Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      Как один день войны изменил жизнь: "Сердце продолжало выламывать ребра адреналиновым ритмом"

      -
      Василий Мулик - Народный Герой Украины. Его знает практически каждый солдат и волонтер. / Скрин из видео

      Василь Мулік – Народний Герой України. Його знає практично кожен солдат і волонтер.

      Зараз Василь перебуває у складі миротворчого контингенту у Конго. Саме звідти він розповів мені історію одного з найстрашніших днів свого життя. Це – його монолог:

      "31 серпня 2014 р. Вони знали, паскуди. Вони точно знали, що я піду саме там, що у мене тільки два варіанти, як саме обійти Волноваху, щоб вийти на точку забору поранених. І, впевнений, вони передбачили обидва… Су*и.

      Читайте також: Два фронти однієї війни, або Як це жити у зоні бойових дій

      Вони чекали – завчасно виставили пости. Чекали на "борт", що обов'язково буде йти за пораненими, на відомий їм майданчик. І десь там серед соняхів і кукурудзи, біля того закинутого сільськогосподарського аеродромчика, напевне сидів терорист з ПЗРК чи кулеметом.

      Мені. Було. Дуже. Страшно.
      Страшно настільки, що це неможливо описати словами – таких слів немає у жодній мові…

      Ні, страшно було не тоді, коли у вуха вдарив крик "бортача": "РАКЕТА!!!". Не тоді, коли час застиг, і я власними очима бачив, як по викривленій неправильній дуз до мене наближається яскравий білий спалах, тягнучи за собою вуаль димного сліду…

      Страшно було не тоді, коли я "переламував" виючий від напруги "борт", і на голих інстинктах вганяв його у божевільний для "вісімки" крен під дев'яносто градусів…

      Страшно було не від власного скаженого крику: "АСО!!! АСО є*аш!!!". Не від оранжевих пульсуючих засвітів "теплових пасток", що розфарбували сутінки яскраво-полум'яними барвами.

      Страшно було пізніше.
      Страшно було, коли хрусткий під тремтячими пальцями пластиковий стакан з коньяком "по вінця", що його подав мені фельдшер після посадки у Новомлинівці, влився в мене одним-єдиним ковтком – без будь-якого смаку.

      Страшно було, коли медсестра розминала скам'янілі від напруження плечі – без усякого натяку на еротику – приговорюючи тихенько, ніби відмолюючи чужий гріх: "Спокійно, хлопчику. Все добре, все минулося…". А моє серце продовжувало виламувати ребра адреналіновим ритмом.

      Страшно було вже у Дніпрі, на базі, коли Сашко дивився на мене своїми сірими очима, раз за разом повторюючи: "Васька, як же ж добре, що ти втік від тої ракети…". Страшно було, коли рівень рідини у літровій пляшці горілки падав, а я не відчував жодного натяку на сп'яніння.

      Страшно було вдома від власного чорного погляду у дзеркалі. Страшно було, коли скидався ночами у ліжку, від стрибаючих в обличчя язиків жирного полум'я…
      Мені було страшно. Саме "було". Вже – ні".

      Автор: Олег Скрипник

      Зверніть увагу: Попри загрозу життю: як австралійський художник привернув увагу до війни на Донбасі

      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей

      Читай новости даже без интернета

      Скачать

      Читай новости даже без интернета

      Залиште відгук