Розтерзана Станиця Луганська: чим живе дорога життя для Луганщини
Знищені будинки, черги людей, прикордонники та автобуси, які завезуть в різні міста Донецької та Луганської областей. Такою постає Станиця Луганська – єдиний перехід, який пов’язує жителів непідконтрольних Києву територій Луганської області з вільною Україною.
Ще в 2011 році тут мешкало понад 14 тисяч осіб. Та з початком війни на Донбасі кількість жителів скоротилося до декілька сотень, особливо в 2014-2015 роках. Тоді Станицю Луганську активно обстрілювали з різноманітної зброї, в тому числі і "Градів". Їх сліди і досі видніються у місті.
Найбільше скупчення людей – на КПВВ. Це єдиний перехід на всю Луганську область. Відкрили його 27 жовтня 2015 року. Спочатку планувалося, що за добу тут проходитиме 1,5-2 тисячі осіб. Та інколи доходить і до 7,5 тисяч. Рекорд – майже 8 тисяч. В такі дні доводиться доставляти мобільні пункти перевірки. А на літній період продовжили час роботи до 19:30.
На зимовий період тут облаштували місця перепочинку та пункти обігріву.
Деякі з переселенців займають чергу ще з ночі, щоб зранку першим потрапити у всі необхідні "пункти" і ще до вечора вернутися додому.
Сам перехід пролягає мостом через річку Сіверський Донець. Планувалося, що тут буде і автомобільний перехід, але бойовики підірвали міст, тому автомобільного сполучення між окупованою Луганщиною та підконтрольною Україні територією немає – лише через Донецьку область. Або Росію. Однак тоді у "подорожуючих" виникають проблеми. Прикордонники складають адмінпротоколи на тих, хто незаконно виїхав на територію Росії і хоче потрапити в Україну через пункт пропуску Мілове. З 2014 року таких адмінпротоколів назбиралося 40 тисяч.
Читайте також: Важко бути медиком на передовій: одкровення бійця
На всі звернення до бойовиків відкрити ще один пункт пропуску – відмови. В обласній адміністрації скаржаться, що через це гуманітарна допомога не потрапляє до жителів Луганщини. Адже ввозити її доводиться через окупований Донбас, де між самими так званими "ДНР" та "ЛНР" стоять митні пости. Саме на них і "губиться" значна частина "гуманітарки".
Станицю Луганську та й сам перехід неодноразово обстрілюють. Максимальний режим тиші – 2-3 дні. Це при тому, що Станиця Луганська – одне з місць, де має відбутися розведення сил. Однак для цього бойовикам треба "протриматися" сім днів.
Читайте також: Сергій Жадан: місцеве населення просить українських військових не полишати свої позиції
Військові показують на будинки поблизу КПВВ. Кажуть, там, де нове перекриття – значить були обстріли і руйнування. Тож довелося відновлювати. На деяких з будинків, які відремонтували, видніються сліди від обстрілів. Снаряд двічі потрапив в ту же ціль…
В самому ж містечку зростає соціальна напруга. І не лише через війну, але й через переселенців, які різко змінили усталені правила у Станиці Луганській. Черги до банкоматів та аптек, неможливість потрапити в Управління соціального захисту населення. Дехто з так званих переселенців, які оформилися тут, отримують соцвиплати як від України, так і від терористів по ту сторону фронту. Тому війна, як би це не жорстоко звучала, принесла їм і певну "користь". В той час як місцеві жителі, які вже третій рік живуть на лінії вогню, жодної допомоги від держави не отримують. Навіть медсестри, які провели не один день на КПВВ і поблизу позицій українських бійців, не отримали статус учасника АТО.
Одразу за КПВВ видніються пагорби. Там – пам’ятник князю Ігорю. І позиції бойовиків. Річка Сіверський Донець, яка є лінією фронту, "огортає" Станицю Луганську, створюючи для бойовиків прекрасну можливість для обстрілу. Тому вони не припиняються. Однак зараз їх значно менше, аніж у 2014-2015 роках.
Читайте також: Чому Росія не застосовує авіацію на Донбасі: думка бійця АТО
Школа №1. До війни тут навчалося понад 600 дітей. Зараз – трохи більше 200. Саме її накрили "Градами" під час активної фази бойових дій. Досі про це нагадують дві вирви від снарядів на подвір’ї.
А також новий клас на третьому поверсі. Адже один із снарядів попав просто в будівлю. 750 квадратний метрів приміщення на трьох поверхах були знищені. Обійшлося без людських жертв, адже обстріли проводили вночі. Відбудували все завдяки іноземним організаціям і фондам. З цього ж класу видно і позиції бойовиків.
На вході до школи – меморіальна таблиця прикордоннику В’ячеславу Фірсову. Він навчався в цій школі і загинув на війні неподалік. Ще одна дошка пам’яті – у самій школі. Її зробили учні власними руками.
Школа не має свого бомбосховища. Тому дітям доводиться під час обстрілів ховатися у фойє школи. Воно зі всіх сторін оточене різноманітними приміщеннями.
Саме в цій школі діти з окупованих територій могли здавати ЗНО та ДПА в попередні роки. Однак в ці дні бойовики ускладнювали їм перехід через КПВВ.
Школі №2 "пощастило" значно менше. Її, фактично, немає. Лише стіни. Без перекриття.
Під обстріли потрапила і районна лікарня. Тоді ж постраждали і медсестри, які були на чергуванні. Приміщення ж залишилося без вікон. На ранок на території медзакладу нарахували 22 вирви від снарядів.
Тож зараз лікарня працює в дещо "скороченому" режимі – її штат складає 51 відсоток від необхідного. Ніхто не хоче їхати лікарем сюди. За обстріли не доплачують. Тож навіть породіллям доводиться їхати в інші лікарні.
Самі ж вулиці містечка порожні. Без потреби тут мало хто покидає власні домівки...
Читайте також: Низькі зарплати, але добрі дороги: волонтер розповів про життя на окупованих територіях