Це природньо, коли хочеться краще їсти. Але якщо останнє виходить на перший план, і ти не бачиш чи не чуєш, хто до тебе і як говорить; ти не бачиш, які та чи інша людина цінності чи радше їх відсутність насправді несе...
А справді: невже не чують, не бачать? Суспільство наше дуже хворе. Духовне розтління та розщеплення внутрішнього світу, який впливає на світ зовнішній і навпаки, все більше поглинає людей, зокрема українців, які перестають ними бути. І навіть війна не консолідує людей.
Читайте також: Чи наважиться Порошенко зірвати вибори?
Кілька годин тому один чоловік сказав мені: "А що – боїшся "русскава міра"?" Ще й ненормально посміхнувся. Тобто, йому просто байдуже. І разом з тим небайдуже, бо насправді він би його теж не хотів, але з його слів виходить, що байдуже. І байдуже, і небайдуже... Це ненормально. А треба, принаймні, прагнути нормальності.
Я також розумію те, що чинний президент не янгол, але ж не можна все погане списати лишень на нього. Тим паче, що він все ж таки чимало зробив навіть за тих умов, які зараз є. Треба бути оптимістичними реалістами і не бачити лишень погане, а не песимістами, яким завжди все не так, і які хочуть "поміняти коней на переправі", обрати нового, який принесе все на блюдечку. Так не буває.
В глобальному сенсі в земному світі краще вже не буде. Натомість ми можемо створювати свій локальний світ. І чим більше буде добрих та гарних таких світів, тим більше буде шансів надовше зберегти нашу планету – світ в глобальному сенсі. Кінець цього земного світу прийде, бо є пророцтво. Проте ніхто з людей не знає, коли саме. Тому треба жити: вірити, надіятись, любити, незважаючи ні на що. І 21 квітня стати нормальним та нормально проголосувати.
Читайте також: Вибори як Армагеддон, або Неочевидні симптоми української виборчої хвороби