними та непрямими ознаками. Наприклад, якщо на деталях або комплектуючих збитих дронів бачать зовсім свіжі дати виробництва, це може свідчити, що боєприпаси відправляються фактично прямо з конвеєра.

Але тут є важливе "але". Частину справді можуть одразу відправляти в бій, а іншу, нехай і невелику, залишати в запасі. Якщо ми не бачимо суцільної послідовності серійних номерів, то повністю виключати наявність певних запасів не можна.

З одного боку, якщо Росія витрачає майже все, що виробляє, це можна вважати позитивною ознакою. З іншого – вона вже виробляє достатньо багато, щоб завдавати болючої шкоди, і працює над подальшим розширенням виробництва.

При цьому реактивні дрони аж ніяк не є дешевим продуктом. Це значні витрати, але якщо росіяни вважають цей засіб ефективним, вони, найімовірніше, продовжуватимуть нарощувати виробництво.

Тоді у них з'явиться вибір: використовувати все одразу або формувати певний запас, щоб у визначений момент провести особливо масовану атаку. Тому інформація про використання дронів просто з конвеєра не повинна викликати зайвого оптимізму.

Дуже важливо знайти засоби протидії. Причому це не лише протиповітряна оборона, а й власні ударні можливості як засіб стримування.

Якби Україна умовно могла щодня запускати по Росії сотні реактивних дронів, які не піддаються впливу засобів радіоелектронної боротьби, Росії довелося б щодня витрачати величезну кількість ракет ППО. За такого темпу їх досить швидко почало б бракувати.

А за менш сприятливого для Росії сценарію низка великих російських міст могла б зіткнутися з тим, із чим сьогодні стикається Київ. Тоді, на мою думку, у Путіна з'явилося б значно більше причин говорити з Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським про припинення ударів по тилових об'єктах.

З'явилася інформація, що іноді реактивний "Шахед" перед атакою вимикає двигун і продовжує політ у режимі планування. Якщо це робиться навмисно, яке тактичне завдання може вирішувати такий маневр?

Я все ж схильний вважати, що йдеться про боєприпас не супердорогий і не супертехнологічний, хоча певні сучасні технічні рішення в ньому, звісно, є. Але я не вважаю його настільки складним засобом ураження.

Вимкнення двигуна на останньому етапі польоту технічно можливе, однак, на мій погляд, це досить проблематична і зайва опція, яка лише ускладнює роботу системи.

Головне, я не бачу очевидної причини, навіщо це потрібно. Якщо безпілотник на кінцевому етапі наводиться не лише за GPS, а й за допомогою відеопошуку в режимі реального часу, то в районі цілі він у будь-якому випадку сповільнюється.

Але для цього необов'язково повністю вимикати двигун. Швидкість можна зменшувати за рахунок зниження обертів або зміни профілю польоту. Так роблять і значно більш технологічно складні засоби ураження.

Тому, якщо не з'ясується, що така поведінка повторюється у багатьох десятках випадків, я б радше припускав випадковий збіг або технічний збій. Вимкнення двигуна – це додаткова процедура, і поки я не бачу пояснення, навіщо досягати потрібного результату саме таким способом.

Військовий журналіст Андрій Цаплієнко писав, що в України вже давно міг з'явитися ефективний інструмент протидії "Шахедам" – літак A-29 Super Tucano. Наскільки такий літак підходить для українських умов і чи буде він ефективним проти реактивних дронів?

Проти реактивних "Шахедів" та своєрідних неповноцінних крилатих ракет потрібні літаки зі значно більшим запасом швидкості. Якщо ціль летить уже не чотириста – п'ятсот кілометрів на годину, а шістсот – сімсот, повільнішому літаку стає дуже складно вийти на перехоплення, і його ефективність різко падає.

Водночас використовувати для таких завдань не дорогі винищувачі F-16 чи Mirage, а навчально-бойові літаки, зокрема реактивні, або в окремих випадках швидкісні поршневі машини – дуже перспективна ідея. Але бажано, щоб такий засіб був універсальним.

Купувати за великі гроші та утримувати повільний літак, який ефективний проти звичайного "Шахеда", але майже не здатний наздогнати реактивний, – велике питання. Ми вже бачили подібну проблему з іншими вузькоспеціалізованими засобами перехоплення.

Набагато важливіша вся система. Навчально-бойовий літак має працювати за наведенням із землі, а ключовими стають засоби виявлення та цілевказівки. Дрон потрібно побачити якомога раніше, в ідеалі ще до перетину кордону, а потім завдяки мережі радарів і сенсорів не втрачати його ні на секунду.

Тоді можна оптимально застосовувати наземні або повітряні засоби перехоплення. Тут можуть використовуватися і літаки на кшталт Super Tucano, і реактивні навчально-бойові машини, адаптовані до такого завдання.

Знищувати дрони й крилаті ракети можна навіть авіаційною гарматою, але це частково ризиковано, адже літаку доводиться дуже близько зближуватися з ціллю. В ідеалі потрібні ефективні й недорогі ракети класу "повітря – повітря", які дозволятимуть працювати з достатньої відстані та після одного перехоплення переходити до наступної цілі.

Авіаційна складова в будь-якому разі може відігравати суттєву роль. На мій погляд, Україні потрібні спеціально підібрані літаки, здатні оптимальним і відносно недорогим способом перехоплювати як звичайні, так і реактивні дрони.

Україна отримала новий зенітно-ракетний комплекс NASAMS разом із пакетом ракет від США та Норвегії. Франція та Німеччина також передали додаткові ракети для посилення української ППО. Наскільки суттєво це може допомогти зараз, коли масштаби російських повітряних атак зростають?

NASAMS – це одне з найкращих, майже найкраще, що є у своєму класі. Це комплекс світового рівня, актуальний проти практично всіх засобів повітряного нападу, крім балістичних ракет.

Його можна використовувати і ближче до лінії фронту, наприклад у засідках проти ворожих літаків. Але NASAMS не є комплексом великої дальності, тому літак противника має підійти досить близько, а таке відбувається нечасто.

У тилу все залежить від того, який конкретно район прикриває батарея. Одна батарея – це не так багато для такої великої країни, як Україна, де є безліч міст та важливих об'єктів, які Росія намагається атакувати.

Усе прикрити неможливо. Але там, де NASAMS розгорнутий і персонал працює професійно, безпілотники та навіть крилаті ракети можуть бути збиті з дуже високою ймовірністю. Для NASAMS перехоплення реактивного дрона, який летить на достатній висоті, саме по собі не є складною задачею.

Проблема в іншому: кожна ракета фактично на вагу золота. Вони дорогі, але навіть це не головне – їх просто не виробляють у гігантських кількостях.

NASAMS може збити багато реактивних дронів, однак якщо витрачати дорогі й дефіцитні ракети на кожен такий безпілотник, запаси швидко скоротяться. Це дуже серйозна дилема.

Такі ракети доводиться використовувати тоді, коли особливо важливому об'єкту загрожує серйозна небезпека і немає іншої можливості його захистити.

Якби NASAMS було дуже багато, а ракети до них були дешевими та вироблялися масово, можна було б назвати цей комплекс панацеєю від реактивних дронів. Але такої ідеальної ситуації, на жаль, немає. Тому NASAMS залишається дуже якісним засобом ППО, який потрібно використовувати там, де його можливості найбільш потрібні.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.

Інтерв'ю Давида Шарпа: дивіться відео