Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Вибори як Армагеддон, або Неочевидні симптоми української виборчої хвороби

      622
      Коротка історична пам'ять спонукає українців робити ті ж помилки
      Коротка історична пам'ять спонукає українців робити ті ж помилки / Getty images

      Ці президентські вибори не на жарт струснули Україну і знову стали чимось на кшталт ЧП, що розхитує наш спільний човен у ці непрості для країни часи.

      Здавалося б, у демократичній країні – та ще й парламентсько-президентській республіці – чергові вибори голови держави мали б бути подією, яка не сварить між собою громадян та цілі сім'ї, не перевертає повсякденний хід життя з ніг на голову, не лякає бізнес і в цілому не нагадує настання Армагеддону. Але, про все по порядку.

      Читайте також: Рейтинг кандидатів у президенти: соціологи оприлюднили нові результати

      Поки ще не стихли пристрасті по стадіонних дебатах, аналізах крові та сечі, взаємних принизливих образах лідерів гонки та їх прихильників, давайте подивимося на ці гарячі виборчі баталії, як на тест для країни, що здатен філігранно проявити симптоми. Ті симптоми, які українське суспільство звикло не помічати у запальних дискусіях та й у ході багатьох попередніх президентських кампаній. Що ж нам продемонстрували вибори-2019?

      Цар нам не потрібен

      Українці не хочуть сильної руки – несподіваний висновок цьогорічної президентської кампанії. Не привабив вітчизняних виборців ані образ президента Петра Порошенка на танку чи за штурвалом винищувача, що будь-якої митті готовий запровадити військовий стан, ані вольова і войовнича риторика "сильної жінки" та лідерки Юлії Тимошенко. Ці два кандидати у першому турі вдвох отримали майже такий самий результат, як отримав Володимир Зеленський – трохи більше 30%.

      Не надто високо українці оцінили й подібний образ екс-міністра оборони Анатолія Гриценко, який у своїх виступах тяжів до авторитарної риторики, говорив про наведення порядку сильною рукою і погрожував посадити всіх корупціонерів із оточення голови держави, включно із самим гарантом. Зрештою Гриценко посів п'яту сходинку із майже 7% підтримки. Бо навіть за часів військової агресії Росії українці не хочуть мати царя-узурпатора, що грюкатиме кулаком по столу і хизуватиметься на камери у військовій формі. Такий вже наш характер, що ми самі собі пани.

      Український авантюризм

      Натомість ми радше віддамо голос за когось усміхненого, хто нам вчергове дарує надію на зміни. І нехай ми знову як інфантильні діти віримо у нездійснене, але більшість українців готові проголосувати за актора-коміка Володимира Зеленського, який багато років поспіль жартував і дарував настрій своїм шанувальникам.

      Нині він створив для суспільства віртуальний образ доброго, принципового та чесного президента Василя Голобородька, що з екранів телебачення виступає за все хороше і проти всього поганого. Може підсвідомо ми й розуміємо, що шоумен не є підготовленим до ролі головнокомандувача чи не зможе швидко та фахово стати на чолі української дипломатії. Але ж нам так хочеться вірити у казки та дива. Хоча б раз на п'ять років.

      Дістали!


      Це слоган часів Євромайдану актуальний і нині... / Фото з відкритих джерел

      Але насправді справа навіть не стільки у самому Зеленському. "Дістали!" – чи не ключовий мотив вибору пересічного українця з поміж довгого списку кандидатів на пост президента, що й пояснює феноменальний успіх актора-коміка.

      Нас всіх дістали пусті обіцянки, корупція, політичні потрясіння та чвари. У свідомості виборця старі політики чітко асоціюються із розчаруванням та обманом, несправдженими надіями та міжусобицями. А от несподіваний лідер перегонів, просто не маючи політичного досвіду і уникаючи дебатів, ще не встиг нікого розчарувати. Тому й Зеленський побоюється публічності, бо не хотів би нікого втратити з свого широкого кола прихильників різного віку та різних світоглядних позицій. Для свого виборця він лишається таким собі примарним міражем ідеального кандидата. Його штабу лишалося лише вдало осідлати протестне голосування, бо Зеленський – це така собі графа "проти всіх!", яка й не має багато говорити, бо таке голосування промовисто говорить саме за себе.

      Читайте також: У ЦВК розповіли, скільки міжнародних спостерігачів працюватиме у другому турі

      Ми в тренді

      Подібне протестне голосування проти старих еліт та їхньої політики – це загальносвітовий тренд. Свідчення тому – шокуюча перемога Дональда Трампа над Хілларі Клінтон у 2015 році, голосування британців за Brexit на референдумі в 2016-му, тогорічна перемога популістів на останніх парламентських виборах в Італії та нинішні протести "жовтих жилетів" у Франції. Тому ми, українці, йдемо за світовими трендами: не довіряємо старим політичним та економічним елітам та спокушаємося на популізм та обіцянки "нових обличь".

      А з кого ж вибирати? Або вибори без вибору

      Якщо ж уважно подивитися на перелік із майже 40 кандидатів у президенти України, що містив довжелезний бюлетень першого туру, – то з кого там обирати?

      Українці в чергове вимушені обирати серед поганих кандидатів найменше зло, що є технологією ще 1990-х років, яку вперше застосував президент Леонід Кучма для перемоги на виборах-1999. Тоді він лякав перемогою комуністів та поверненням старих часів, що допомогло йому перемогти та переобратися на другий термін. Але ж перед тим Леонід Данилович всіляко зачистив конкурентне поле, усунувши сильних та незалежних суперників.

      У списку кандидатів взірця 2019 року також нема жодного по-справжньому незалежного кандидата чи людини, за якою не стояли б певні олігархи. Як не було серед цьогорічних претендентів на президентське крісло й людини, яка б мала справжній стратегічний покроковий план дій, непохитний авторитет та досконалу репутацію. А виборчі фонди всіх основних кандидатів нагадують темну кімнату, де треба знайти чорну кішку. Фактично жоден із кандидатів не може пояснити, на чиї гроші він обирається в президенти, і хто жертвує десятки й сотні мільйонів гривень на помпезні шоу самовисування чи бігборди на кожному куті. Крім того, без медіа-ресурсів олігархів серйозному кандидату важко достукатися до виборця. Вже багато років відкритим лишається питання чому українська нація не висуває нових достойних лідерів, а середній клас та різні прошарки суспільства не формують справжні партії, які б дійсно представляли їх інтерес.

      І все ж таки демократія?

      Якби не вбивалися прихильники чинного президента чи інших кандидатів, але можливість змінити владу, її виборність – один із головних стовпів демократичного устрою. І цього у нас не віднімеш – демократичність президентських виборів в Україні підтвердили численні міжнародні спостерігачі.

      Варто зазначити, що вибори-2019 вкотре оголили ще одну нашу давню хворобу – нетерпимість до думки іншого і запальний характер. Це яскраво продемонстрував пекельний перший тиждень після першого ж туру виборів, коли дорослі люди готові були словесно винищувати один одного не відчуваючи межу вихованості і дозволеного. А самі кандидати не підбирали слів на адресу один одного. При чому, не варто забувати, що свобода обирати владу, свобода думки – також ключові постулати демократичного устрою.

      Читайте також: Чи наважиться Порошенко зірвати вибори?

      Телевізор замість голови

      Ці вибори в чергове засвідчили, що для більшості головне – це шоу, форма, а не зміст. Що досі телебачення є надпотужним інструментом впливу на громадян. І хоча кандидат Зеленський вів дуже активну кампанію в соцмережах, все-таки запорукою успіху стало те, що виборці асоціювали його з героєм популярного телесеріалу "Слуга народу".

      На жаль, українці й на далі не читають передвиборчих програм та не аналізують всебічно кандидатів та їх обіцянки. Чи багато громадян в курсі, що Зеленський обіцяє нульову декларацію, тобто податкову амністію та говорить в своїй програмі про проблему сортування сміття? Хто уважно читав програму Порошенко "Велика держава вільних та щасливих людей", або хто вивчав пропозиції про кредитування малого бізнесу, доступну іпотеку та страхову медицину, які містив "Новий курс" Тимошенко? Питання цілком риторичні.

      Безпам'ятство

      Пересічний громадянин не хоче думати власною головою і майже сліпо довіряє тому, що чує від лідерів думок або з екранів телевізора. До того ж, ми маємо коротку історичну пам'ять і часто забуваємо, хто є хто в цій країні.

      Наприклад, результат Ігоря Смешка став справжньою сенсацією цих виборів: несподівано за нього проголосувало понад мільйон виборців, або більше 6%. А от про те, що він був головою СБУ при президенті Кучмі, коли спецслужба вимушена була обслуговувати специфічні інтереси Банкової, всі вже забули. Чи що головою президентської адміністрації тоді був Віктор Медвечук, канали якого зараз разом із телеведучим Дмитром Гордоном цілодобово розкручували пана Смешка...

      Так само про коротку історичну пам'ять українців свідчить сукупний результат колишніх "регіоналів": 11,67% Юрія Бойко й 4,15% Олександра Вілкула або майже три мільйона голосів на двох. Саме стільки наших співгромадян вважають соратників біглого президента Віктора Януковича гідними зайняти головний кабінет країни на Банковій. Тож чи робимо ми висновки із власних помилок?

      Замість висновків

      Саме неуважність, коротка пам'ять, небажання думати й аналізувати та наша природня довірливість дозволяє недоброчесним політикам та олігархам роками маніпулювати людьми й утримувати владу в своїх руках. Вони контролюють ЗМІ та політичні партії, щоразу виставляючи на вибори своїх протеже. А ми, наче діти, кожного разу заново безтями "закохуємося" у того, хто нам обіцяє зміни, і саме наші надмірні гіпер-сподівання від кандидатів призводять до майбутніх гіпер-розчарувань, коли проходять перші сто днів чи рік нового президента при владі. Тоді ми готові авантюрно голосувати вже за нових героїв, навіть якщо вони пропонують країні протилежний попередньому політичний курс чи взагалі нічого не пропонують, а є радше віртуальними героями телесеріалу чи гумористичного шоу.

      Схоже, що наша домашня робота тепер – навчитися відрізняти правду від фейків, вдумливо аналізувати програми та бекграунд кандидатів, висувати справжніх лідерів, відповідально голосувати та поважати вибір інших. Також важливо пам'ятати – якими б не були ті чи інші вибори, наступного дня після підрахунку голосів життя продовжується, і якою буде наша країна значною мірою залежить від нас самих, а не від прізвища президента України.

      Читайте також: Дебати між Зеленським та Порошенком: що відомо

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      Залиште відгук